Могила Володимира Степановича Александрова (кладовище закрите для відвідувань)

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Григорія Сковороди, 108, 13-те міське кладовище, ділянка меморіального кладовища, кв. 25-б, ряд 6-й, могила № 61
Роки життя	2 липня 1825 — 10 січня 1894
Рік встановлення пам’ятника	1976 рік
Причина смерті	—
Охоронний статус	Пам’ятка історії місцевого значення №3277/1-Ха

Історія

Володимир Степанович Александров народився 2 липня 1825 року в Бугаївці, Ізюмський повіт, Харківська губернія. Син сільського священика Степана Александрова, автора бурлескної поеми «Вовкулака». Закінчив медичний факультет Харківського університету, працював військовим лікарем.

Навчався в Куп’янському духовному училищі, Харківському колегіумі (семінарії) та Харківському університеті, по закінченні якого в 1853 працював військовим лікарем у піхотному полку, потім у Варшавському та Седлецькому госпіталях, саперному батальйоні. У 1860 році повернувся в Україну лікарем уланського полку в Чугуєві, був старшим ординатором місцевого шпиталю. 1867 обійняв посаду харківського міського лікаря. Від 1879 року — знову в армії, служив старшим лікарем резервного батальйону в Харкові, старшим лікарем Керченського лазарету, дивізійним лікарем у Полтаві та Харкові, де свою оселю по вулиці Великій Сумській зробив своєрідним українським культурним центром. Пішов у відставку 1888.

Збирав етнографічний матеріал, опрацьовував фольклорні мелодії. 1861 в «Основі» вмістив вірші «Думка» та «Плач дочки по матері». Надрукував низку книжок у Харкові та Полтаві, виступав також у львівських часописах «Зоря», «Світ». Створював п’єси, оперети: «За Немань іду» (1872; доповнена та доопрацьована М. Старицьким) і «Не ходи, Грицю, на вечорниці» (1873), казки: «Коза-Дереза», «Ивашечко», «Чижикове весілля», «Пісня про Гарбуза». Перекладав поезії Г. Гейне, А. Міцкевича, М. Лермонтова та інших авторів. Витлумачивши німецький оригінал, написав знамениту пісню «Розбите серце» («Я бачив, як вітер березу зломив…»). На схилі літ уклав історичну збірку «Гетьманщина» (колекція портретів гетьманів України від Б. Хмельницького до К. Розумовського з біографіями), підготував лібрето опери П. Щуровського «Богдан Хмельницький». 1886—1892 роки — випустив два альманахи «Складка».

М. Сагарда стверджував, що В. Александров мав намір перекласти українською весь Старий Заповіт. Задля цього він у 53-річному віці взявся за вивчення давньоєврейської мови і здійснив переклад книг Буття, Вихід і Йова.

Вперше виступив з поезіями 1861 року (журнал «Основа»). Автор оперет «За Немань іду» (1872) та «Не ходи, Грицю, на вечорниці» (1873); остання перероблена пізніше Михайлом Старицьким. В опереті «За Немань іду» відбувся дебют романсу «Повій, вітре, на Вкраїну» (слова Степана Руданського) його доньки Людмили Володимирівни.

Видав збірку власних перекладів з М. Лермонтова та І. Козлова «Малоруські співанки» (1880) й альманах «Складка» (1887—1892).

Александров збирав усну народну творчість і опублікував «Народний пісенник з найкращих українських пісень», казки «Коза-дереза», «Івашечко»; друкував етнографічні праці. Деякі поезії Александрова здобули популярність у народі («Я бачив, як вітер березку зломив» та ін.).

В. Александров працював також над перекладом біблійних книг — виконав, зокрема, переклади Книги Буття, Виходу та Йова. Деякі з них поширювалися у вигляді літографій, що видавалися у невеликій кількості, а окремі залишились у вигляді рукописів. 1883 року В. Александров опублікував у Харкові переклад Псалтиря під назвою «Тихомовні співи на святі мотиви». Псалми в перекладі В. Александрова публікувалися теж в галицьких виданнях.

Помер у Харкові, похований на одному з кладовищ міста, а пізніше перепохований на 13 міському кладовищі. Оригінальна могила не збереглася, була замінена у 1976 році. На його спомин К. Білиловський, Б. Грінченко, М. Кропивницький та інші видали ще одну «Складку» (1896).

Донька Людмила — автор музики опублікованих у 1887 році романсів, які стали народними піснями: «Повій, вітре, на Вкраїну» (слова Степана Руданського) і «Дивлюсь я на небо» (слова Михайла Петренка).

Галерея

Джерела

Александров Володимир Степанович — Вікіпедія. Фото — невідомий