Могила Сумцова Миколи Федоровича (кладовище закрите для відвідувань)

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Григорія Сковороди, 108, 13-те міське кладовище, ділянка меморіального кладовища, кв. 1-б, ряд 1-й, могила № 9
Роки життя	6 (18) квітня 1854 — 12 вересня 1922
Рік встановлення пам’ятника	Невідомо
Причина смерті	—
Охоронний статус	Пам’ятка історії місцевого значення №3277/27-Ха

Історія

Микола Федорович Сумцов народився 6 (18) квітня 1854 року в родині чиновника. Його батько був нащадком козацької старшини Сумського слобідсько-українського козацького полку, дрібним землевласником. Прадід вченого, побудувавши хату у Боромлі, що на Слобожанщині, залишив на сволоку запис «Семен Сумець». Родове прізвище Сумець згодом перетворилося на Сумцов.

Після смерті батька, родина переїхала в Україну. Коли настав час віддавати сина до школи, мати перебралася до Харкова. Їй вдячний син згодом присвятив «лебедину пісню» свого життя — історико-етнографічну розвідку «Слобожане». У гімназії Микола досконало вивчив французьку та німецьку мови. Українську літературну мову опанував самостійно, читаючи твори Котляревського та Квітки-Основ’яненка. Також пробував збирати зразки українських народних пісень.

По закінченні Харківського університету (1875) деякий час студіював у Німеччині, а від 1878 р. — приват-доцент, від 1888 р. — професор Харківського університету; від 1880 р. — незмінний секретар, від 1887 р. — голова Історично-Філологічного Товариства при Харківському Університеті.

Головною галуззю досліджень Сумцова була етнографія, особливо фольклор. Почавши свою наукову працю як прихильник мітологічної школи, він поступово перейшов до порівняльного напряму, беручи до уваги філологічні засоби праці, з якими найкраще був ознайомлений. Праці з цієї ділянки відзначаються багатим фактичним матеріалом, зокрема: «О свадебных обрядах, преимущественно русских» (1881), «К истории южнорусских свадебных обычаев» (1883), «Хлеб в обрядах и песнях» (1885), «К вопросу о влиянии греческого и римского свадебного ритуала на малорусскую свадьбу» (1886), «Научное изучение колядок и щедривок» (1886), «Коломыйки» (1886), велика праця «Культурные переживання» (1889–1890), «Писанки» (1891), «Дума об Алексее Поповиче» (1894), «Разыскания в области анекдотической литературы» (1898), «Очерки народного быта» (1902). Кілька праць С. присвячені кобзарству і кобзарям: «Изучение кобзарства» (1905), «Бандурист Кучеренко» (1907) й ін. Історії укр. фолькльористики належить праця «Современная малорусская этнография» (т. І, 1893, II, 1897), «Діячі українського фольклору» (1910). Сумцов присвятив чимало уваги вивченню Слобожанщини: «Слобідсько-українські історичні пісні» (1914), «Слобожане. Історично-етнографічна розвідка» (1918), «Слобожанщина і Шевченко» (1918).

Працював над створенням систематизованої історії української літератури 17 ст. й опублікував ряд монографій про І. Вишенського, Л. Барановича, І. Ґалятовського, І. Ґізеля — всі у 1884–1885 pp. Написав «Начерк розвитку української літературної мови» (1918), де нову українську мову починає власне від поетичної творчості Івана Мазепи. Питань мови торкається у працях «Вага і краса української народної поезії» (1910, 1917), «Спроба історичного вивчення малоруських прислів’їв» (1896) та ін.

Йому належать праці з історії української літератури 18-20 ст.: низка праць про Т. Шевченка, Г. Сковороду, І. Котляревського, П. Куліша, М. Старицького, І. Манжуру, І. Франка, Б. Грінченка, О. Олеся, О. Потебню. Низка праць Сумцова присвячена історії російської (зокрема про О. Пушкіна) і західно-європейської літератури, кілька — історії образотворчого мистецтва (особливо про Леонардо да Вінчі). Всього написав близько 800 наукових праць.

Праці М. Сумцова вважаються своєрідними підручниками, енциклопедіями в галузі фольклористики, етнографії, символіки мистецтва.

У 1884 році був призначений завідувачем Музею витончених мистецтв і старожитностей Імператорського Харківського університету. У 1904—1918 рр. — очолював Етнографічний музей Харківського історико-філологічного товариства. Був засновником і директором (1920—1922) Музею Слобідської України імені Г. С. Сковороди (нині Харківський історичний музей імені М. Ф. Сумцова).

Відомий і як популяризатор, зокрема історії української культури: «Хрестоматія з української літератури» (1922). Він брав діяльну участь у громадському житті, виступаючи на оборону української національної культури. По революції 1905 Сумцов перший серед харківської професури почав читати 1906 лекції українською мовою, аж поки влада не заборонила вживати української мови на лекціях. Сумцов багато зробив для організації народних бібліотек і музеїв; він був одним з засновників Харківської громадської бібліотеки (тепер Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка).

Микола Федорович Сумцов помер 12 вересня 1922 року. Його поховали на 1-му міському кладовищі, а коли радянська влада вирішила його знести, перепоховали на 13-му.

Вулиця Миколи Сумцова існує в Дніпрі та Сумах. 2020 року випущено монету «100 років Харківському історичному музею імені М. Ф. Сумцова».

Галерея

Джерела

Сумцов Микола Федорович — Вікіпедія. Фото — Oleh Kushch