Могила Філонова Бориса Григоровича (кладовище закрите для відвідувань)

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Григорія Сковороди, 108, 13-те міське кладовище
Роки життя	1835—17 лютого 1910
Рік встановлення пам’ятника	ймовірно, 1910 рік
Причина смерті	—
Охоронний статус	Нема або не вказано

Історія

Борис Григорович Філонов народився у 1835 році у дворянській родині.

У 1853—1857 роках він здобув освіту на юридичному факультеті Харківського університету.

Був губернським провідником дворянства, почесним мировим суддею та гласним Харківської міської думи (1879—1891).

Борис Філонов займався активною громадською діяльністю. У різні роки він був головою Товариства сільського господарства, членом Товариства грамотності, членом Опікунської ради Олександрівської лікарні, членом-відвідувачем Харківського відділення Російського музичного товариства. Також став одним з ініціаторів створення Харківської громадської бібліотеки, а 26 вересня 1885 року він був вибраний першим головою її правління (1885—1893).

Борис Філонов у 1887 році був вибраний членом комісії із завідування художнім музеєм, яка розробляла правила управління ним. Комісія розробила проєкт уставу музею та школи малювання при ньому. Також він мав власну колекцію картин, придбаних переважно на пересувних виставках, витрачаючи на це значні кошти. До колекції входили твори: «В’язень» В. Є. Маковського, «Олександр Сергійович Пушкін у селі Михайловському» М.Ге, які зберігаються у фондах Харківського художнього музею. Були чудовий ландшафт масляними фарбами Волкова, рідкісна велика ікона Христа, яку приписували кисті Т. Шевченка. Велика зала, велика вітальня, кабінет, кілька інших кімнат його садиби прикрашені ланцюжними художніми творами, картинами й гравюрами.

Він підтримував демократичні прагнення інтелігенції нести освіту до народу. Особливо підтримував українофілів. Любив українську літературу, театр. Артисти української сцени були улюбленими гостями його садиби, а портрет Кропивницького висів на видному місці. Борис Філонов любив українську літературу, особливо Шевченка. У власній бібліотеці мав видання І. Карпенко-Карого, Г. Квітки-Основяненка, І. Котляревського, М. Кропивницького, П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, М. Старицького, О. Пчілки, І. Франка, а також старовинні, рідкісні та цінні видання та книги.

У його будинку, в кінці 1870-х років, відбувся перший земський політичний з’їзд. Також у нього дома проводилися збори українофілів, зокрема нелегальні свята Шевченка.

Софія Русова характеризувала Бориса Філонова, як мовчазного, розумного чоловіка «на якого з певністю можна було покластися. Допомагав грошима і студентам і українцям».

Під час головування у Правлінні Харківської громадської бібліотеки разом з Борисом Філоновим плідно працювали члени правління М. Ф. Сумцов, Ф. А. Павловський, О. П. Грузінцев, В. І. Касперов, О. О. Федоровський, А. Ф. Яковлєва та ректор Харківського університету І. П. Щелков, ректор Харківської духовної семінарії І. О. Кратіров, директор Харківського технологічного інституту В. Л. Кирпичев, директор Харківського ветеринарного інституту А. О. Раєвський та інші. Пізніше разом з ним працювали Д. І. Багалій, П. Л. Гіршман, О. Я. Немировський, Д. М. Овсянико-Куликовський, М. О. Маслов, В. Я. Данилевський, О. О. Русов, В. П. Бузескул та інші.

На початку ХХ століття на Бориса Григоровича Філонова переїхав серед білого дня ломовий візник (віз з важким вантажем). Юрист отримав значні травми, довгий час він пролежав у ліжку; потім перейшов на милиці. Від цього часу він замкнувся у своїй художній обителі, оточив себе лише книгами і журналами, відмовився від участі в громадській діяльності, від усіх її працівників, навіть від тих, які йшли з ним рука об руку і були його найближчими співробітниками.

Поважний вік, важка й тривала хвороба звернули його в анахорета та інваліда; у публіцистиці й суспільному житті він був забутий; ім’я його не згадувалося ні в пресі, ні в громадських зборах.

«Б. Г. Филоновъ былъ однимъ изъ послѣднихъ могиканъ того стараго, богата­го, образованнаго и джентльменски благо­роднаго дворянства—нынѣ какъ сословія совсѣмъ вымершаго, которое дало Карази­на, Квитку, Бецкаго, Алферова—тонкихъ цѣнителей высокаго и прекраснаго, людей широкаго общаго образованія, съ той об­щественной жилкой, которая приводила ихъ къ творчеству въ соціальной жизни, къ созданію образовательныхъ учрежденій, къ заботамъ о распространеніи просвѣще­нія во всѣхъ слояхъ общества, съ при­влеченіемъ къ нему также широкихъ слоевъ народа, въ частности къ служе­нію Украинѣ въ условіяхъ ея самостоя­тельнаго національнаго культурнаго раз­витія. Миръ праху твоему, гуманный дѣятель на нивѣ мѣстнаго общественнаго просвѣ­щенія!», — професор Микола Федорович Сумцов (1910 рік).

17 лютого 1910 року Борис Григорович Філонов помер. 19 числа о 4 годині його тіло винесли до Дмитрієвської церкви й провели заупокійну літургію. 20 лютого він був похований на Іоано-Усікновенському кладовищі. У 1970-х роках радянська влада прийняла рішення знищити Іоано-Усікновенське кладовище. Деякі могили були перенесені на 13-те. Перепохований і Борис Григорович, надгробок зберігся.

Бібліотека Б. Г. Філонова за його заповітом перейшла у власність Харківського університету.

1912 року вдова Бориса Григоровича видала власним коштом «Каталог книг, пожертвованных в 1910 Императорскому Харьковскому университету вдовой Бориса Григорьевича Филонова Надеждой Михайловной Филоновой».

Галерея

Джерела

Фото — Dmitry Glazunov