Могила Христини Данилівни Алчевської (кладовище закрите для відвідувань)

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Григорія Сковороди, 108, 13-те міське кладовище
Роки життя	16 квітня 1841 — 15 серпня 1920
Рік встановлення пам’ятника	1946 рік
Причина смерті	—
Охоронний статус	Пам’ятка історії місцевого значення №3277/4-Ха

Історія

Христина Данилівна Алчевська народилась 4 (16) квітня 1841 у Борзні, Чернігівщина. Батько — Данило Журавльов — викладач російської словесності в міському училищі, мати — Аннет Миколаївна Вуїч (1809—1857) дворянка, донька героя війни 1812 року генерала Вуїча, сина молдовського господаря, мала сербське й румунське коріння. У Христини було ще два брати: Михайло та Леонтій.

Освіту здобула самотужки. У часи революційної ситуації 60-х років XIX ст. під псевдонімом «Українка» листувалася з О. Герценом, один з її листів надруковано в його часописі «Колокол».

У 1862 заснувала Харківську жіночу недільну школу. Офіційно її засновано у 1870, утримувала цю школу до 1919. В школі правознавство, географію, історію України, письмо, математику, фізику та хімію викладала з колективом педагогів-сподвижників — безкоштовно працювало понад 100 вчителів. В перші роки в школі було близько 50 учениць, середній вік школярок на 1878-79 роки — 12 років, на 1892-93 роки — 14 з половиною років. У 1892-93 роках кількість учениць зросла до 600—700. Збільшилася і кількість викладачів: на 5 учениць припадала одна учителька. Учениць було поділено на три категорії: ті, хто зовсім не вмів писати, ті, хто вмів читати, але не вмів писати, та ті, кому потрібно було покращувати свої навички. Кожна група мала одну або двох кураторок, які займалися і позакласною роботою: учениці ходили на екскурсії, відвідували театри та вистави, брали участь у літературних читаннях тощо.

У 1896 збудувала для школи будинок вартістю 50 000 карбованців — єдине власне, тобто таке, що належало школі, приміщення серед усіх недільних шкіл Російської імперії.

У 1879 родина відкрила ще одну школу в селі Олексіївка (нині у складі Перевальського району Луганської області), навчання в якій вели українською мовою. У школі викладав Борис Грінченко.

Популяризувала українську мову, народну пісню, творчість Тараса Шевченка. На своїй садибі у Харкові (тепер будинок Палацу культури Національної поліції) у 1901 встановила перший у світі пам’ятник Тарасу Шевченку, погруддя роботи скульптора Володимира Беклемішева.

Вона згуртувала й очолила авторський колектив з укладання 3-томного критико-бібліографічного покажчика «Что читать народу?» (1884—1906). У ньому понад 4 тисячі рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів, учителів, викладачів, професорів і просто читачів на твори зарубіжної, російської та української літератури. Сама Алчевська написала 1150 анотацій. Авторський колектив на чолі з нею підготував також 3-томний посібник «Книга взрослых», що протягом 1899—1917 витримав 40 видань. Вона є авторкою мемуарів «Передуманное и пережитое» (1912), методичних статей з навчання дорослих та оповідань, укладач «Каталога книг» для недільних шкіл, учасниця педагогічних експозицій на всеросійських та міжнародних виставках (у Москві та Нижньому Новгороді — 1895, 1896, Парижі — 1889, 1900, Чикаго — 1893).

Ушанована багатьма найвищими нагородами — золотими та срібними медалями, почесними дипломами тощо, обрана віцепрезидентом Міжнародної ліги освіти.

На її надгробку зроблений напис «Просвітителька народу».

Померла 27 жовтня 1920 у Харкові. Нині похована на 13-му міському кладовищі.