Могила професора Яна Станкевича

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Григорія Сковороди, 102, 2-ге міське кладовище Харкова
Роки життя	23 жовтня 1833 року
Рік встановлення пам’ятника	1 березня 1882 року
Причина смерті	—
Охоронний статус	Нема або не вказано

Історія

Народився 23 жовтня 1833 року у дворянській родині батька Миколи у Могильовській губернії, Польща (нині Білорусь). Навчався в гімназії в Житомирі та Києві. У 1852 році отримав атестат про закінчення середньої школи й вступив на медичний факультет Київського університету, який закінчив у 1858 році з відзнакою та отримав диплом лікаря. Наступні два роки, завдяки отриманій стипендії, слухав лекції в університетах Вроцлава, Праги, Відня, Мюнхена та Парижа.

У липні 1860 року він повернувся до Києва і представив свою працю Gistologij Suchožilij v normal’nom i pathičeskom sostojanii Kijów 1860, за яку йому присудили ступінь доктора.

У 1863 р. він виграв конкурс на посаду професора кафедри фармакології та препаратів Харківського університету, а з наступного року був викладачем цього університету. У тому ж році він став доцентом, а в 1870 році став професором.

Він також вів у місті медичну практику і своїми знаннями та вмінням охоче допомагав бідним. Працював до кінця лютого 1882 р. і залишив за станом здоров’я. Він був одружений з Вікторією, уродженою Каленською, і у них було дві доньки: Вікторія та Зофія.

1 березня 1882 р. о 23 годині 25 хвилин Ян Станкевич помер після затяжної хвороби. 3 березня об 11 годині тіло винесли у Католицький костел. Були присутніми багато його колег, професорів, студентів, представники міської думи, знайомі й родичі. 4 березня о 10-й годині поховали на католицькому цвинтарі в Харкові. На надгробку напис польською: «Jan Stankiewicz Uro 1833 k 23 października Umerъ 1882 1 marca profesor Uniwersytetu Charkowskiego».

«…Ще так недавно і ти сам підбадьорювався надією, що, відправившись за кордон до прославлених цілющих джерел, а ще більше побачившись з дорогою твоєму серцю сім’єю, ти зміцнишся тілом і почерпнеш сили й бадьорості для твоєї головної справи — виховання й освіти ніжно улюблених тобою дітей. Але невимовним визначенням долі було перервати одразу і наші очікування, і твої надії. Не минуло й 30-ї години з того часу, а ти вже лежав без почуттів, без дихання, сповнений холодної байдужості до всього навколишнього! Яка страшна і швидка зміна! Яка могутня сила змогла змінити тебе, який так довго, майже півстоліття, служив зразком сталості характеру і незмінності волі? Та сама сила, з якою ти багато разів у житті своєму так переможно боровся для позбавлення інших від її убивчого дотику. Рятуючи, скільки було маєш сил і уміння, інших від смерті, ти сам, нарешті, пав під фатальними ударами її. Хоча напередодні сумної події в тебе проривалася думка про можливий розрахунок з життям, але разом з тим із глибини душі твоєї, зі страшним сумом і стомленням, пробивалося назовні сильне і полум’яне бажання жити. Але невблаганна смерть не помилувала цього піднесеного почуття, скрушила це пристрасне бажання, не звернувши уваги на те, що твоє життя було і було б ще таким корисним і таким потрібним для твоїх дітей і настільки втішним для твоїх друзів і товаришів…», — професор Іван Кіндратович Зарубін.

Галерея

Джерела

Фото — Тітаренко Михайло