Могила Акименків і Гладкого

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Григорія Сковороди, 102, Іоано-Усікновенське кладовище, Молодіжний парк
Роки життя	1824—1897
Рік встановлення пам’ятника	Ймовірно, 1897 рік
Причина смерті	Повний розлад нервової системи, серйозна перевтома
Охоронний статус	Нема або не вказано

Історія

Івано-Усікновенський цвинтар закладено ще в другій половині XVIII століття. До кінця Івано-Усікновенський цвинтар XIX століття цвинтар став «найпрестижнішим» кладовищем міста — місцем спочинку харківської знаті, представників інтелігенції, купецтва, державних та політичних діячів, а також діячів культури та мистецтва, підприємців, видатних людей.

Як і всім іншим некрополям Харкова йому не пощастило, до нього дісталася радянська влада, яка вирішила перетворити цвинтар на парк, не ексгумуючи більшу його частину.

На щастя, 15 могил вціліли, ця серед них. Тут поховано 4 представників сім’ї Акименків та 1 Гладков. Семен Михайлович Акименко — директор Харківського купецького та торгового банків, член його облікового та позикового відділів, харківський купець 2 гільдії, член-розпорядник Харківського благодійного товариства.

Він народився у 1824 році в небагатій купецькій родині. Спочатку виховувався у харківському духовному училищі, а потім 14 річним хлопчиком відправлений по торговій частині в місто Севастополь до купця Хрипунова.

Тут Семен Михайлович пробув понад 10 років, зарекомендувавши себе з найкращого боку настільки, що коли невдовзі відкрилася вакансія на посаду головного керівника колись багатої торгової фірми в Сімферополі Макагонова, то власник цієї фірми запросив до себе саме Семена Михайловича.

Проживаючи вдалині від Харкова, Семен Михайлович прагнув на батьківщину. Зібравши близько 500 рублів, він у 1850 році прибув до Харкова, де і відкрив невелику чорну торгівлю. Але через три роки в Харкові відбулося велике весняне розлиття рік, яке завдало йому величезних збитків.

Однак він не впав духом, зарекомендувавши себе в торговому світі дуже чесною людиною, Семен Михайлович користувався широким кредитом, що і дало йому можливість вийти з критичного становища, а потім продовжувати свою торгівлю.

Громадська служба Семена Михайловича почалася з 1864 року. Цього року він обраний міським гласним, а потім був скарбником міської управи й деякий час справлявся посадою міського голови. У 1866 році Семен Михайлович був обраний міською думою на посаду товариша директора харківського міського громадського банку, а через три роки, він згідно з обранням думи, був затверджений на посаді директора того ж банку, де і пропрацював понад 25 років.

Піклувальник харківської виправної арештантської роти цивільного відомства на 1877 рік, а пізніше став директором тюремного комітету. 1 січня 1886 року він був нагороджений від імені імператора золотою медаллю «за наснагу» на Олександрівській стрічці за відмінну, старанну працю.

Крім того, він був до самої смерті членом усіх місцевих благодійних установ; харківське ремісниче училище зобов’язане своїм виникненням й існуванням дуже багатьом Семену Михайловичу, який виклопотав, щоб протягом багатьох років на потреби цього училища відраховувався значний відсоток від прибутків міського купецького банку.

1894 року у Семена Михайловича почало погіршуватися здоров’я, він хотів залишити службу в банку, однак поступившись наполяганням представників міського управління і, оговтавшись від хвороби, продовжував службу в банку до тих пір, поки нові проблеми зі здоров’ям не дали про себе знати, про службу не можна було й думати.

Хвороба стала результатом перевтоми, яку купець ігнорував, віддавшись цілком своїм службовим обов’язкам. Про діяльність його, як директора банку. За визначенням професора Лейдена, Семен Михайлович страждав на повний розлад нервової системи.

17 жовтня 1897 року Семен Михайлович Акименко помер. До квартири покійного з’явилося в повному складі ремісниче училище. З прибулими разом з’явився протоієрей отець Полтавців, який і відслужив над прахом покійного панахиду, а в якості хору виступали вихованці училища.

18 жовтня відслужили панахиди по покійному у будівлі купецького банку та у церкві при харківській центральній в’язниці. Винесення тіла покійного з квартири до харківського Успенського катедрального собору відбулося о 5 годині вечора. На виносі був присутній начальник губернії гофмейстер Високого Двору Г. А. Тобізен, командир 10-го армійського корпусу генерал від кавалерії В. Ф. Вінберг та інші представники урядових та громадських установ.

19 жовтня Соборну площу, що перед Успенським собором, заполонив величезний натовп. Заупокійна літургія почалася о 10 годині. Богослужіння проводилося соборним причтом, співав хор архієрейських співаків. До початку панахиди прибули до собору багато з духовенства місцевих церков, у співслужінні яких й почалося відспівування покійника. Служіння закінчилося о 1-й годині дня.

На труну покійного покладено понад 20 вінків, у тому числі вінки від біржового комітету, міського управління, купецького товариства, єврейського купецтва, від правління і службовців міського купецького банку, благодійників. Серед вінків було кілька срібних.

На шляху слідування процесії до Іоано-Усікновенського кладовища запалені були вуличні ліхтарі, а ліхтарні стовпи були перевиті жалобним крепом. Масивну металеву труну несли на руках друзі та шанувальники покійного. Катафалк же, запряжений 8 кіньми, слідував порожнім. За труною покійного йшла маса публіки. У процесі брали участь також вихованці комерційного училища, ремісничого та інших. Позаду труни несли міський прапор.

Пізніше до нього підпоховали Віктора Павловича Гладкова, який помер 30 жовтня 1898 року. Пізніше — купця Федора Семеновича Акименко, ймовірно, сина Семена Михайловича, який помер 1 вересня 1900 року, потім — членкиню виконавчого комітету Харківського Дамського Комітету Товариства Червоного Хреста, дружину Семена Михайловича Олександру Максименко Акименко, яка померла 27 червня 1901 року, та Гліба Івановича Акименко, який помер 8 квітня 1918 року. В цей день, 8 квітня 1918 року, після Берестейського миру українські війська (зокрема Запорізький полк під проводом Петра Болбочана) в союзі з німецькою армією 8 квітня 1918 звільнили Харків від більшовиків.

Галерея

Джерела

Фото — Тітаренко Михайло