Іоано-Усікновенське кладовище

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Григорія Сковороди, 102
Роки	кінець XVII століття — 1970-ті роки
Охоронний статус	Нема або не вказано

Історія

Іоано-Усікновенський цвинтар закладено ще в другій половині XVIII століття. До цього у Харкові вже діяли цвинтарі при деяких церквах, наприклад, на місці сучасного Дзеркального струменя, який закрили ще наприкінці ХІХ століття, а у радянські часи знесли разом з Мироносицькою церквою. Також цвинтарі були при Дмитрівській, Миколаївській, Святодухівській, Каплунівській та інших церквах. На місці більшості з них нині стоять будинки, жоден не вцілів.

До кінця XIX століття Іоано-Усікновенський цвинтар став «найпрестижнішим» кладовищем міста — місцем спочинку харківської знаті, представників інтелігенції, купецтва, державних та політичних діячів, а також діячів культури та мистецтва, підприємців, видатних людей. Цвинтар був відомий не тільки могилами видатних людей, а також скульптурною та архітектурною цінністю надгробків та склепів.

До кладовища у 1830-х прокладена Старокладовищенська, а пізніше просто Кладовищенська вулиця. У роки радянської окупації її перейменували на честь комуніста Артема, а нині вона носить ім’я видатної української сім’ї, що зробила значний вклад у розвиток Харкова, Алчевських.

У 1845—1857 роках при кладовищі за проєктом архітекторів Андрія Тона та О. Полякова був побудований храм, виконаний в русько-візантійському стилі.

У 1905 році тут поховали учасників першої російської революції, у роки Другої світової війни — військових Червоної армії та вбитих німцями містян.

13 травня 1947 року видано постанову № 438 Харківського міськвиконкому, згідно з яким під державну охорону було взято місця поховання академіків Багалія, Бекетова, Потебні, артистів Кропивницького, Синельникова, Кадміна, Христини Алчевської, професора Бокаріуса та могила художника Васильківського. Рахунком державних коштів було встановлено пам’ятник на могилі О. М. Бекетова, оновлений пам’ятник на могилі Д. І. Багалія. У 1949 р. цвинтар було закрито для подальших поховань.

«До середини 1970-х Іоано-Усікновенське кладовище вражало уяву перехожих, хоча неабияк застарілими, але все ще прекрасними дворянськими склепами висотою з одноповерховий будинок і цілими алеями з уславленими прізвищами».

Подальші роботи з утримання та догляду за цвинтарем не велися. До початку 1970-х рр. багато поховань стали руйнуватися. Огорожа цвинтаря була частково розібрана й розтягнута мародерами.

Ліквідація цвинтаря та закладка парку були включені в генеральний план забудови міста за декілька років до прийняття офіційного рішення міськвиконкомом. Згідно з офіційною версією, 1-й міський цвинтар являв собою (рос.) «запущенную, заброшенную и бесхозную территорию, рассадник всего самого неблагополучного в городе». На території кладовища ночували безхатьки, алкоголіки, працювали повії, а в райвідділ міліції надходили заяви про пограбування та зґвалтування.

Міська влада не визнавала свою відповідальність за стан цвинтаря й не ініціювала розробку проєкту створення меморіального комплексу, аналогічного Личаківському, Байковому, Пер-Лашез або Генуезькому некрополям. Жодне з надгробків та склепів, що представляли архітектурну цінність, не було взято на облік.

Згідно з однією з версій, знищення цвинтаря активно лобіювалося тодішнім керівництвом Харківського політехнічного інституту, який бажав побудувати на його території спортивний комплекс.

Рішення № 393 Виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих, м. Харків 9 вересня 1970 року «Про ліквідацію першого міського цвинтаря» підписане головою Виконавчого комітету Харківської міськради Юрієм Гуровим: ліквідувати цвинтар до 15 вересня 1971 року.

З ініціативи Юрія Багалія, онука академіка Дмитра Багалія, нащадки О. О. Потебні, академіків Бекетова та Синцова об’єдналися в ініціативну групу, яка протистояла зносу могил. Вони не тільки захищали прах родичів, а й висували вимоги щодо збереження харківського некрополя як пам’ятку історії та архітектури. Був складений список могил, який спочатку представляв 48 найбільш відомих харків’ян. Управлінням міської архітектури спільно з товариством охорони пам’яток був розроблений проєкт створення на 1-му міському цвинтарі меморіального комплексу. Міськрада відкинула ці ініціативи

8 жовтня 1970 року в міській газеті «Червоний Прапор» було опубліковано розпорядження: всім громадянам, які мають поховання з граніту, на цьому кладовищі, було наказано з’явитися для реєстрації поховань в адміністрації кладовища до 31 грудня 1970 року. Могили, які були оголошені занедбаними, підлягали знесенню. Надійшло понад 2000 заяв про перепоховання.

Родичі були зобов’язані бути присутніми при ексгумації. На їхніх очах викопувалися труни, а залишки перекладалися в інший. Такій процедурі піддавалися всі громадяни, які побажали перепоховати останки своїх родичів. Залишки деяких визнаних відомими харків’ян були перенесені на 13-й міський цвинтар. До списку не були включені люди поховані до 1920-х років: представники відомих дворянських й купецьких родин, військові, «реакційна професура», священство, політичні діячі. Наприклад, була втрачена могила М. Ф. фон-Дітмара.

«Сотні людей стояли у рідних могил, спокій яких був порушений не з вини близьких. Багато плакали. Це було жахливе дійство. Часто викликали «швидку». Потім труни розвозили в різні частини міста».

Перед знесенням, пам’ятки й могильні плити, які представляли цінність, були «інвентаризовані в систему комбінату похоронних підприємств» та були використані повторно після перебивки написів та встановлення на чужі могили.

На місці кладовища був розбитий Молодіжний парк площею 18 га з баром та рестораном (прозваний містянами «Могила» та «У покійничка»), спортивного та дитячого майданчиками, літнім кінотеатром, котрий закрили у 1990-х.

Ліквідація цвинтаря та наступні роботи на його території супроводжувалися неодноразовими актами вандалізму та масовою наругою над пам’яттю померлих.

В середині 1980-х через територію парку прокладали підземну теплотрасу. Роботи велися за допомогою екскаваторів, які розкрили сотні поховань. Мародери діяли відкрито на очах відпочивальників, які спостерігали за розкопуванням та пограбуванням поховань. Частини скелетів використовувалися для ігор учнями навколишніх шкіл.

У 1985—1991 роках на території парку велося будівництво спорткомплексу ХПІ загальною площею 8602 м2. Під час риття котлованів та прокладання комунікацій витягувалися труни та людські залишки, поховання піддавалися систематичному мародерству та нарузі. Участь в вандалізмі брали студенти, викладачі та співробітників, що працювали на будівництві. Побудованому на території колишнього цвинтаря комплексу було присвоєно статус «Бази олімпійської підготовки збірних команд України».

Були збережені 15 поховань, які здебільшого розташовані біля храму, та які також зберігся до наших днів:

1. Гулака-Артемовського Петра Петровича, письменника
2. Кропивницького Марка Лукича, письменника
3. Миколи прізвище не встановлене
4. Групова могила Акименків і Гладкіх
5. Іоанна Чудновцева, настоятеля храму
6. Андрія Миколайовича Квітки, генерал-майор Російської імперії
7. Григорія Івановича Кравцова, харківського технолога
8. Семена Костянтиновича Федоровського
9. Гавриїла Олексійовича Богданова
10. Васильківського Сергія Івановича, художника
11. Тимофія Івановича Буткевича, митрофорного протоієрея
12. Ганни Акімовни Олексєєнко
13. Бориса Павловича Кулікова
14. Невідома могила
15. Невідома могила

Також на території знаходяться умовні могили письменників Василя Еллана-Блакитного, Миколи Хвильового й могили загиблих під час заворушень 1905 року, більшовика Саші Амханицького, депутата та військового Зашихіна Гаврила Савелійовича, розташовані віддалено від храму, у північно-східній частині парку.

В кінці 1980-х поставлений хрест в пам’ять жертв Голодомору 1932—1933 років, що став першим пам’ятником жертвам Голодомору в Україні.

У 1992 році встановлено пам’ятний знак Воїнам УПА, а у 1999 році — пам’ятник Чорнобильцям (скульптор С. І. Ястребов, архітектори С. Г. Чечельницький, А. А. Антропов).

Під час реконструкції Молодіжного парку у 2019 році, були знайдені могильні камені Семена Костянтиновича Федоровського, який на початку ХХ ст. працював у конторі держбанку на вул. Сумській 12, та Георгія Івановича Кравцова, імператорського технолога, який помер 18 січня 1896 року. Невідомо, чи під могильними каменями збереглися залишки цих двох осіб.

Серед перенесених з цього кладовища могил є наступні:

13 міський цвинтар:

1. Бекетова Олексія Миколайовича, архітектора
2. Христини Данилівни Алчевської, просвітительниці
3. Багалія Дмитра Івановича, історика
4. Бурачека Миколи Григоровича, живописця
5. Воробйова Володимира Петровича, вченого
6. Данилевського Олександра Яковича, біохіміка
7. Кадміни Євлалії Павлівни, акторки
8. Міллера Дмитра Петровича, історика
9. Потебні Олександра Опанасовича, мовознавця
10. Синцова Дмитра Матвійовича, математика
11. Соленика Карпа Трохимовича, актора
12. Сумцова Миколи Федоровича, фольклориста
13. Лашкевича Валеріана Григоровича, лікаря
14. Патенка Феодосія Олексійовича, професора та інші

2 міський цвинтар:

1. Бокаріуса Миколи Сергійовича, вченого та інші

Серед інших знищено наступні поховання:

1. Григоровича Павла Леонтійовича, настоятеля храму Хрестовоздвиженського (Мироносицького) храму
2. Склеп Гулаків-Артемовських
3. Фон Дітмара Миколи Федоровича, промисловця
4. Досєкіна Василя Сергійовича, фотографа
5. Кошкіна Михайла Ілліча, танкобудівельника
6. Нємкіна Володимира Християновича, архітектора
7. Хвильового Миколи, письменника
8. Еллана-Блакитного Василя, письменника
9. Козловської Фанні Федорівни, акторки
10. Могили сім’ї Шульженків
11. Ганни Миколаївни Салтикової, організаторка «Краплі молока», медикиня
12. Віри Миколаївни Салтикової, викладачки недільної школи Алчевської
13. Дар’ї Василівни Салтикової
14. Лева Семеновича Ценковського, доктора ботаніки, «Українського Луї Пастера»
15. ?Грубе Вільгельма Федоровича, хірурга, патологоанатома
16. Данилова Федіра Івановича, українського архітектора
17. Зарубіна Івана Кіндратовича, українського хірурга, заслуженого професора госпітальної хірургічної клініки
18. Загоскіна Сергія Іліодоровича, архітектора і викладача
19. Шувалова Івана Михайловича, драматичного актора, трагіка та багатьох інших.

Галерея

Джерела

Фото — Тітаренко Михайло, Venzz,