Половецькі баби

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Трінклера, 8; майдан Конституції, тощо
Рік встановлення	IX—XIII ст. встановлені у ХХ-ХХІ
Скульптор / архітектор	Половці
Охоронний статус	Нема або не вказано

Історія

Полове́цькі ба́би — намогильні кам’яні статуї половців (кипчаків, куманів), пам’ятки сакрального мистецтва IX—XIII ст. До наших днів збереглося понад двох тисяч, розміщених переважно на території України та Південної Росії. Символізували предків і ставилися в спеціально споруджених для них святилищах. Їх зводили зазвичай на вершинах високих курганів або пагорбів. Це були звичайні квадратні або прямокутні загородки, споруджені з каменю. Розміри святилищ залежали, мабуть, від кількості шанованих в нім предків. Частіше за інших ставили дві статуї обличчями, оберненими на схід, — чоловіче і жіноче: родоначальників коша. Зрідка попадалися святилища з скупченням статуй — в кожному не менше 12-15. Біля підніжжя статуй знаходили кістки баранів. Також — половецькі боввани, половецькі скульптури , половецькі антропоморфні скульптури, антропоморфні стели тощо.

На Русі кам’яні статуї називали бабами або бовванами. У «Слові о полку Ігоревім» згадується «тмутараканський бовван». Стародавні орхонські написи, зроблені древніми тюрками Сибіру, повідомляють про балбали. Це слово означає камінь з написом чи малюнком або воїна-героя.

Згадку про кам’яні баби залишив азербайджанський поет XII ст. Нізамі, який розповідає про пожертвування половців кам’яним ідолам. Посол Папи Римського Вільгельм де Рубрук, який в 1253 р. проїздив половецьким степом, спостерігав, як половці насипали великі пагорби і споруджували на них статуї, які були обернені обличчям на схід і тримали в руці чашу.

1594 р. німецький посол Э. Лассота, що прибув до запорожців, залишив повідомлення про те, що на «татарському березі Дніпра» на курганах або могилах він бачив більше двадцяти кам’яних статуй. У виданій у 1627 р. російській географічній праці «Книга Большому чертежу» згадуються кам’яні фігури «демни», що були встановлені на курганах або просто в степу і виконували роль дороговказів для орієнтирів бродів.

Починаючи з XVIII ст. інтерес до вивчення половецьких баб зріс. Про статуї писали академіки П. Паллас, І. Лепєхін, В. Зуєв і багато інших. У 1851 р. чиновник департаменту Міністерства внутрішніх справ Росії О. І. Пискарєв склав першу карту місцезнаходження кам’яних статуй.

Половецький звичай зводити ідолів зародився у VI—VII ст. у Монголії і на Алтаї і поширився до Дунаю. В українських степах залишилися численні пам’ятки каменерізного мистецтва половців: святилища з кам’яними бовванами. Для них кипчаки вибирали місця на найвищих ділянках степу, вододілах, курганних могильниках давніших часів. У центрі святилища, які іноді обгороджувалися камінням, ставили одну і більше чоловічих або жіночих статуй (балбалів), повернутих обличчям на схід.

Святилища з бовванами були місцем здійснення поминального культу предків, не пов’язаного безпосередньо з похованнями. Власне, саме слово «бовван» походить від тюркського «балбал», що означає «пращур», «дід-батько». З часом цей обряд трансформувався у культ вождів-заступників орди. Жіночі статуї символізували непереможність і безсмертя воїнів. Покровителі в образі жінки давали їм силу, вигодовували й оберігали їх. За це кочовики приносили їм жертву. Проте саме слово «баба» в даному випадку не обов’язково має відношення до жінки, на тюркських мовах «баба» значить батько або дідусь (бюйюк баба, «великий тато»). Багато з половецьких баб зображають саме чоловіків.

У 13 столітті монгольський вихор спустошив половецькі степи. Кипчацький народ утратив свою незалежність і був покорений монголами. Значна частина пам’ятників половецької культури загинула від рук мусульман, які боролися з язичництвом. Багатобожжя у донецьких степах з VIII ст. починає витіснятися монотеїстичними релігіями: юдаїзмом, який сповідували у Хозарському каганаті, ісламом, який прийняли тюркські народи: ті ж хозари, алано-болгари й монголо-татари, і християнством, яке стало панівним у краї.

Однак язичництво так і не було повністю викоренене. У подальшому воно адаптувалося до православ’я. Протягом наступних століть запанувало, особливо у сільській місцевості, двовір’я: синкретизм православ’я й поганства. У деяких слов’янських поселеннях до недавнього часу жила традиція віддавати шану половецьким ідолам, що наділялися силою, здатною впливати на відродження природи, плодючість землі, успіх громади.

У центрі Харкова половецькі баби встановлені зокрема перед природничим музеєм на вулиці Трінклера й у дворі історичного музею на майдані Конституції.

Галерея

Джерела

Половецькі баби — Вікіпедія. Фото — Anastasiya Miloslavskaya, Independent Pilgrim, Iryna Burdeniuk