Гармати Слобідсько-Української фортечної артилерії

Характеристика	Опис
Адреса	майдан Конституції
Рік встановлення	XVIII століття, 1830-ті роки
Скульптор / архітектор	—
Охоронний статус	Нема або не вказано

Історія

Колишні козаки, що переселялися на землі Слобожанщини у XVII столітті часто брали з собою власні гармати, на яких іноді навіть зображалися родинні герби власників. При створенні з першопоселенців новоутвореного міста козачих полків, гармати йшли на захист Слобідсько-Української області від кримських та ногайських татар.

Гармати, виконували своє призначення справно, татар, що набігали, проганяли. А згодом потреба в обороні відпала, і слобідські козаки звернені в мирних жителів, заснована на загальному становищі губернія, фортеці, що розвалювалися, знищені, а їх гармати звезені до Харкова. Непридатні для вживання були сотнями звалені – за містом на порожньому місці, біля церкви Жон-Мироносиць (знесена радянським режимом у 1930-х, пізніше тролейбусне депо, зараз сквер з Дзеркальним струменем та новою церквою, що навіть і за стилем не схожа на оригінал), біля якої був міський цвинтар (скасований, а у радянські роки повністю знищений).

Придатні для вживання гармати на деякий час були поставлені на міському валу, де нині сад Шевченка. Крім гармат, звезений був до Харкова порох, що був при всіх слобідських полках і, мабуть, його була не мала кількість, тому що починаючи з 1766 по 1797 його не могли вистріляти, а стріляли часто.

Стріляли при відкритті намісництва, стріляли кожен високоурочистий і урочистий день на молебні по 101, 51 і 21-му пострілу, так само і під час обідів, що даються губернаторами. Стріляли у час при звістці про перемогу у війнах. Стріляли при в’їзді в місто і виїзді генералів, які керували своїм і не належали до нашого намісництва, так просто з нагоди проїзду його — і більше нічого — стріляли.

Харківці могли дізнатися, що прибув або відбув з Харкова генерал, а якого рангу, впізнавали за кількістю пострілів: 21 постріл – генерал-майор; 31 - генерал-поручик; 51 – генерал-аншеф, а генерал-губернатору, при в’їзді та виїзді строчили по 101-му пострілу. Стріляли при приїзді нового начальника губернії, у дні його іменин і «коли йому заманеться». Крім такої стрілянини досхочу, у дні особливої ​​державної радості спалювалися чудові феєрверки із зображеннями. Наприклад, 10 липня 1775 року, коли було повсюдне свято укладання миру з турками та до Харкова прислано було гінця, то крім стрілянини при молебні та обіді, ввечері при феєрверку у великому блиску луни здійнявся двоголовий орел.

У листопаді 1796 року службовим чиновникам оголошують кожному словесно, просячи мовчати й далі не міркувати, що в який би час не почули гарматну пальбу і дзвін, у мундирах поспішати до соборної церкви. Головам же верхніх розправ, губернським магістратам і деяким з радників палат оголошено, також зі скритністю, щоб вони приготувалися до виїзду, куди та коли, про те буде оголошено окремо.

Господарям будинків оголошено, щоб при гарматній пальбі вночі в ту саму хвилину висвітлити яскраво будинок і двір. Усі чекали грізної хвилини, знаючи причину, але мовчали, не займаючись уже нічим, усі були напоготові. Пройшов день, ніч, інший день, настала ніч… міський годинник пробив одинадцять, тиша… як от постріл… інший… третій… і потім через кожну хвилину постріл… з першим пострілом загриміли дзвони по всьому місту… будинки, вулиці яскраво освітлилися, з усіх кінців міста екіпажі мчать до соборної церкви… народ, який не знає причин, туди ж купами біжить, питаючи, що це й для чого. Серед мороку ночі, серед тиші та раптом такий шум, рух, поспішність усіх і кожного до призначеного місця.

Церква незабаром наповнилася чиновниками. З останніми пострілами прибув до церкви генерал-губернатор, і вручає папір губернському прокурору. Духовенство в одязі, вийшовши з вівтаря, приготувалося до служіння, а губернський прокурор став біля амвона, прочитав маніфест, яким сповіщалося про смерть Катерини II (російська імператриця у 1762–1796 рр. знищила Гетьманщину (1764) і Січ (1775), запровадила кріпацтво, розформувала слобідське козацтво), і вступ на престол імператора Павла I. Після цього відбувся молебень, зроблено 101 постріл. Наступного дня відстріляно зранку 101 постріл, за обідом — 101, 51 та 31.

З докладним викладом того, що відбулося, і обчисленням усіх гарматних пострілів генерал-губернатор зробив донесення на найвище ім’я з двома радниками кримінальної та цивільної палати. Але вони не були в Петербурзі, від застави вернули їх до своїх місць, а донесення надійшли куди слід. Потім генерал-губернатор був призначений шефом Сіверського драгунського полку, отримав наказ з’явитися для командування до полку, що стояв у містечку Волинської губернії, а губернатору наказано було всі гармати, які є в Харкові, придатні та непридатні до вживання, надіслати в призначений завод, а порох також здати артилерійському начальству. Отак і припинилась у нас стрілянина!

Поспішили виконати завдання й зимою зібрали всі гармати й ті, що валялися за містом, і відправили всі придатні й негідні на перетоплювання; але збираючи їх, помітили дві, що вбилися в землю; вони так і лишалися. Довго б там лежали вони, та військовий губернатор міста Харкова і громадянський всієї губернії князь Петро Іванович Трубецький, дізнавшись про ті гармати, доклав куди слід і отримав найвищий наказ: «Згідно з поданням його, віддати ті гармати Харківському дворянському зібранню для того, щоб вони були поставлені при виїзді з дому у вигляді тумб»

Їх встановили перед будинком Дворянського зібрання, що стояв на майдані Конституції, тоді Миколаївському (на честь собору, який у 1930-х знесли більшовики). Цей будинок був зведений у 1814-1820 роках за проєктом архітектора В. Лобачевського та О. Васильєва. Харківські дворяни збиралися тут на засідання, звані обіди, бали й маскаради. У 1944 році будівля була пошкоджена, а пізніше розібрана. Старовинні гармати встановили у дворі історичного музею, у декількох метрах від їх попереднього місця.

Галерея

Джерела

За матеріалами спогадів Григорія Квітки-Основ’яненка. Фото — Anastasiya Miloslavskaya, Тітаренко Михайло