Пам'ятник Тарасові Шевченку

Характеристика	Опис
Адреса	сад Шевченка, вулиця Сумська, 25
Рік встановлення	24 березня 1935, 9 березня 1934 — 24 березня 1935
Скульптор / архітектор	М. Г. Манізер, Й. Г. Лангбард
Охоронний статус	Пам’ятка монументального мистецтва національного значення №200014-Н

Історія

Харків відомий як місто, де був встановлений один з перших в Україні пам’ятник Тарасу Шевченкові. Ініціаторами створення першого пам’ятника Шевченкові в Харкові була родина Алчевських. У 1897 Олексій Кирилович Алчевський замовив у Петербурзі відомому академіку, професору Петербурзької Академії мистецтв В. О. Беклемішеву, вихідцю з Харкова, погруддя Кобзаря з білого мармуру. У 1898 бюст встановлено біля садиби відомої діячки-просвітниці, фундаторки жіночої недільної школи для дорослих Христі Алчевської (на вулиці Садово-Куликовській, зараз Жон Мироносиць). Здійснено це було нелегально — без дозволу царської влади. У трактовці Беклемішева Т. Г. Шевченко був філософом і борцем, готовим до рішучих активних дій. Біля цього пам’ятника часто збиралась студентська молодь, вихованці недільної школи. Поети-початківці читали тут свої вірші, сповнені віри у світле майбутнє народу. Під час економічної кризи О. К. Алчевський збанкрутів і наклав на себе руки, сім’ї ж довелося терміново позбутися шикарного особняка — садибу продали купцю Шабельському, і коли новий власник хотів було знищити бюст Кобзаря, Алчевські забрали його з собою і ще протягом 20-ти років зберігали в родині.

У 1932 Микола Алчевський, викладач юридичного інституту, передав бюст до Картинної галереї Т. Г. Шевченка і зараз цей експонат знаходиться у Києві у державному музеї поета.

Вже за радянської влади, в липні 1919, на місці пам’ятника Олександрові ІІ встановили тимчасовий гіпсовий бюст Т. Г. Шевченка, виготовлений за проєктом скульптора Бернарда Кратка. Це погруддя скинули з постаменту денікінці, і подальша його доля є невідомою.

Місто Харків як столиця радянської України (з грудня 1919 до червня 1934) просто обов’язково повинно було мати пам’ятник Тарасу Шевченку. Саме тому 2 червня 1929 Харківська міськрада ухвалила постанову про спорудження такого пам’ятника. У 1930 оголошений перший міжнародний конкурс на спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку в Харкові.

Таких конкурсів протягом 1930-1933 загалом було три. Взагалі проблематика цих конкурсів у радянській літературі або не висвітлюється взагалі, або виключно однобоко — вже з акцентом на участь у них зрештою переможців Манізера й Лангбарда, однак насправді є доволі цікавою й у дечому навіть трагічною. Організація і проведення конкурсів проєктів і саме́ спорудження пам’ятника Шевченку в Харкові фактично наклалося з такими ж процесами щодо монумента в Каневі, тобто фактично питанням облаштування могили Кобзаря. Про цю «конкуренцію» конкурсів і встановлення двох, безперечно, необхідних монументів, існують протилежно різні точки зору. Так, подеколи стверджуться, що тодішній нарком освіти (1927–1933), провідник українізації Микола Скрипник, репресований у 1933, фактично чинив перепони на шляху встановлення харківського пам’ятника, водночас інші джерела наполягають на тому, що насправді Скрипник обстоював саме облаштування могили Кобзаря, адже ще в 1926 створений Комітет для вирішення цього питання, а монумент на могилі Тараса Шевченка, до речі авторства все того ж Манізера, з’явиться аж одночасно з київським пам’ятником (знову ж таки Манізеровим) у «ювілейний» (125-річчя від народження) 1939-й рік, тоді як творіння Манізера в Харкові постало на 4 роки раніше.

Конкурс 1933 року (під час Голодомору і вже за нового наркома освіти В. П. Затонського) був спільним, тобто визначалися одночасно найкращі проєкти пам’ятника і для Харкова, і для Канева. 22 вересня 1933 відкрилась виставка проєктів, на якій було представлено 30 робіт провідних майстрів того часу — Ф. Кричевського, С. Меркурова, М. Манізера, І. Кавалерідзе, А. Петрицького тощо. Якраз ще однією вразливою і суперечливою темою лишається власне визначення переможців конкурсу, тому ще серед найкращих за результатами вересневої виставки фігурував і спільний проєкт українського митця Федора Кричевського та російського скульптора Сергія Меркурова, а вже на додатковому, листопадовому, огляді, де розглядались доопрацьовані проєкти, переможцем було визнано роботу Матвія Манізера.

Матвій Манізер, на той час уже зрілий майстер—творець низки значних монументів, прихильник реалістичного мистецтва, вже від першого за ліком конкурсу активно долучився до участі в ньому. Збереглись свідчення, що працюючи над проєктом, скульптор немало потрудився для віднайдення необхідних форм і пропорцій, образів і загальної концепції пам’ятника — він подорожував шевченківськими місцями, робив велику кількість пейзажних та жанрових етюдів, ретельно вивчав зовнішність і особистість Т. Г. Шевченка — за його творами, листуванням і мемуарами про нього, автопортретами, нечисленними фотографіями, посмертною маскою тощо. Творчі пошуки Манізера були тривалими. Перший проєкт пам’ятника (1930 рік) він виконав дещо у конструктивістській манері — велика за розміром голова Шевченка з виразом зажуреності була встановлена на циліндричному постаменті з барельєфом гайдамаки-повстанця, який, стоячи навколішках, гнівно потрясав кайданами. У другому проєкті (1931 рік) М. Г. Манізер розташував статую поета на п’єдесталі з низьким рельєфом, на якому були зображені персонажі з творів Кобзаря. І лише третій варіант проєкту (1933 рік) приніс скульптору творче задоволення і перемогу у всесоюзному конкурсі, і це при тому, що в конкурсі брали участь чимало видатних скульпторів свого часу.

Про те, що спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку в Харкові, стало справою всесоюзної ваги, свідчить той факт, що терміни й хід робіт з виконання відповідального замовлення контролював особисто секретар ЦК ВКП(б), перший секретар Ленінградського обкому партії С. М. Кіров.

Фігури монумента відливали на ливарнях Ленінграда. Архітектурну прив’язку монумента виконав архітектор Й. Г. Лангбард (автор проєктів декількох громадських будівель у Білорусі). У той час, як у Ленінграді відливались скульптури, у Харкові, на місці закладки пам’ятника, під його керівництвом, будівельники оброблювали лабрадорит. Роботи зі спорудження монумента були розпочаті 9 березня 1934, тобто в день 120-річчя від народження Кобзаря.

Загалом на виготовлення пам’ятника пішло 30 тон бронзи та 400 тон лабрадориту. На спорудженні монумента було використано близько 75 вагонів різних будівельних матеріалів, у тому числі 25 вагонів з лабрадоритом.

Урочисте відкриття монумента 24 березня 1935 стало всенародним святом. Харків прикрасили прапорами, на вулицях було велелюдно. О 2:30 нарком освіти УРСР В. П. Затонський перерізав стрічку, що стягувала напнуте червоне покривало на монументі. Грянув салют, і великий хор 700-ма голосами виконав Шевченків «Заповіт».

Від часу відкриття пам’ятник сам по собі став значним культурним явищем і осередком Харкова та країни. Попри розміри й ідеологічну спрямованість, монумент не постраждав у Другу Світову війну.

За СРСР у повоєнний час пам’ятник традиційно був місцем проведення заходів, присвячених різноманітним датам української історії та культури, зокрема, вшанування Шевченкових роковин. Від кінця 1980-х майдан біля монументу став місцем гуртування національних сил, проведення демократичних акцій. За незалежності (від 1991 року) без покладання квіткових букетів до монумента не обходиться жодне офіційне державне свято, відвідання Харкова високими київськими чиновниками і міжнародними гостями. Кілька разів права сторона пам’ятника у (1990—2000-і) піддавалася актам вандалізму.

75-річчя спорудження пам’ятника на початку 2009 відмічено фотовиставкою «Тарас Шевченко навіки в серці першої столиці» у харківському культурно-діловому центрі корпорації «Консалтінгова група „Рубаненко та партнери“» (у рамках урочистостей на честь Дня Соборності України), що відбулася з ініціативи групи харківських фотохудожників та журналістів. До експозиції ввійшло близько 200 світлин, що відтворюють характерні моменти історії роботи над пам’ятником. Також на заході були представлені роботи на тему пам’ятника з фонду Харківського художнього музею та приватних колекцій, фотохроніку сучасних подій у Харкові, включаючи конкурси та фестивалі, присвячені Т. Шевченку; організовано й проведено зустрічі з цікавими людьми-свідками створення та встановлення пам’ятника тощо.

У 2022 році пам’ятник Шевченку, як і декілька інших пам’ятників, укрито для захисту від російських обстрілів.

Цікаво, що на місці сучасного монумента Тарасу Шевченку в Університетському саді (тепер також ім. Т. Г. Шевченка) у 1907–1934 роках стояв пам’ятник Василю Каразіну. Пізніше його тричі переносили, спочатку на вулицю Університетську до одного із старих корпусів університету, згодом, 1958 року до лівого боку теперішнього головного корпусу Харківського університету, нарешті 2004 року — до центрального входу корпусу.

У створенні скульптур, близьких до шевченківських образів, допомогу авторову скульптору М. Г. Манізеру надали майстри української театральної сцени — актори харківського театру «Березіль», згодом народні артисти СРСР і відомі актори Н. М. Ужвій (образ Катерини), А. М. Бучма (образи гайдамаки та селянина з жорном на плечах), І. О. Мар’яненко (образ, один з найвиразніших, старого нескореного запорожця), О. І. Сердюк (образи молодого хлопчини з косою та кріпака в кайданах), С. В. Коваль (образ дівчини-кріпачки) та інші. «Це були першокласні художники ! — згодом пригадував М. Г. Манізер, — Все життя я їм буду дуже вдячний…».

На момент відкриття (24 березня 1935) пам’ятник Тарасу Шевченку в Харкові був найвищою бронзовою композицією в усьому СРСР.

Єдиним документальним свідченням про мить урочистого відкриття монумента Т. Г. Шевченку в Харкові, імовірно, є аматорське, але панорамне фото художниці й майстра фотографії Дії Олександрівні Гай, якій довелося піти на відвертий ризик при фотографуванні події. По-перше, зйомка здійснювалася потайки, адже в 1930-х роках (і не тільки) фотографування будь-яких громадських подій, що відбувалися у Радянському Союзі, заборонялось і суворо каралося. Крім того, фотограф ризикував і в інший спосіб — робив знімки з вікна четвертого поверху у квартирі незнайомих людей, нашвидкоруч виставляючи експозицію.

Галерея

Джерела

Пам’ятник Тарасові Шевченку (Харків) — Вікіпедія. Фото — Сергій Клименко, Mr.Rivermen, Бахтін, Volodymyr Obrizan, Volodymyr Obrizan, Тітаренко Михайло, Serhii Vyplavin, UAMaker - Video and Sound Design