Поділ

Характеристика	Опис
Адреса	Південна частина від Університетської гірки до р. Харків
Роки	undefined
Тип	undefined

Історія

Поділ, як район міста Харкова виник одразу з побудовою фортеці. На території фортеці люди не жили. Тут розміщувалися адміністративні та господарські установи, соборна церква. Житлові будинки будували в прилеглих слободах. Вже в 1650-ті роки почалося заселення території між фортечною стіною і річкою Харків яка отримала назву Поділ.

У XVII столітті передмістя оточувала стіна з дубових кілків, але більш надійним захистом виступали річки й болота, що знаходились навколо. По річищу річки Харків знаходилися 5 островів, 3 з яких розташовувалися в районі Подолу. Великі острови мали власні назви й використовувалися харків’янами.

Дмитро Багалій та Дмитро Міллер в книзі «Історія міста Харкова за 250 років його існування» відзначали, що в XVIII столітті Харків складався з міської частини — територія Університетської гірки, де в XVII столітті існувала фортеця, безпосередньо примикав до неї Поділ, Захарківська і Залопанська слободи.

Природною межею Подолу слугувала річка Харків. В XVII—XVIII століттях річка мала інакший вигляд. У межиріччі розташовувалися шість озер, одне — в районі Університетської вулиці. Місцевість Подолу була болотистою і сирою, що призводило до повеней. Для боротьби з затопленнями укріпили береги р. Харків і р. Лопань, змінили їх річища, а болота осушили.

На Василівському острові, що існував до першої половини XIX століття, поряд з сучасним Подільським мостом, влаштовувались святкові гуляння і відпочивали городяни. При проведенні гідротехнічних робіт острів зник з карти Харкова. Річище Харка робило петлю в південному напрямку, досягаючи сучасної Гольдберговскої вулиці, і поверталося назад. Ближче до міста розташовувалась протока, яку називали Нетеча. У книзі «Історія міста Харкова за 250 років його існування» Дмитро Багалій та Дмитро Міллер призводять опис течії річки в XVIII столітті.

З кінця XVIII століття річище річки Харків має сучасний вигляд. Назва Нетеча закріплюється вже за рядом боліт та озер, які залишилися від колишньої течії р. Харків. Ця назва збереглася на карті — в назвах Нетіченській набережній, вулиці та бульвару, а також маленької річки, що протікає в основному в колекторах.

У XVII та XVIII століттях будинки на Подолі зводили переважно з дерев’яних, низьких хат-мазанок. В одній половині будинку жили господарі, а в другу тримали для гостей.

У XVIII столітті з’являються кам’яні двоповерхові будинки. З 1768 року будівництво на Подолі в Харкові стає більш організованим. Сучасний вигляд район набув у другій половині XIX століття в ансамблі вулиць Сінної, Кузнечної й доточних провулків.

Поділ залишався одним з найбільш густонаселених районів Харкова. Тут селилися козаки й міщани міської сотні, ремісники та купці. На Подолі був власний ринок — Сінний, а з кінця XVIII століття — Рибний. Зростала кількість крамниць, землі переходили у власність харківських купців. Частина Плетньовського провулка, в XIX столітті належала купцеві Ломакіну, потім купцям Костюріну і Боровкову.

Архітектурною пам’яткою Подолу став великий будинок купця Павлова, з 1830-х років він дав назву майдану — Павлівський. У 1868—1874 рр. в ньому розміщувався Малий театр, пізніше готель «Гранд-Готель». Павлівський майдан вважається одним з найстаріших в місті. Вона виникла на місці базарної ярмарки. Саме тут був головний торговий майданчик міста, який пізніше перемістили на територію сучасного Центрального ринку. На цій площі проводилися щорічні Покровський і Успенський ярмарки. Наприкінці 1830-х років купець Савелій Павлов, який почав кондитерське виробництво в Харкові, побудував на площі кам’яний магазин. У цей час площу стали називати Павлівської.

Павлов почав і введення фіксованих цін в місті. На базарах тоді не було цін на товари, доводилося торгуватися. Павлов заявив, що торги дуже стомлюють і встановив у власній крамниці фіксовані ціни. Він викупив ціле поле на іншому краю міста. Цю територію зараз називають Павловим Полем. На Павлівському майдані розташовувався верстовий стовп. У народі його називали «ганебним»: поруч з ним сікли злодюжок і невірних дружин.

Однією з найстаріших будівель Харківського Подолу є Троїцька церква в Троїцькому провулку. Перший дерев’яний храм існував на цьому місці з 1659 року. У 1758—1764 роках звели нову трибанну кам’яну церкву з пов’язаною з нею дзвіницею. Ця храмова будівля в незмінному вигляді проіснувала сторіччя.

Архітектура церкви не змінювалася, а зовнішній вигляд харківських вулиць зазнав змін. Вимощені каменем на початку XIX століття вулиці Подолу почали підійматися над рівнем площі, де стояв храм. Під час відлиг і сильних дощів вода з Рибної вулиці затоплювала церкву. В 1850-х роках стала необхідність в будівництві нової будівлі для Троїцької церкви, фундамент нового храму заклали 7 липня 1857 року. Автором проєкту нової Троїцької церкви виступив харківський міський архітектор, академік архітектури Андрій Тон. Будівництво тривало близько двох років. Ще 2 роки займались внутрішнім оздобленням храму. Освячення головного престолу відбулося 24 вересня 1861 року. В 1917 році Троїцький храм припинив своє існування, а в будівлі розпочала роботу хлібопекарня. Тільки в 1992 році будівлю церкви передано єпархії та в ньому відновлені богослужіння.

Кооперативна вулиця (історична назва Рибна вулиця) є центральною і найстарішою вулицею харківського Подолу. Її виникнення сягає кінця XVII століття, коли вона називалася Подільською. У XVII—XVIII століттях тут торгували сіном. В середині XIX століття на вулиці з’явилися магазини рибопромисловців, а в її західній частині з’явився великий Рибний ринок. Рибні ряди проіснували на цьому місці до 1960 року. У XX столітті на вулиці почав роботу Центральний робочий кооператив, змінилося призначення інших будівель, з’являються фінансові та державні установи.

Сьогодні на Подолі збереглася значна частина архітектурних пам’яток міста. Серед них і великі прибуткові будинки початку ХХ століття й садиби початку ХІХ. Родзинками Подолу є будівля Купецького банку (1913 р.), будинок Цесельського з еркером та куполом (1904 р.), Троїцька церква (1859 р.), кенаса (1893 р.), телефонна станція (1917 р.), торгові будинки Уткіна, Чикіна, Шапошникової тощо.

Починаючи з 2010-х років міська влада почала активно руйнувати історичні будинки Подолу. Зокрема знищено для будівництва ЖК «Будинок на Подолі» історичні споруди готелів у Лопатинському провулку, а також будинок, де жив український письменник, драматург Марко Кропивницький. Наприкінці 2010-х та на початку 2020-х років міська влада на чолі з Геннадієм Кернесом провела «реставрацію Подолу». В результаті варварських будівельних робіт було знищено оздоблення понад 10 історичних будинків ХІХ століття. Цікава та показова ситуація сталася з будинком №27 на вулиці Ковальській, де збили ліпнину для симетрії, бо з іншої половини будинку вона не збереглася.

Галерея

Джерела

Подол (Харків) — Вікіпедія\nФото — Корольков Дмитрий Юрьевич, Dmitry Glazunov, AceeVg, Тітаренко Михайло, Denis Vitchenko, Nazarii Shevchenko, Serhii Bobok, Max Plachynta, Ivan Ponomarenko