Кондитерська фабрика Жоржа Бормана

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Коцарська, 24/26
Роки	undefined
Тип	undefined

Історія

Григорій Миколайович Борман народився в 1838 в Санкт-Петербурзі в сім’ї німця, відомого фармацевта, купця третьої гільдії Миколи Бормана. Спершу планував продовжити справу батька. Поступив до Медико-хірургічної академії Санкт-Петербурга, але був відрахований після другого курсу через неспроможність оплатити навчання. Потім поступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету, але на четвертому курсі покинув навчання й зосередився на підприємництві.

Ще будучи студентом, Григорій підробляв продавцем у крамниці солодощів. За легендою, власники магазину побачили старанність Григорія, і, будучи людьми бездітними та вже похилого віку, вирішили продати йому свій магазин за символічну суму в 300 рублів. Крамниця з кустарним шоколадним виробництвом, відкрита німецьким підданим Генріхом Пфейфером у 1862 році, потрапила у власність Григорія Бормана у 1866 році. Вже в 1870 році фірма «Жорж Борман» здобула свою першу нагороду — бронзову медаль на Всеросійській промисловій виставці у Санкт-Петербурзі, що дозволило Борману отримати кредит на будівництво великої фабрики на Англійському проспекті.

У 1878 торгова марка «Жорж Борман» на Всесвітній виставці в Парижі отримує першу золоту медаль. У 1895 товари фірми здобули дві золоті медалі на виставці в Парижі. У тому ж році на виставці в Чикаго він отримав почесний диплом із медаллю.

У 1895 вирішив заснувати товариство «Жорж Борман» з основним капіталом у 300 000 карбованців. За два роки до цього в справу вступив його син Георгій Григорович Борман, який у 1899 разом із батьком став директором товариства.

1895 року товариство «Жорж Борман» купує два дворових місця у вдови надвірного радника Олександри Йосипівни Філонової по вулиці Коцарській. 5 серпня 1895 року в Харківське губернське правління передано проєкт фабрики авторства Болеслава Георгійовича Михаловського. Керував будівництвом особисто директор-розпорядник Георгій Борман, син засновника компанії Григорія Бормана, за будівництвом наглядав архітектор, а за облаштуванням фабрики її керівник Л. І. Бернер.

Вже до липня 1896 року будівництво великої заводської будівлі на 65 аршин (46 метрів) було завершене. На наступні роки поруч буде прибудовано нова будівля, так що корпуси, з’єднані разом, будуть представляти одину величезну споруду, що виходить на Коцарську вулицю. Вільна частина дворового місця, що має простір більше десятини і виходить на Чоботарську вулицю, зайнята коморами, складами та іншими службовими приміщеннями.

Внутрішнє облаштування фабрики, де все буде готуватися за допомогою пари, складається з парового відділу, який включає в себе два парові котли, здатних витримати тиск машини в 15 сил кожен. Від котлів йдуть парові труби в машинний відділ, до головної фундаментальної машини, що знаходиться в ньому, з величезним маховиком, який повинен приводити в рух усі трансмісії фабрики.

Решта нижньої частини будівлі являє собою зал-холодильник, в якому, в найбільшу літню спеку, трималася температура не вище 4°. Така низька температура досягнута укріпленими на стінах зали-холодильника вигнутими трубами, в які, за допомогою особливої машини, наливалася вода. Зал-холодильник призначався для готових виробів фабрики і для збереження фруктів. З зали-холодильника підйомна машина переміщувала продукти на другий поверх, що представляє собою зал головної майстерні.

Уздовж зали покладено рейки, якими ходять маленькі вагонетки-майданчики з мармуровими дошками; вони підходять під парові котли майстерні, розставлені на правій стороні зали. Зал верхнього (третього) поверху є другою майстернею, також з паровими котлами для варок, що має, крім того, кілька парових котлів, температура яких регулюється.

Заслуговує на увагу парова сушильня, що знаходилася поряд з майстернею третього поверху. За допомогою пари у ній досягалася температура майже до 70°. У всіх описаних відділах фабрики є протипожежні пристосування — декілька пожежних кранів, рукавів та ін..

16 липня 1896 року о 12-й годині дня Харківська кондитерська фабрика товариства «Жорж Борман» була освячена. Молебництво було здійснено причтом Благовіщенської церкви за участю великого хору співаків у верхньому великому залі будівлі фабрики. Серед присутніх на молебні було багато великих представників місцевих торгових фірм, архітектори, інженери, директори фабрики, її адміністрація, фабричні майстрові та робітники. До цього фабрика була обстежена будівельною й фабричною комісіями й отримала дозвіл на початок роботи.

Після закінчення молебня та освячення всіх відділень фабрики, присутні були запрошені директором фабрики у зал другого поверху будівлі, де був сервірований розкішний обід, на якому було виголошено багато тостів за майбутнє процвітання фабрики. Службовці та майстрові фабрики зі своїми сімействами снідали в іншому кінці великої зали. Після закінчення сніданку всі присутні були запрошені директором для огляду всіх відділів фабрики.

Виробництво почалося вже в серпні 1896 року. Фабричні будівлі були розраховані на 500 працівників, у перші роки тут працювало 70 людей, а згодом це число збільшилося до 300.

1897 року проведена реконструкція фабрики, її сучасні масштаби не задовольнили запити керівництва та весь попит на продукцію. З боку вулиці Коцарської було прибудовано новий корпус, розширено та модернізовано парові котли.

Міська управа відмовила у приєднанні фабрики до не призначеної для цього міської каналізації. У роки роботи фабрика зливала використану воду у річку Лопань. На це часто бідкалися і місцеві мешканці й адміністрація міста. З 1904 року надано дозвіл на викид конденсаційної води у річку, а викид брудної було заборонено.

«Якщо ви побачите на Коцарській чи Дмитрієвській вулиці людину, що затикає ніс, то знайте, що це, отже, запахло Жоржем Борманом», «Виявляється, що ця фабрика, крім цілого ряду найрізноманітніших кондитерських виробів, винайшла ще одне, яке має назву «рідкий пахучий шоколад». Цим «шоколадом», що щедро розливається по вуличних канавах, всі насолоджуються-й-насолоджуються, погляньте!» — такі жарти ходили містом про нечистоти, які фабрика виливала на вулиці й у річку Лопань.

Спершу виробництво було маломеханізованим, а фабрика складалась лише з 2 цехів: шоколадного і заготівлі фруктів. Співробітників загалом було 160 осіб. Однак уже за рік по відкриттю розпочалось розширення підприємства, і за три роки воно стало одним із найбільших в Україні: кількість співробітників зросла до 600 осіб.

Після модернізації виробництво шоколаду на харківській фабриці стало високомеханізованим: працювали 8 важких меланжерів, 18 вальцівок для шоколаду, 6 подвійних і потрійних млинів для какао, безліч дрібних машин і 4 гідравлічних преси для віджиму какао-масла, було впроваджено систему охолодження шоколаду в холодильних камерах за допомогою рідкої вуглекислоти.

У період з 1910 по 1912 рік була здійснена перебудова дерев’яних приміщень на кам’яні неспалимі, бісквітне виробництво оснастили печами безперервної роботи і складними бісквітними машинами.

У 1900 році у місті було відкрито перший фірмовий магазин, який потім дістав назву «Ведмедик».

Асортимент фабрики в царський період складали шоколад і шоколадні цукерки, карамель і монпансьє в банках, бісквіти, пряники, мармелад і більше 30 видів варення.

Це була не єдина кондитерська фабрика міста того періоду. Тоді Харків вважався кондитерською столицею України, нині ж цей «титул» належить Львову.

Після захоплення міста більшовиками фабрику націоналізували і перейменували на Першу державну кондитерську фабрику, а в 1922 році з нагоди 5-ї річниці революції — на Харківську кондитерську фабрику «Жовтень» (підприємство широко використовувало абревіатуру KOFOK, КОФОК від рос. Кондитерская фабрика «Октябрь»). Фабрика ввійшла до Державного кондитерського тресту.

Як і до революції, підприємство виготовляло монпансьє, ірис, драже, шоколад, бісквіти, пряники, тістечка, варення, халву, какао, однак відбулась переорієнтація виробництва на дешеві сорти солодощів, більш доступні широкому загалові.

У 1924 році на підприємстві працювало майже півтори тисячі робітників. Фабрика мала 8 виробничих і 5 підсобних цехів, 7 коней та 2 вантажівки. За рік виготовляли понад 175 000 пудів продукції, і вже у 1925 році була відновлена дореволюційна потужність виробництва.

У 1927—1928 фабрика випустила продукції на 8,8 млн карбованців, в подальшому підприємство було реконструйовано. Були впроваджені нові технологічні процеси, автоматизація та механізація робіт, встановлена конвеєрна система й поліпшений внутрішньозаводський транспорт. У результаті, вже в 1932 році чисельність працівників фабрики збільшилася до 2658 осіб, обсяги продукції, що випускались — до 49,8 млн рублів на рік.

Станом на початок 1935, фабрика була третьою за потужністю серед кондитерських фабрик СРСР.

Під час Другої світової війни обладнання кондитерської фабрики було евакуйовано до Алма-Ати.

Зруйновану війною фабрику відбудували лише у 1954 році.

У 1957 році на фабриці було розпочато напівмеханізований випуск шоколадно-вафельних тортів «Деліс», які згодом стали одним із головних гостинців міста.

У 1963 році сталося злиття з фабрикою «Червоний кондитер», яка мала потоково-механізовану лінію виробництва мармеладу з відливанням у цукровий пісок.

У 1965 році на підприємстві у 5-ти виробничих цехах працювало 2168 осіб, випуск продукції склав майже 100 т солодощів на добу. Було побудовано новий шоколадний цех, для випуску карамелі і цукерок налагодили друк етикеток в літографському цеху. Розширився асортимент продукції: розпочато випуск шоколадно-вафельного торта «Харківський», цукерок «Асорті», шоколадних батончиків. Було механізовано виробництво цукерок «Мишка косолапый», «Алеко», «Трюфели».

У 1976 фабрика стала головним підприємством Харківського виробничого об’єднання кондитерської промисловості (в склад якого увійшла також Харківська бісквітна фабрика).

Економічна криза 1990-х років призвела до падіння виробництва.

У листопаді 1998 року збори акціонерів Харківської кондитерської фабрики вирішили продати пакет акцій Харківській бісквітній фабриці. З 2001 року вся продукція обох підприємств виходить на ринок під спільною торговою маркою «Бісквіт-Шоколад». Взаємовигідна співпраця двох харківських фабрик дозволила їм повернути втрачені ринки збуту. У 2004 році фабрики утворили єдину корпорацію «Бісквіт-Шоколад».

Розрахунковий обсяг виробництва кондитерської фабрики «Харків’янка» становить 50 000 тон продукції на рік. На підприємстві працює 1 060 осіб. Фабрика має повний цикл переробки какао-бобів. Цукерково-карамельне, цукерково-шоколадне, шоколадне і борошнисто-кондитерське виробництва фабрики оснащені сучасним європейським обладнанням.

На початку 21 століття фабрика знову повернулася до випуску наборів в ексклюзивних жерстяних коробках. Деякі назви сучасних наборів цукерок, як-от «Софі», «Жорж», «Шантьє» тощо, позичені з прейскуранту Жоржа Бормана за 1913 рік.

Григорій Миколайович Борман помер 25 грудня 1918 року в своїй квартирі у Харкові. Тоді місто було під контролем УНР. Його поховали на Лютеранському кладовищі, старі могили були переважно знесені радянською владою у 1960-1970-х роках.