Залопань

Характеристика	Опис
Адреса	Західна частина міста від центру
Роки	undefined
Тип	undefined

Історія

Залопань, Залопанський район — старовинний історичний район Харкова у великому закруті річки Лопань, що простяглася від Іванівки до Старої Основи, обмежений річищем річки від Іванівки до стрілки, залізничним вокзалом і лінією залізниці до Карпівки.

Названа Залопань так тому, що до найстарішої частини міста — Харківської фортеці на Університетській гірці Нагірного району — район знаходився за річкою Лопань. Також у місті були з 18 століття райони Захарків (за річкою Харків) та Занетіча (за Нетечею).

Вулиці Залопані найчастіше називалися за професіями людей, які на них проживали: Кацарська вулиця (інколи Коцарська) — тут виготовляли коци (черевики, жіночі чобітки); також коцами називали килими; Чоботарська вулиця — тут виготовляли чоботи; Гончарівська вулиця — там гончарі робили глиняний посуд тощо.

Район — один із найстаріших у Харкові. У ньому переважно селилися міщани, ремісники, купці другої гільдії (дворяни, чиновники, заможні люди вважали за краще селитися в Нагірній частині міста).

Наприкінці 18 століття Залопань у західній частині була обнесена міським муром. Найбільш активна забудова району розпочалася у 1869 році після прокладання через місто у Харкові Курсько-Харківсько-Азовської залізниці до Криму, яка різко прискорила економічне значення Залопані та значно підвищила вартість землі у районі залізниці. Жити у Залопані у ХІХ столітті стало престижно, і тут, але ближче до центру, стали селитися заможні люди. Кордони району в 19 столітті значно розширилися і включили приміські слободи до залізниці (так, Гончарівська слобода злилася з містом у 1810-х роках).

Шляхом суцільної забудови району місто, починаючи з 1800-х років, було з’єднане з приміськими слободами: Панасівською, Іванівською, Гончарівською.

З середини ХХ століття назва Залопань мало використовується. Однак, останнім часом назва стала відроджуватися з появою освітньо-історичних проєктів.

Район мало постраждав у роки Другої світової війни та сьогодні є частиною автентичної забудови центру міста. Тут збереглися визначні архітектурні пам’ятки: Благовіщенський собор, Дмитрівська церква, «Зелений будинок», пожежна каланча, старі промислові підприємства: завод Бергенгейма, кондитерські фабрики Жоржа Бормана й Дмитра Кромського, старовинні садиби Павлових, Соколових, Кузиних тощо.

За часи повномасштабного російського вторгнення країна-терорист зруйнувала частину історичних пам’яток району. Зокрема зруйновано садибу Павлових (1830-ті), пошкоджено «Зелений будинок» (1888 р), лікарню Давидовича (кінець ХІХ стол.), маєток Соколових (1899 р.), Благовіщенський собор, будинок авторства А.Тона (поч. ХІХ стол.), мануфактурні будинки початку ХХ століття тощо.

Галерея

Джерела

Фото — Тітаренко Михайло, Nadiya Li, Sergiy Bobok