Харківська фортеця

Характеристика	Опис
Адреса	Університетська гірка
Роки	undefined
Тип	undefined

Історія

Рішення про зведення оборонної фортеці в нагірному районі височини, в районі злиття трьох річок, було прийнято у зв’язку з вигідним, з точки зору забезпечення обороноздатності, топографічним місцезнаходженням нового укріпленого козацького поселення, яке на той час вже було під контролем Московської держави. До цього місто існувало як невеличке поселення козаків з Наддніпрянщини та Задніпров’я, що активно заселялося з 1640-х—1650-х років.

Було побудоване житло, а поселення обнесене частоколом — острогом. У 1655 році чисельність поселенців, що прибули, становила 1500—1800 людей. Походження назви Харків точно не відоме.

У 1656 року поселенці збудували першу фортецю, що мала периметр 530 сажнів (близько 1130 м). Будівництво велося за кресленням і під керівництвом чугуївського воєводи Григорія Спешнева, але поселенці збудували острог по-своєму українському «звичаю» — низький і рідкісний.

1656 року указом Московського царя Олексія Михайловича козацьке поселення Харків виділено у самостійне воєводство та розпочато перебудову стін фортеці за «московським зразком».

Ця перебудова відбувалася впродовж 1656—1659 років, стіни фортеці розбудували відповідно до вимог до оборонних споруд, що входять до системи укріплень для захисту російських земель від нападу кримських татар. Роботи велися мешканцями поселення під керівництвом представника Московської держави воєводи Селіфонтова. Поселення на височині оточила чотирикутна подвійна дубова стіна довжиною по периметру, що перевищує 1000 м, з 10 вежами, глибокий рів і вал. На озброєнні фортеці використовувалися гармати.

Харківська Фортеця була завершена у 1659 році. У плані фортечні стіни утворили чотирикутник з 10 вежами, три з яких були проїжджими, а чотири кутові. Довжина фортечних стін за периметром перевищувала 1000 м; подвійний дубовий фортечний мур починався біля нинішнього ЦУМУ — на розі Сергієвського та Павлівського майданів; далі фортечний мур йшов територією Павлівської площі до сучасного Палацу Праці, звідти піднімався майданом Конституції до нинішньої будівлі Харківського національного університету мистецтв і, повернувши на захід, спускався у бік Клочківської вулиці через територію Покровського скверу та Покровського монастиря. З західного боку над урвищем до річки Лопань фортечної стіни не було. Її замінював дерев’яний частокіл.

Фортеця мала 10 веж різної висоти. З них чотири вежі були зведені по кутах фортеці та називалися «накутними», з індивідуальними назвами: 1-а «Різдвяна» — стояла на місці нинішнього універмагу; 2-а «Протопоповська» — на місці Палацу Праці; 3-тя, найвища «Миколаївська» або «Вестова» (заввишки 13,3 м, мала постійний сторожовий піст для спостереження за степом та вістовий дзвін) — на розі нинішнього майдану Конституції та Ярмаркового провулка; 4-та «Деркачівська» розташовувалась у північно-західному кутку фортеці. Три проїзні вежі: 1-а проїзна «Московська» — стояла на теперішній Університетській вулиці навпроти колишньої будівлі магазину Жирардівської мануфактури (на початку XVIII століття її перенесли на місце глухої «Шаповалівської» вежі, приблизно туди, де тепер Соборний провулок); 2-а проїзна «Чугуївська» вежа — стояла між нинішніми вулицями Університетською та Квітки-Основ’яненка, де вони виходять на Павлівський майдан; 3-я проїзна «Лопанська» вежа – на місці сучасного Соборного узвозу. Ворота проїзних веж зачинялися на замок, а біля воріт стояли сторожові будинки. «Тайницька» вежа (мала потайний підземний хід завдовжки 34 метри із запасною криницею — стояла на місці нинішніх Університетських сходів; «Середня» вежа (на початку XVIII століття — «Шаповальська» — стояла на місці нинішнього Соборного провулка; «Глуха» вежа — ) над урвищем до річки Лопань.

У 1658 році на території фортеці, у північній частині кварталу, де зараз міський архів (вул. Університетська, 23), була побудована соборна церква, її розміри були — «між кути 4 сажень» (близько 8, 5 м). У 1658 р. у донесенні до Москви воєвода Офросімов повідомляв: «…у Харківському, государю, твоє царське проща побудована соборна церква Успіння Пресяті Богородиці червоного і нового лісу, а ліс, государ, на ту соборну церкву возили ратні люди». У другій половині 1660-х років. у фортеці викопали колодязь завглибшки 21,3 м. З різних місць фортеці до річок Лопань та Харків йшли підземні ходи, що призначалися для вилазок та поповнення запасів води під час облоги ворогом.

Від проїзних веж починалися дороги на москву, Чугуїв та до річки Лопань, за якою виросла велика заміська слобода, а згодом район Залопаннь. За описом 1662 р. фортеця була дубовим острогом з обламами (виступаючими зі стіни дерев’яними брустверами), встановленими на тараси (дерев’яні зруби у вигляді клітей, що засипалися землею і камінням). Стіну оточував рів у два сажні (близько 4,3 м) шириною та глибиною. У фортеці було 10 залізних гармат і одна мідна, вісім діжок пороху, великий запас свинцю та 402 ядра.

У 1663 р. на озброєнні фортеці знаходилося 12 гармат, 402 ядра та 8 бочок пороху. До нашого часу збереглися дві гармати, встановлені у дворі Історичного музею на майдані Конституції. З самого початку більша частина території фортеці була забудована дворами городян. Усередині фортеці знаходився пороховий льох і «государів двір», де жив воєвода. Усередині фортеці було збудовано Успенську церкву — головний храм міста та утворено площу, де проводилися збори «громади», ярмарки, народні гуляння.

У 1670 р., коли під Університетською гіркою на Подолі та Залопані вже існувало укріплене поселення, фортецю стали називати «старим містом».

У 1689 р., там, де фортечний мур підходив до самого урвища, над Лопанню збудували кам’яний Покровський собор у стилі українського козацького бароко. Фортецю неодноразово перебудовували. Найбільш значну перебудову фортеці було здійснено на початку XVIII століття, за наказом Петра I, коли напередодні вирішальної битви зі шведами під Полтавою російський цар об’їжджав ряд укріплених міст України. 2 червня 1709 року він заїхав до Харкова. Оглянувши фортецю, наказав її розширити північ і навколо збудувати захисний вал. З кінця XVIII століття, коли місто втратило військове значення, стіни фортеці розібрали, але окремі вежі ще тривалий час стояли.

Згодом всі залишки фортеці були розібрані, а на їх місці постали нові будинки. Форми ж фортеці проглядаються у забудові кварталів центру, де зовні колишніх стін тепер майдани: Сергіївський, а раніше Надлопанський, Павлівський, а раніше Торговий та Конституції, раніше Ярмарковий. Під центром міста збереглися підземні ходи, що прокладалися з часів фортеці й до ХІХ століття.

Галерея

Джерела

Фото — реконструкція А. Парійського