Шевченківська пожежна частина

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Олеся Гончара, 7
Рік будівництва	1913 рік — 22 липня 1914 року
Рік знищення	1930-ті
Причина руйнації	Немає
Архітектор	Невідомий
Стиль	модерн

Історія

Вулиця Тараса Шевченка утворилася у 1910 році під час забудови Нагірного району міськими установами. Спочатку тут була збудована очна лікарня Л. Л. Гіршмана, яка збереглася й донині. До того вона розміщувалась на Великій Москалівській вулиці. Тут же планувалося звести будинок Вищих жіночих курсів, однак згодом місце будівництва переміщено далі до кордону міста, де планувалася ще одна вулиця, яка вулицею так і не стала. А довжина цієї дороги становить менше ніж 100 метрів, вона затиснута й закрита між будинків, що робить важким огляд головного фасаду Вищих жіночих курсів авторства Олексія Бекетова.

Поруч з лікарнею Гіршмана планували звести нову пожежну частину названу на честь письменника й однойменної вулиці. Однак засновник клініки Леонард Леопольдович Гіршман виступив проти будівництва та роботи пожежної станції поруч з медзакладом. На його думку, шум та бруд від пожежної частини могли становити небезпеку й незручності для пацієнтів.

Однак у 1913 році у сусідньому кварталі вулиці все ж була закладена нова пожежна станція. Вона була оснащена кам’яною каланчею висотою 48 аршин (34 метри). На будівництво цієї пожежної частини та частини на вулиці Петінській (нині вулиця Георгія Тарасенка) було витрачено 180 000 рублів.

8 червня 1914 року, о 12 годині дня, відбулося урочисте освячення та відкриття однієї з двох новозбудованих міських пожежних частин, «Шевченківської». Урочисте відкриття розпочалося молебнем, звершеним у величезній залі верхнього поверху головного корпусу частини у присутності пана керуючого губернією П. Н. Масальського-Кошуро, виконуючого обов’язки харківського міського голови Н. Є. Дорофєєва, членів міської управи, багатьох гласних міської думи, членів будівельної комісії та пожежного комітету, представників усіх пожежних частин та багатьох запрошених гостей. Каланча, будівлі частини та її подвір’я були прикрашені прапорами, пожежними вензелями та декоровані зеленню. Після молебню обозу та загону пожежних було влаштовано парад. Після цього в дортуарі службовців гостям було запропоновано сніданок, а пожежним службовцям частування. Після сніданку було зроблено показову тривогу та запрягання обозу, причому обоз виявився готовим до виїзду після сигнального дзвінка за 35 секунд. За таку швидку підготовку до виїзду на пожежу пан управляючий губернією висловив пожежним службовцям подяку.

1 липня 1914 року, о 7 годині вечора, біля нової пожежної частини, на вулиці Тараса Шевченка, в присутності майже всіх членів міської управи, деяких гласних, членів пожежного комітету і членів спортивно-технічної комісії Південно-Руського Автомобільного Клубу, було проведено випробування пожежного автомобіля з відцентрованою помпою системи «Бюссінг», яки доставлений представниками фірми «Герліх і Гольберг». Для демонстрування різниці роботи була встановлена ​​спершу парова пожежна машина, причому виявилося, що парова машина з моменту постановки її на пожежний кран дала воду на один стовбур при викидному сприску діаметром 22 м/м., довжиною струменя вгору приблизно в 16 сажнів (34 метри) через 12 хвилин. Після машини був встановлений автомобіль, причому негайно після встановлення його на кран (через кілька секунд) при 22 м/м. сприск дав струмінь довжиною до 22 сажнів (47 метрів) вгору. Зроблено були ще різні випробування. Продуктивність автомобільної помпи, що викидає, при 16-атмосферному тиску дорівнювала 2,200 літрів за хвилину. У висновку була проведена показова робота насоса-при довжині рукава в 40 сажнів (85 метрів), причому при сприску в 18 м/м. струмінь досягав верхнього караульного майданчика каланчі шевченківської частини, тобто висоти 7-поверхового будинку. Після випробування автомобіля він був оглянутий комісією за участю експертів — членів Південноросійського автомобільного клубу. Автомобіль, попри майже тригодинну напружену безперервну роботу, був знайдений справним і придатним для подальшої роботи.

Каланча Шевченківської пожежної частини була знесена у 1930-х, а головна будівля надбудована та реконструйована. В ній відкрився інститут цивільного захисту. Про оригінальну будівлю сьогодні нагадує лише її силует і форма вікон перших двох поверхів. Вулицю Тараса Шевченка перейменували на вулицю Правди. Нині ж вона названа на честь Олеся Гончара. Петинська пожежна частина (нині вулиця Георгія Тарасенка), яка побудована за тим самим проєктом, що і Шевченківська, але без каланчі, пережила радянську окупацію лише частково. Ймовірно, через бомбардування під час Другої світової війни, чи розширення трамвайної колії у ІІ половині ХХ століття, крило з боку вулиці Тарасенка було знесене. Залишилася лише половина по вулиці Добровольців.

Галерея

Джерела

Фото — Google Street View