Мироносицька церква | Харківська мапа

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Сумська
Рік будівництва	1701 рік, 1838—1841 роки, 1909—1911 роки
Рік знищення	11 березня 1930 року близько 4 години ранку
Причина руйнації	Атеїсична політика СРСР
Архітектор	Васильєв Євген Олексійович, Ловцов Михайло Іванович, Покровський Володимир Миколайович
Стиль	класицизм, пізніше неовізантійський

Історія

Точних відомостей про дату побудови першої Мироносицької церкви не залишилося, але збереглася згадка 1701 про цю церкву, що й дало змогу віднести її будівництво до кінця XVII століття. Перший храм був невеликою дерев’яною будовою з ґонтовим дахом. Розташовувався він за межами тодішнього міста і подальша доля храму не знайшла відображення у документах.

У 1771 році, згідно з розпорядженнями Синоду, були закриті всі парафіяльні цвинтарі, що розташовувалися в межах міста і для Троїцького, Успенського і Миколаївського парафій була виділена територія для цвинтаря, розташована на північ від міста по Золочівській дорозі на відстані не менше ½ версти від міської межі.

У 1780 році парафіяни цих трьох храмів звернулися до генерал-майора Норова, який очолював Харківське намісництво, з проханням про будівництво кам’яної церкви Жон-Мироносиць. 12 березня 1781 року було видано храмоздану грамоту з дозволом для будівництва церкви, і 9 травня 1781 року протопоп М. Шванський заклав храм. Будівництво зайняло близько двох років і 9 червня 1783 року цвинтарна церква була освячена. Це був невеликий кам’яний однопрестольний храм, поряд з яким було зведено дерев’яну дзвіницю з чотирма дзвонами. Найважчий дзвін важив 30 пудів 5 фунтів. Церковний двір обгородили простою дерев’яною огорожею.

Храм спочатку не був парафіяльним і протягом 18 років не мав свого причту. У цвинтарній церкві служили здебільшого священники Успенського та Миколаївського соборів. У 1792 році Мироносицький цвинтар закрили, оскільки навколо нього активно забудовувалися нові міські квартали. У вересні 1800 року Христофором, першим єпископом Слобідсько-Українським та Харківським, було ухвалено рішення про початок постійних богослужінь у храмі та призначено до Мироносицької церкви священника Покровського собору Омеляна Друзякіна. Але служив він недовго, і у квітні 1801 року на прохання полковника Чугуївського полку, направленого ним до Харківської єпархії, у храмі став служити полковий священник. А в 1802 році церква стала парафіяльною і була утворена Мироносицька парафія, до якої увійшли північні частини Успенської та Миколаївського парафій. Першим парафіяльним священником став Трифон Мойсейович Коп’єв, викладач Харківського духовного колегіуму.

У 1806 році дерев’яна дзвіниця стала вже застарою і було прийнято рішення побудувати нову кам’яну. Почався збір грошей, але він йшов дуже повільно, і необхідна сума ніяк не набиралася. А на той час Харків значно розширився у північному напрямку і кількість парафіян Мироносицької церкви збільшилася, що поставило більш нагальне завдання — розширення наявної будівлі храму. У 1813 році було проведено всі погодження з Феоктистом, архієпископом Курським і Білгородським, який тимчасово керував Харківською єпархією у зв’язку зі смертю Христофора. Було вирішено прибудувати два притвори, освятивши їх в ім’я святого Миколая Чудотворця та святих Жінок-Мироносиць. Головний престол освятити в ім’я Тихвінської Божої Матері. Освячення та закладення притворів пройшло 8 червня 1813 року. Будівництво завершилося на початку 1819 року та 7 травня Миколаївський боковий вівтар освятив архієпископ Павло. Довжина будівлі становила 38 аршинів і ширина 25 аршинів. Уся церква була вкрита листовим залізом і пофарбована в зелений колір, дах покрили білим листовим залізом, а навколо церковного двору звели нову дерев’яну огорожу. 16 жовтня було освячено Мироносицький притвор. А 31 жовтня архієпископ Павло підписав храмоздану грамоту на перейменування Мироносицької церкви на Тихвінську.

Попри на перебудову 1813—1819 років, повністю переробку храму не було завершено через брак коштів, і в червні 1826 року священник Трифон Коп’єв із парафіянами вирішили перебудувати головний вівтар. Проєкт розбудови церкви та оновлення фасаду розробив професор Харківського імператорського університету Євген Васильєв. Планований кошторис добудови становив 12255 рублів і парафіяни зібрали необхідну суму, але затвердження проєкту затягнулося надовго через смерть архітектора Євгена Васильєва та головного ідеолога реконструкції, що планувалась, — священника Трифона Коп’єва. А священник Михайло Киянівський, який посів його місце, не особливо цікавився даним питанням. Але 1833 року новий настоятель церкви, священник Яків Голяховський, повернувся до ідеї реконструкції. 1834 року було узгоджено перебудову з керівництвом Харківської єпархії. У 1836 році узгодили проєкт у Харківській Губернській Будівельній Комісії, і було розпочато узгодження проєкту в Головному Управлінні Шляхів Сполучення та Публічних Будинків, внаслідок чого фасад трохи змінили «щоб дати церкві фасад більш правильний і відповідний російському стилю вигляд». 22 червня 1837 року проєкт остаточно затверджено і з вересня почалися будівельні роботи.

Восени 1837 року було розібрано старі стіни, і з весни 1838 по літо 1840 року будівництво завершили. Оздоблювальні роботи тривали майже весь 1841 рік і 19 жовтня було освячено головний престол на згадку про Воздвиження Хреста Господнього. Таким чином, церква знову змінила ім’я і стала називатися Хрестовоздвиженською. Загальна вартість робіт становила понад 20 тисяч рублів сріблом. Але два престоли ще довгий час не були завершені. Північний вівтар закінчили лише в 1847 році, а 25 жовтня його освятив архімандрит Парфен в ім’я преподобного Сергія. Південний вівтар був освячений 25 серпня 1856 року на честь Тихвінської ікони Божої Матері.

Після завершення робіт та освячення всіх престолів Хрестовоздвиженська церква стала п’ятипрестольною. У головному (холодному) храмі знаходилися Хрестовоздвиженський, Сергіївський та Тихвінський, а у теплому храмі Миколаївський та Мироносицький. Взимку богослужіння проводилися лише у двох опалюваних голландськими печами притворах теплого храму, а холодну церкву відгороджували теплою дерев’яною стіною. До 25 березня стіну розбирали, і все літо служили у притворах теплого храму.

Протягом понад 30 років у церкві не проводилося серйозних реконструкцій, лише поточний ремонт та невеликі покращення. Водночас кількість парафіян постійно збільшувалася, і храм ставав тісний. У 1889 новообраний церковний староста Л. П. Соколов почав збір коштів на реконструкцію храму. Проєкт реконструкції підготував професор Харківського технологічного інституту архітектор Михайло Іванович Ловцов. 18 червня 1890 року архієпископ Амвросій дозволив реконструкцію, і відразу ж почалися будівельні роботи, що закінчилися до листопада того ж року. Було прибрано та урочисто спалено два престоли теплого храму, зруйновано дві стіни, що розділяли теплу та холодну церкви, збільшено висоти стелі на 2 ¼ аршини та збільшено розміри вікон, товсті колони замінено тонкими та зроблено центральне калориферне опалення. Також було оновлено внутрішнє оздоблення храму, перестелено підлогу, позолочено ікони. Початкова кошторисна вартість робіт планувалася лише на рівні 5000 рублів, фактична склала близько 12000 рублів.

До кінця 1905 року у храмі зробили електричне освітлення. Вперше храм висвітлили електрикою на всеношному чуванні 25 грудня. Вартість робіт становила близько 900 рублів.

Наприкінці XIX століття стало зрозуміло, що дзвіниця 1819 року будови стала занадто старою, а крім того її вигляд не узгоджується з перебудованим храмом. Кошти на її реконструкцію почали збирати відразу після закінчення будівництва 1890 року. На початку XX століття архітектор Володимир Миколайович Покровський склав проєкт і протягом 1909—1911 років було збудовано нову дзвіницю в неовізантійському стилі, другу в місті за висотою після Олександрівської дзвіниці Успенського собору. Після встановлення Радянської влади Мироносицька церква ще деякий час функціонувала.

Відповідно до протоколу засідання Харківської міської ради від 17 лютого 1930 року: Слухали: про закриття та руйнування церков. Вирішили: закрити та зруйнувати Мироносицьку церкву коштом будівництва оперного театру. Руйнування зробити шляхом вибуху. Закрити та зруйнувати Миколаївський собор шляхом розбирання. Вважати за необхідне весь будівельний матеріал після руйнування церков, тобто цеглу та щебінь, використовувати на будівництво шкіл-семирічок.

Храм було знесено 11 березня 1930 року близько 4 години ранку.

На місці церкви планували звести будівлю «Театру масового музичного дійства», в якій поєднувалися б цирк, театр і кінотеатр. Після перенесення столиці до Києва первісні плани будівництва театру залишилися нереалізованими. В результаті на цьому місці було збудовано перший Харківський тролейбусний парк.

Після Другої світової війни на місці депо розбили сквер Перемоги, заклали алею героїв-комсомольців та спорудили Дзеркальний струмінь.

На початку ХХІ століття Харківська єпархія запропонувала збудувати нову Мироносицьку церкву і цю ідею підтримав мер міста Михайло Добкін. У 2008 році на містобудівну раду було винесено проєкт (головного архітектора Харкова Сергія Чечельницького) будівництва дев’ятикупольного храму в стилі українського бароко, який розташується в глибині скверу біля будинку по вулиці Чернишевській, 15.

23 серпня 2008 року відбулося освячення закладки нового храму. Під час освячення проводилася акція протесту проти будівництва храму.

Згодом проєкт було заморожено та відновлено лише у вересні 2013 року. Спочатку терміном завершення будівництва називався кінець 2017 року, але у заяві міського голови Генадія Кернеса від 20 листопада 2013 року терміни було скорочено вдвічі. Ставлення городян до проєкту було неоднозначним. Восени 2013 року під час будівництва Мироносицької церкви було демонтовано радянську Алею Слави, на якій були встановлені бюсти Олега Кошового та інших молодогвардійців.

Відкриття нового храму Жон-Мироносиць відбулося 22 серпня 2015 року. Нижній храм освячено в ім’я святого благовірного князя Олександра Невського.