Пасаж Пащенка-Тряпкіна

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Клочківська, Купецький (Пащенко-Тряпкіна, Соборний) узвіз, Університетська вулиця
Рік будівництва	початок XIX століття (як окремі будівлі), 1858 рік, 1875 рік (пасаж), 1877 рік (прибудова містка), рек. 1930-ті роки
Рік знищення	1941, 1940-50-ті, 2019
Причина руйнації	Підпал, руйнації під час Другої світової, плановий демонтаж
Архітектор	Колодяжний Іван Федорович, реконстр. Черненко Д. С., реконстр. Любарський Л. Г.
Стиль	неокласицизм

Історія

За роки радянської окупації Харків втратив багато визначних архітектурних пам’яток. Його вигляд був сильно змінений надбудовами 1920-х років, руйнуваннями Другої світової війни, знесеннями історичних будівель у 60-80-х роках минулого століття. Однією з таких втрачених перлин був пасаж і торговий будинок Пащенка-Тряпкіна. Побудований у середині ХІХ століття, він став важливою частиною культурного та комерційного життя Харкова. Це був архітектурний шедевр, який, на жаль, не встояв перед викликами війни та часу.

У роки заснування міста тут проходила стіна харківської фортеці, збудованої у 1656 році. Вона була дерев’яна, мала декілька башт, а на цьому місці стояла Деркачівська кутова вежа. У наступні роки потреба в оборонній споруді зникла, дерев’яні стіни розібрали, а колишню територію фортеці стали називати «старим містом». На місці, де здавна сходилися дороги до Полтави, Катеринослава (Дніпра), Києва та інших міст губернії та країни, процвітала торгівля.

Василь Іванович Пащенко-Тряпкін народився 29 січня 1809 року в селі Пересічне в Харківській губернії. Сім’я походила з селян села Пісочин. Початкову освіту отримав у колишнього протоієрея Іоанна Дахневського. Надійшов на службу до московського купця 1-ї гільдії Івана Микитовича Тряпкіна, дослужився до прикажчика, став компаньйоном Тряпкіна, розпочавши свою чудову кар’єру.

Розуміючи вигоду від такої престижної земельної ділянки у самому центрі міста, під стінами головного храму Харкова, купець Василь Іванович Пащенко-Тряпкін у 1850-х роках скуповує землі між монастирем, Університетською, Клочківською та Купецьким провулком у різних власників: Павлових, Карпових, Расторгуєвих та інших.

Будинки колишніх власників він частково зносить та реконструює. Дворове місце було щільно забудоване будинками висотою від двох до п’яти поверхів, у середині яких утворилося декілька внутрішніх дворів. Проєкт нової будівлі, що об’єднала старі, серед яких був і один з найстаріших та найвідоміших магазинів міста, магазин Расторгуєва, виконав архітектор І. Ф. Колодяжний. Проєкт було виконано без особливих декоративних прикрас, увага була сконцентрована на практичності та міцності.

На момент закінчення будівництва у 1858 році торговий будинок Пащенка-Тряпкіна був найбільшою спорудою у місті. Цей титул пізніше перейшов до будинку управління залізниць (1914) та Держпрому (1928).

На першому поверсі, який був східчастий через особливості рельєфу, розташувалися різні магазини й контори, на верхніх — готель, ресторан, єврейська молільня, квартири та мебльовані кімнати.

У середині ХІХ століття до Російської імперії з Європи приходить тренд на будівництво пасажів. Перший такий було збудовано у москві 1848 року. Пасаж з французької passage перекладається як «прохід». Він являє собою перехід на рівні тротуару через блок будинків, у яких розміщені крамниці, накритий дахом, часто зі скла.

Такий елемент забудови в місті з’явився вперше в Парижі наприкінці XVIII століття в історичний період, що пов’язаний зі значним збільшенням кількості міського населення та одночасним розвитком перших процесів індустріалізації. Паризькі пасажі можна вважати першою формою критої комерційної галереї, яка виконувала функції демократичного простору (бо потенційно доступна для всіх) і водночас поєднувала комерційну функцію з розвагами, де були місця для відпочинку, бари та ресторани, театри, концертні зали.

У 1870-х роках Пащенко-Тряпкін вирішив спорудити у «Великому корпусі» свого будинку пасаж. Проєкт для нього виконав архітектор Д. С. Черненко. Пасаж облаштували зі сторони вулиці Університетської, продовжувався до рівня третього поверху, де поєднувався містком через Купецький провулок, який вів до пішохідної алеї поруч з будинком Присутніх місць. Автор проєкту містка — архітектор І. Ф. Колодяжний.

В оздобленні будівель використовувалася різна ліпнина, маскарони, пілястри з пишними капітелями, фронтони, частина стін мала простіші фасади лише з тонкими наличниками, карнизами й плоскими пілястрами. Головний вхід у пасаж являв собою двоповерхову з вулиці будівлю з високою великою вітриною з написом «ПАСАЖЪ ПАЩЕНКО-ТРЯПКИНА». На фронтоні будівлі, герб з якорем, обрамлений рослинною ліпниною та напис «1875 года». Внутрішнє оздоблення будівлі було доволі простим, перший поверх повністю закрито вітринами й вивісками, на другому — пілястри, карнизи й обрамлені наличниками вікна. Дах у пасажі був скляний, а підлога вистелена бергенгеймівською плиткою.

Торгівля тут процвітала, наприкінці ХІХ століття будинок приносив дохід на понад 130 000 рублів на рік. Містяни любили прогулюватися алеєю пасажу, містком та навколишніми вулицями, завітавши за покупками у магазини чи на обід у ресторан. Василь Іванович Пащенко-Тряпкін також мав хімічні, бакалійні, мануфактурні заводи й підприємства, зокрема на Іванівці, де володів ще й маєтком. 1873 року на вулиці Конторській, 12 побудував триповерховий прибутковий будинок.

Пащенко-Тряпкін не забував і своєї малої батьківщини, щорічно він надавав матеріальну допомогу жителям Пересічного. Його фінансуванням відреставровано храм Архангела Михаїла та прилеглу територію, облаштовано ризницю, замінено церковне начиння, 1891 року встановлено там опалення з повним пристосуванням. Ніби передчуваючи смерть, за декілька тижнів до цього він передав церквам у Пересічному й Гаврилівці церковного приладдя на 3000 рублів. В обох населених пунктах Василь Іванович виділяв гроші на облаштування сільських училищ й на подарунки для учнів, зокрема теплий одяг. Меценат допомагав і погорільцям з усіх навколишніх сіл, бідним людям і новобранцям в армію.

15 травня 1894 року в віці 85 років Василь Іванович Пащенко-Тряпкін помер. У цей час він перебував у Москві, де служив у думі, мав контори своїх підприємств. Про смерть відомого харківця у місті дізналися не відразу, лише 18 травня 1894 року в газеті «Південний край» повідомии: «Московскія газеты сообщают, что въ Москве 15-го мая скон­чался коммерціи совѣтникъ, потомственный почетный гражданинъ Василий Иванович Пащенко-Тряпкинъ. Погребение покойнаго должно было состояться въ Москве же, вчера, 17-го мая.» (укр.: «Московські газети повідомляють, що в Москві 15-го травня помер комерції радник, спадковий почесний громадянин Василь Іванович Пащенко-Тряпкін. Поховання покійного мало відбутися в Москві ж, вчора, 17-го травня.». Харківська контора підприємця мовчала, містом почали ширитися чутки: чому тримають у секреті смерть засновника та керівника? 21 травня вони повідомили, що з факту смерті В. І. Пащенка-Тряпкіна, його харківська контора не робить жодного секрету. Однак єдина інформація, що вони мають — це телеграма «Василий Иванович скончался.», отримана від головного керівника справами у Харкові І. М. Пархоменко, без жодних інших коментарів та фактів.

25 травня 1894 року душеприкажчиками покійного у московський комерційний суд представлено духовний заповіт В. І. Пащенко-Тряпкіна. Все його нерухоме майно, що знаходиться в Харкові та на Іванівці (хімічний завод), а також і будинок, що знаходиться у Москві, передати місту Харкову (власність оцінювалася у понад 1 500 000 рублів). Умови цього заповіту були наступні: протягом трьох років з дня смерті заповідача, душеприкажчики, котрими призначені ним поміж п’яти осіб: його син Микола Васильович, пани Вишняков, Пащенко, та брати Пархоменко, повинні ліквідувати всі не налагоджені справи мануфактурної та бакалійної торгівлі, за що отримають свою користь: весь дохід з харківської нерухомості за трирічний строк, будинок у Москві, що знаходиться у довічному володінні сина, котрому місто Харків повинно виплачувати довічно 30 000 рублів з доходу від нерухомості після закінчення трирічного строку та переходу цієї нерухомості у власність міста.

Серед його заповіданої нерухомої власності було наступне:

1. Дворове місце з будинками на Великій Якімінській вулиці у Москві, застраховані на 76 830 рублів
2. Чотри кам’яні двоповерхові лавки з землею у Полтав, застраховані на 21 136 рублів
3. Два дворові місця з будинками у Полтаві, застраховані на 75 202 рублів
4. Маєток з трьох дворових місць з кам’яними будівлями у Харкові, застрахований на суму 974 376 рублів
5. Маєток з трьох дворових місць з кам’яними будівлями у Харкові, застрахований на 427 711 рублів
6. Дворове місце з будинками у Харкові, застраховане на 25 500 рублів
7. Дворове місце для складу товарів з будинками у Харкові, застраховане на 2 764 рублі
8. Дворове місце з будинками на Катеринославській вулиці (нині Полтавський шлях) у Харкові, застраховане на 8 316 рублів
9. Маєток у слободі Іванівці, завод і Будинки (нині вулиця Пащенківська, Харків), застраховані на 38 784 рублі.
10. Маєток у слободі Пересічне, по купчаї (акт при купівлі майна) на 860 рублів
11. Маєток у Пересічному без будівель, по купчаї на 600 рублів
12. Маєток у Валківському уїзді, куплений за 1 050 рублів Загальна сума: 1 653 129 рублів.

Серед його заповіданого рухомого майна було наступне

1. Готівкою 867 рублів у Москві
2. Металевих 5% білетів на суму 4 500 р. у Москві
3. Державних крединих паперів на суму 28 829 р. у Москві
4. Готівкою 2 249,87 р. у Полтаві
5. В цінних паперах 1 139 р. у Полтаві
6. Торгівельна обстановка на 1 282,2 р. у Полтаві
7. Товарів на суму 39 672,81 р. у Полтаві
8. Готівкою 12 343,68 рублі у Харкові
9. Цінних паперів на 134 000 р. у Харкові
10. Торгівельна обстановка на 199 606,50 р. у Харкові
11. Разом капіталу в готівкових грошах і паперах відсоткових 183,929,79 р.: у товарах 240,561,33 р., вексельний портфель в 185,000 р.

А всього рухомого та нерухомого майна за страховими полісами, свідоцтвами банку та за описами судових приставів значилося на суму 2 262 620 рублів та 12 копійок. З цієї суми слід виключити витрати й борги на 901 159 рублів 70 копійок.

«…Можна тепер уявити, з яким сумом зустріли в нас звістку про смерть такого благодійника! Заупокійні служби з панахидою, відправлені на прохання всього суспільства, служать підтвердженням того, як дорожать усі пам’яттю про таку добру людину і як жалкують про таку втрату. Нехай же не згладиться ця пам’ять на віки та нехай перейде в потомство, яке, бачачи залишені від нього цінні пожертвування і згадуючи про його доброту і щедрість, завжди підноситиме за нього теплі молитви про упокій душі його у світлих обителів. Мир праху твоєму, добрий і сердечний Василь Іванович. Далеко, за кілька сотень верст від нас прихований твій прах у землі в Московському Донському монастирі, але близький ти нам залишився і залишишся назавжди своєю доброю душею і люблячим серцем».

Після захоплення міста радянською владою вся власність разом з торговим будинком була націоналізована, тут розташувалися державні магазини. Але приміщення, планування та обладнання застаріли, і у 1930-х роках розпочалася реконструкція за проєктом архітектора Л. Г. Любарського, яку не встигли завершити до початку німецько-радянської війни.

У роки Другої світової будівлі пасажу значно постраждали, частина стін та приміщень, пасаж були зруйновані. При відході з міста червона армія, за свідчемннями очевидців, спалила всю будівлю. Така ж доля спіткала й інші будинки, зокрема Будинок Проєктів, колишній готель Асторія, будинки НКВС тощо. Відновлювати після війни не стали навіть цілі будівлі, хоча потенційно відновити було що навіть у пасажі. Відповідно до нового генплану міста, в якому серед іншого було зазначено знесення значної частини історичного центру, тут розбили парк. За проєктом архітектора Г. Г. Вегмана та за участю архітекторів А. С. Маяка, І. Я. Жилкіна та М. С. Луцького на місці зруйнованої будівлі створили терасний сквер з каскадними фонтанами.

Ім’ям мецената та харківського мільйонера 1895 року було названо Купецький провулок, де був розташований його пасаж. Пащенко-Тряпкінський проїзд проіснував 24 роки, радянська влада після захоплення міста перейменувала його на честь російського революціонера та терориста з села Журавлі (Кіровська область, Росія) Степана Миколайовича Халтуріна. Так благодійника та відому в місті людину на 90 років окупаційна влада замінила на терориста, що вбив 11 людей та поранив 56. 29 квітня 2009 року з ініціативи митрополита Московського патріархату Харківського та Богодухівського Никодима узвіз Халтурина перейменували на Соборний, бо вулиця поєднує три головні собори міста — Покровський, Благовіщенський та Успенський.

Ім’я ж відомого харківця нині носить вулиця у промзоні Іванівки, Шевченківський район, Харків. Тут колись розташовувався його завод та маєток. Місток, що поєднував пасаж та Соборну площу, після знесення будівлі був перенесений до саду Шевченка та перекинутий через яр. Так він простояв 70 років, поки мер Харкова Геннадій Кернес не вирішив знищити ще одну історичну пам’ятку. Новий проєкт саду Шевченка розробила та втілювала компанія «Житлобуд-1». Хоча за початковим проєктом місток мали залишити, він був демонтований та знищений, а на його місці пізніше встановлено копію, що зовсім не схожа на місток з пасажу.

Галерея

Джерела

—