Держпром

Характеристика	Опис
Адреса	майдан Свободи, 5
Рік будівництва	1925—1928 роки, 1954 рік, 2001-2011 роки
Архітектор	Сергій Серафимов, Самуїл Кравець, Марк Фельгер. Інженер-будівельник: Павло Роттерт
Стиль	конструктивізм
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування національного значення №200031

Історія

Держпром або Будинок Державної промисловості — перший радянський 13-поверховий хмарочос, один із символів сучасного Харкова.

У Харкові, який став столицею УСРР в грудні 1919 року, були відсутні споруди, які б підкреслювали столичний статус міста, де розміщувалися б управління, установи, трести і наркомати.

21 березня 1925 року на засіданні Української економічної ради було представлено доповідну записку, яка пояснювала економічний зиск від спорудження офісної будівлі для організацій, що керували промисловістю УСРР. Було запропоновано організувати таке будівництво у 1925 році.

У 1925 році було оголошено конкурс на кращий проєкт Будинку державної промисловості. Авторами конкурсної програми були інженер-будівельник Я. І. Кенський і професор Харківського технологічного інституту Олександр Молокін. На конкурс було представлено 19 проєктів. Першу премію отримала робота «Непроханий гість» архітекторів Сергія Серафімова, Самуїла Кравця і Марка Фельгера. Також у цьому конкурсі на споруду Держпрому брав участь відомий український архітектор — академік Олексій Бекетов; але його традиційний «бекетівський» проєкт через «старомодність» не зміг конкурувати з молодими архітекторами конструктивізму.

Держпром призначався для розміщення Раднаркому, Промбанку, Держторгу, Зовнішторгу, Держплану, «Південсталі», «Хімвугілля», «Металосиндикату», «Цукротреста» та «Пайового товариства будівництва і експлуатації будинків держпромисловості», в яке входили 22 державних трести.

21 листопада 1926 р. відбулась урочиста закладка центрального корпусу Держпрому. На місці будівництва до початку будівельних робіт розташовувалася неосвоєна місцина. Замовники і проектанти відмовилися від національної традиції синтезу мистецтв і намагалися створити нову інтернаціональну споруду без прикрас, де всі деталі підпорядковані тільки функціональному призначенню.

Керівником будівництва призначили інженера П. П. Роттерта. Кількість будівельників сягала від 4000 до 5000, взимку їх було 500—600 осіб. Загалом працезатрати склали 1 560 000 людино/днів. Будівельні роботи вели у три зміни. Земляні роботи над підмурками вели за допомогою людської і кінської сили, із застосуванням примітивних інструментів і механізмів — лопат, нош, візків, дробарок тощо. Будівники переважно вручну викопали в землі котлован під будівлю об’ємом 20 000 м³ і вивезли землю на кінській тязі на пласких возах— «грабарках».

При ритті котловану для шостого під’їзду було знайдено кістки мамонта. Нині кістки перебувають у музеї природи по вул. Трінклера.

На початку будівництва голова ВУЦВК («всеукраїнський староста») Григорій Петровський з помічниками заклали у фундамент будівлі срібну табличку: послання нащадкам про початок зведення Держпрому.

На будівництві були розроблені робочі креслення унікальної конструкції, підготовлені фахівці — кваліфіковані робітники й інженери, розроблена технологія індустріального залізобетону, точні розрахунки складних просторових рамних залізобетонних конструкцій і багато іншого. Будівлю Держпрому зводили методом «плавучої опалубки» — прогресивним на той момент — і тому вона фактично є монолітним масивом залізобетону. Звідси висока міцність будівлі. Існує й таке пояснення міцності, що Держпром складається з групи різновисоких башт, сполучених переходами, через що власні резонансні частоти башт, накладаючись одна на одну, значно послаблюють коливання всієї будови (цей метод застосовують у Японії при спорудженні хмарочосів у сейсмонебезпечних зонах).

Весною 1926 року будівництво могли закрити через фінансові труднощі, але Павло Роттерт виїхав до Москви, де знаходить підтримку у Ф. Е. Дзержинського, та отримує позачергове фінансування будівництва.

До закінчення будівництва роботи були механізовані на 80 %, обладнані механічна, ковальська, деревообробна і ряд інших майстерень. У будівництві використовується фарботерка, обладнана власна сушка лісу, механізований всередині будівельний транспорт. Пізніше розроблена технологія заливання бетону використовувалася при будівництві гідроелектростанцій.

Грандіозне для вітчизняної практики будівництво Держпрому було завершене у 2,5 сезони або за три роки (1925—1928 рр) без допомоги іноземних фахівців. Урочисте відкриття «першого радянського хмарочоса» відбулося 7 листопада 1928 року, на честь одинадцятої річниці Жовтневої революції. Кошторисна вартість будівництва становила 950 000 радянських рублів, але в підсумку ця сума була перевищена більш ніж на 5 мільйонів радянських рублів.

Готовий будинок Держпрому мав об’єм 347 000 м3 і площу 67 000 м2 , дев’ять веж різної висоти (від 6 до 13 поверхів) і три великі блоки. Дев’ять вестибюлів, широкі сходи та ліфти забезпечують легкий зв’язок між різними організаціями, розташованими в Держпромі. Центральна будівля Держпрому з’єднується з двома бічними на третьому, п’ятому і шостому поверхах.

У 1925—1928-х роках будівництво Держпрому відвідували такі відомі гості: політичні діячі Радянського Союзу К. Є. Ворошилов, Г. М. Кржижановський, В. В. Куйбишев, А. В. Луначарський, Г. К. Орджонікідзе, С. В. Косіор, Дмитро та Марія Ульянови; діячі науки академік АН СРСР Олександр Васильович Вінтер, академік ВУАН Агатангел Юхимович Кримський, Михайло Васильович Птуха, Г. А. Іванець і Н. В. Левченко.

Одразу після здання хмарочоса в експлуатацію у будинок переїхали Держплан, Вища рада народного господарства, народні комісаріати України, металургійні, хімічні та машинобудівні управління і такі трести як «Коксобензил», «Хімвуголь», «Південсталь». Окрім офісів, у будинку були дві зали для засідань (на 1000 і 250 місць), їдальня, велика технічна бібліотека, власна автоматична телефонна станція, архів, радіостанція, поштово-телеграфна контора, ротапринтний відділ, пункт медичної допомоги, перукарня, готель і різні майстерні.

Будівля настільки вражала своєю висотою, що деякі люди порівнювали Харків із Нью-Йорком, хоча там висотки почали будувати на 40 років раніше.

Після спорудження, з 1928 по 1934 рік, в будівлі розміщувалася Рада народних комісарів УСРР.

У 1930-х роках у зимовий період на опалювання будівлі щодня витрачалося до 25 тонн вугілля.

7 липня 1933 року у власному кабінеті в 5 під’їзді Держпрому, дізнавшись про наслідки Голодомору, вчиненого радянською владою, застрелився голова уряду УРСР, член ЦК ВКП(б) Микола Скрипник. Незважаючи на самогубство, його поховали з почестями.

Коли в 1934 році столиця повернулася до Києва, трести виїхали з будинку, сюди вселилися відділи облвиконкому.

Під час нацистської окупації 1941—1943 років на першому поверсі розмістили стайню. На інших поверхах хмарочосу жили мавпи (роду макака), що втекли з розташованого поряд зоопарку. Тварини дожили до 23 серпня 1943 року, на честь цієї події на 65-й річниці звільнення міста, в серпні 2008 року, було відкрито пам’ятник на території зоопарку.

Перед відступом нацистських військ у серпні 1943 року, під час так званого «очищення» Харкова, німці замінували Держпром, як і багато інших будівель міста, але вибуху запобіг невідомий патріот, який при цьому загинув. Тоді будівлю підпалили, але залізобетонному Держпрому це не завдало шкоди. Через низку підривних робіт і підпалів споруда була частково пошкоджена: згоріли двері, паркетні підлоги і віконні рами.

Із книги Едуарда Мойсейовича Звоницького і Олександра Юрійовича Лейбфрейда «Держпром» (1992 рік): «За період окупації Держпром втратив всі шибки, були зруйновані системи вентиляції і опалювання, інші комунікації. Гітлерівці неодноразово намагалися висадити і підпалити будівлю, але її могутні монолітні конструкції витримали всі випробування. Згоріла тільки частина віконних рам, дверей, підлог, вийшло з ладу інженерне устаткування. Покидаючи Харків, фашисти замінували Держпром. У підвалі будівлі знайшли обвуглені останки людини зі слідами тортур і кульових ран. На думку фахівців, саме він зробив неможливим вибух мінних зарядів. Детально про це розповіла «Будівельна газета» 4 лютого 1986 року в статті «Операція «Пастка»». Тільки одна велика пробоїна зяяла під перехідним містком, що примикає до 7 під’їзду. Вибухова хвиля вигнула віконні рами сходової клітки. У вестибюлі 7 під’їзду не стало зовнішніх вхідних дверей, фрамуги і турнікета, а також більшої частини паркетної підлоги на першому і третьому поверхах. Дах будівлі зяяв пробоїнами від бомб і снарядів, мертвими коробками застигли ліфти.».

Відновлення «хмарочосу» від пошкоджень часів Другої Світової війни тривало в 1943—1947 роках. Відбудовував споруду завод «Світло шахтаря».

З моменту закінчення реставрації тут знову працювали трести: «Електромонтаж», «Південьспецбуд», «Теплоенергомонтаж», а ще науково-технічна бібліотека, а з 1949 року — перший в СРСР аматорський телецентр. Його перша передача вийшла в ефір 7 травня 1951 року, а в 1954 році над будівлею з’явилася башта телеантени. Спеціалісти вважають, що вона лише прикрасила будинок, розбавивши аскетичну симетрію конструктивістських глиб асиметричною вертикаллю в 45 метрів заввишки. Завдяки антені загальна висота будинку досягла 108 метрів.

До 350-річчя Харкова, в 2001 році, було розпочато реконструкцію Держпрому, розраховану до 2011 року.

Реконструкція Держпрому, що здійснюється сучасними методами 2001 року, займає у декілька разів більше часу, ніж весь час його будівництва примітивними методами в 1920-х роках. У вересні 2018 року було завершено роботи з реконструкції фасадів будівлі, після чого залишилося здійснити ремонтні роботи на 6 переходах між окремими частинами будівлі. Також планували замінити у будівлі інженерні комунікації та ліфти.

Нині в Держпромі розміщено один із найбільших у Харкові масивів офісних приміщень, які орендують як державні, так і приватні фірми й організації (загалом орендарів близько 300; 96 із них — бюджетні організації). Тут розташовані передовсім владні структури: підрозділи обласної державної адміністрації, господарський суд, Харківський телецентр і телестудія.

На даху корпусу Держпрому, на якому встановлено телевежу, 24 серпня 2021 року було відкрито оглядовий майданчик. Дістатися майданчика можна через 6 під’їзд Держпрому; в ньому було замінено ліфт, при цьому нова кабіна точно повторює автентичну. Також було відреставровано вхідну групу під’їзду, хол, сходи і перехід між 6 і 7 під’їздом. Нині оглядовий майданчик зачинений.

Будівля Держпрому неодноразово страждала від російських терористичних обстрілів у 2022-2024 роках.

У 2004 році в Харкові відбулася міжнародна науково-практична конференція «Конструктивізм в Україні», в рамках якої було висловлено зауваження щодо робіт, що провадилися на об’єкті.

Закордонні експерти «International Council on Monuments and Sites» (Міжнародна рада з охорони пам’ятників і відомих місць), член Правління польського комітету «ICOMOS», професор Відділення архітектури Гданьської Політехніки Романа Челатковська (Польща), професор Джеймс Л. Тайтус (США), завідувач відділом вітчизняної і зарубіжної архітектури ХХ, XXI століття Науково-дослідного інституту теорії архітектури і будівництва Ю. П. Волчок (Росія), заступник директора Державного науково-дослідницького музею архітектури імені О. В. Щусєва І. А. Казусь рекомендували керівництву виробничо-експлуатаційного підприємства «Держпром» і міським архітектурним органам переглянути концепцію реконструкції.

«Засклення, яке становить понад половину поверхні Держпрому, на думку міжнародних експертів, було знівечене остаточно. Справа не в тому, що дуб було замінено алюмінієм, а в тому, що подвійні цікаві рами — і віконні, і на сходових вітражах — замінено пласкими склопакетами. Це дуже спотворило сприйняття Держпрому», — завідувач кафедри основ архітектури ХДТУБА, к. арх. н. Олександр Буряк.

Експертна оцінка була широко віддзеркалена в пресі, були зроблено неправильні висновки й організовано кампанію, нібито пам’ятник зазнав великих втрат і його не можна вносити до списку пам’ятників ЮНЕСКО. Це завдало значної шкоди намірам щодо необхідності підготування комплекту науково-проєктної документації зі збереження пам’ятника і подальшого його просування в список всесвітньої спадщини.

У жовтні 2016 року почали готувати документи до внесення Держпрому до списку спадщини ЮНЕСКО. У 2017 році Держпром було внесено у Попередній список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Однак станом на 2024 рік Держпром так і не увійшов до списку ЮНЕСКО.

Цікавим сьогодні також є невеличкий вірш російського письменника Володимира Маяковського, якого вразила українізація Харкова, всі будівельники Держпрому розмовляли лише українською мовою і не розуміли його російськомовних запитань: «Однажды, забросив в гостиницу хлам, забыл, где я ночую. Я адрес по русски спросил у хохла. Хохол отвечал: - Не чую.»

Галерея

Будівництво Держпрому (1926 рік) Земляні роботи (1925 рік) Будівництво (1927 рік) Коток на будівництві (1928 рік) Автомобілі біля Держпрому (1930-ті роки) Будівництво Держпрому (1928 рік) Т-34 на околицях Держпрому (16 лютого 1943) Учасники загальних зборів робітників та службовців будівництва Будинку Держпромисловості, присвячених завершенню будівництва, біля центрального корпусу Держпрому, 6 листопада 1928 рік Прибиральники на площі біля Держпрому, 1930-ті Радянський зенітник біля Держпрому (1943 рік)

Джерела

Держпром — Вікіпедія. Фото — Anna Leonenko, mr. Jackie chan, Konstantin Brizhnichenko, Тимофей Арбузов, Ilya Pshenichny, VIka Gonchar, Solo Soul, Victor Asna Ezenmair, Тітаренко Михайло