Садиба Густава фон Буксгевдена

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Дмитрівська, 24, вулиця Мала Гончарівська, 1
Рік будівництва	Кінець XVIII століття
Архітектор	Невідомий
Стиль	класицизм
Охоронний статус	Нема або не вказано
Автентичні двері	Ні

Історія

Немає більш відомого у Харкові члена лютеранської громади, який жив у XVIII столітті, ніж Густав Борисович фон Буксгевден. Його майже двадцятирічна діяльність на посаді харківського губернського землеміра та директора Харківського училища принесли чимало користі місту.

Перший відомий представник цього роду єпископ Лівонії Альберт Буксгевден, він же фон Апельдерн (1165-1229 рр.), засновник Риги та керівник північних Хрестових походів. Його молодший брат Дітріх (Теодоріх) Буксгевден в 1210 одружився з дочкою псковського князя Володимира Мстиславича, започаткувавши остзейсько-слов’янському роду Буксгевденів. Його нащадки оселилися на острові Езель, де згадуються із 1527 року.

На рубежі XVII та XVIII століть маєтком Селленкюль на острові Езель володів Густаф Фрідріх фон Буксгевден. Він служив у шведській армії й, вийшовши у відставку у чині поручика, помер у своєму естляндському маєтку Пенале у 1711 році. Після нього залишилися сиротами двоє маленьких синів від його другої дружини Агнети Юліани: Адам Саломон Густав (1707 р.н.) та Генріх Йоганн (1708 р.н.).

Майор російської імператорської армії Саломон Густав фон Буксгевден був одружений з дочкою капітана шведської армії Шарлотте Гедвіг Пілар фон Пільхау. У цій сім’ї 1750 року народився Густав Борисович фон Буксгевден, який у чині капітана опинився у Харкові на посаді губернського землеміра. Своє по батькові на православний манір він отримав уже на військовій службі. Рідний брат Густава, Йоган фон Буксгевден, служив військовим інженером і також переїхав на проживання до Харкова.

У віці 25 років капітана Густава Буксгевдена поставили начальником межової канцелярії у Слобідсько-Українській губернії, де він розпочав роботи з генерального межування земель. У 1781 році під його керівництвом почала діяти й губернська креслярська, яка становила геометричні плани на земельні дачі губернії.

У січні 1782 року Густав Буксгевден став директором харківських додаткових класів, які з 1789 року іменувалися казенним училищем. Його призначення змінило кадрову політику щодо викладачів, а також набір вихованців. У 1785 році в додаткових класах вже 237 учнів (до приходу нового директора там навчалися 80-100 осіб). У роки директорства Буксгевдена 65 вихованців перейшли на державну службу. Ті, хто закінчив курс у Додаткових класах, завдяки Густаву Борисовичу поповнювали межову канцелярію та креслярську, оскільки ще під час навчання виконували ряд доручень губернського землеміра та директора училища.

У січні 1782 року Густав Буксгевден став директором харківських додаткових класів, які з 1789 року іменувалися казенним училищем. Його призначення змінило кадрову політику щодо викладачів, а також набір вихованців. У 1785 році ми бачимо в додаткових класах вже 237 учнів (до приходу нового директора там навчалися 80-100 осіб). У роки директорства Буксгевдена 65 вихованців перейшли на державну службу. Ті, хто закінчив курс у Додаткових класах, завдяки Густаву Борисовичу поповнювали межову канцелярію та креслярську, оскільки ще під час навчання виконували ряд доручень губернського землеміра та директора училища.

До заслуг Буксгевдена слід віднести відновлення архітектурного класу, збереглися вокальний клас та фортифікаційні заняття. Училище випускало і лікарських учнів, що забезпечувало Харківське намісництво необхідною кількістю лікарів. В училище при Буксгевдені та на його прохання ввели обов’язковий курс фізики та механіки.

У Харкові Густав Буксгевден знайшов собі дружину. Нею стала донька лікаря Івана Миколайовича Гіорт — Марія. У них народилося троє дітей: в 1775 Гертруда, в 1786 Наталія і в 1789 Густав. Сім’я Гіортов займала у Харкові значне становище, глава сімейства походив зі спадкових дворян і, крім лікарських занять, захоплювався розведенням троянд; дружину його Катерину шанував генерал-губернатор Петро Олександрович Румянцев.

Буксгевден вже у перші роки свого перебування у Харкові почав скуповувати земельні ділянки. На території одного з них, що на Подолі, знаходилося невелике озеро – колишня стариця річки Харків, яка отримала ім’я Буксгевдено. Ділянка ця здавалася в оренду, і місцевий купець Бєляєв збудував тут першу кам’яну лазню.

Друга ділянка, значно більша, розташовувалась біля міської межі по сусідству з Гончарівкою та майбутнім Дмитрівською, Великою Різдвяною (Конторською) та Мало-Гончарівською вулицями. Тут Густав Буксгевден заклав величезний парк, другий за розмірами після парку фон Мінстера у Харкові. Тут же стояла дерев’яна хата, яку господар незабаром замінив кам’яною.

Оскільки Густав Борисович Буксгевден не був православним, він не належав до парафіян храмів Харкова. Є розрізнені свідчення, що в його будинку відбувалися богослужіння за лютеранським обрядом, на яких були присутні інші лютерани міста.

Садибу Буксгевдена доповнювали дерев’яні флігелі, служби, значних розмірів стайні, альтанки у парку. Окремі обриси парку Буксгевдена збереглися і донині у вигляді внутрішньоквартальних доріг, але в місцях колишніх куртин також буяне зелень, хоч вже і не рідкісних порід дерев і чагарників. Воду в садибі Буксгевдена брали не з колодязя, а з джерела біля озерця, з колишньої стариці річки Лопані.

Ця садиба стала каменем спотикання між Густавом Борисовичем та новим генерал-губернатором Андрієм Леванідовим, який у 1797 році вирішив стягувати податки з власників дворових місць для того, щоб мостити вулиці Харкова фашинником. Густав Буксгевден, як власник великої садиби, мав виплачувати пристойні гроші за цим указом, але відкрито обурився рішенню генерал-губернатора. Леванідов звільнив його з посади губернського землеміра і став чіплятися до його діяльності посаді директора казенного училища. У тому ж 1797 Густав Борисович Буксгевден захворів і помер.

Дружина його, Марія Буксгевден, вирішила виїхати з міста і здала садибу на Дмитрівській вулиці в оренду. Сама ж мешкала у хуторі Буксгевден, який був влаштований на купленій чоловіком землі у Харківському повіті. Хутір розташовувався на розі нинішніх вулиць Кіндратія Рилєєва та Крутогорського провулка.

Дружина його, Марія Буксгевден, вирішила виїхати з міста і здала садибу на Дмитрівській вулиці в оренду. Сама ж мешкала у хуторі Буксгевден, який був влаштований на купленій чоловіком землі у Харківському повіті. Хутір розташовувався на розі нинішніх вулиць Кіндратія Рилєєва та Крутогорського провулка.

Садибу та парк Буксгевдена по Дмитрівській вулиці, за ідеєю, мали продавати частинами — важко собі уявити, хто б міг викупити таку садибу цілком. Проте вона довго залишалася в одних руках. Останнім, хто нею володів цілістю, був спадковий дворянин, надвірний радник Олександр Якович Гребенников. Вже його діти та вдова наприкінці 1870-х років почали садибу розпродувати, розділивши на частини.

Ще в 1817 році зміна розмітки Дмитрівської та Мало-Гончарівської вулиць призвела до того, що садибний будинок став виходити фасадом червоною лінією, і Буксгевдени вирішили прибрати балкон. До наших днів старий будинок Буксгевденів дожив під №1 на вулиці Мало-Гончарівській. Його підвальний поверх занесений культурним шаром, а фасад втратив низку деталей та елементів, які прикрашали його класичні форми. І, звичайно ж, особняк не має статусу пам’ятки архітектури.

Ще в 1817 році зміна розмітки Дмитрівської та Мало-Гончарівської вулиць призвела до того, що садибний будинок став виходити фасадом червоною лінією, і Буксгевдени вирішили прибрати балкон. До наших днів старий будинок Буксгевденів дожив під №1 на вулиці Мало-Гончарівській. Його підвальний поверх занесений культурним шаром, а фасад втратив низку деталей та елементів, які прикрашали його класичні форми. І, звичайно ж, особняк не має статусу пам’ятки архітектури.

На початку ХХ століття за цією адресою розташовувалася мармурова фабрика сім’ї Аббіатів. У 1912 році на ній працювало 10 чоловік.

Галерея

Джерела

№ 24 усадьба Густава фон Буксгевдена — Андрій Парамонов (www.otkudarodom.ua). Фото — Beobachter