Будинок Єлизавети Федорівни Марчевської

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Мироносицька, 84
Рік будівництва	1911 рік
Архітектор	Невідомий
Стиль	модерн
Охоронний статус	Нема або не вказано
Автентичні двері	Ні

Історія

На краю Харкова, на Ново-Мало-Сумській вулиці, так тоді називалася Мироносицька, володіли пристойним земельним наділом міщани міста Харкова, подружжя Михайло Семенович і Катерина Миколаївна Шматькови. Наприкінці XIX століття вони стали продавати свої землі під забудову, в 1887 році невелике дворове місце придбав відставний рядовий Антип Федорович Шаталов. На своїй маломірній ділянці він побудував дерев’яний будинок і сарай, більшу частину вільного місця займав висаджений фруктовий сад. На початку XX століття його домоволодіння оцінювалося у 300 рублів.

З відкриттям у Харкові першої лінії електричного трамвая Павлівська площа — міський парк, частина якої проходила на Сумській вулиці, ціна на дворові місця зросла. 31 серпня 1910 року Антип Шаталов продає свій двір з будівлями дружині статського радника Єлизаветі Федорівні Марчевській за 9000 рублів. Чоловік Марчевської Микола Євгенович служив у Харкові лікарем у військовому госпіталі, жив з сім’єю на знімних квартирах: на Ново-Мало-Сумській вулиці у будинку Сквирських, у будинку Левандовського на Садово-Куликівській вулиці, а напередодні покупки на Чернишевській, 103. Сім’я Марчевських мріяла про власний будинок. На момент покупки дворового місця Микола Євгенович Марчевський у чині статського радника служив бригадним лікарем у 51-й піхотній резервній бригаді.

Нові власники прибрали з ділянки старі споруди, залишивши тільки висаджений Шаталовим сад, і розпочали будівництво будинку. Хто був автором проєкту, сьогодні невідомо. Усієї суми на будівництво будинку у Марчевських не було, вони брали гроші в борг, а з закінченням будівництва у грудні 1911 року взяли позичку 11000 рублів у харківському земельному банку.

Будинок Марчевські збудували кам’яний одноповерховий з погребом, критий залізом, з вісьмома просторими, добре освітленими кімнатами, обклеєними шпалерами, з високими стелями, покритими альфрейним розписом. Широкий коридор з вбудованими шафами з’єднував кімнати, одну з них займав кабінет Миколи Марчевського, з нього був вихід на веранду і в сад. Оздоблення будинку було міцним, але скромним, на паркет у власників коштів не вистачило, тому підлоги були влаштовані з дощок і пофарбовані.

Кухня і кімната для прислуги також були просторими і добре освітленими. На кухні стояли дві печі, одна російська, друга — для варки плита, підлога були покрита керамічною плиткою. Обігрівали будинок чотири голландських печі, три з яких були покриті кахельною плиткою. Мешканці користувалися водопроводом, ватерклозетом і ванною з електронагрівачем води. Освітлювався будинок завдяки підключенню до електричної станції.

На подвір’ї у Марчевських були побудовані одноповерхові дерев’яні, криті залізом служби. У них був влаштований льодовик для швидкопсувних продуктів, зберігався запас дров і вугілля. Оскільки будинок виходив фасадом на Мироносицьку вулицю практично по всій довжині ділянки, огорожі у них не було. Праворуч від будинку були влаштовані металеві ковані ворота для заїзду на ділянку.

Наприкінці 1911 року побудований Марчевським будинок оцінювався у 10200 рублів, а дворове місце у 10941 рубль. Загальна його прибутковість становила 2000 рублів на рік, якби власники надумали його здавати в оренду.

Єлизавета Федорівна Марчевська спробувала отримати вдруге позику в харківському земельному банку в жовтні 1919 року, для чого оформила довіреність на свого сина Михайла. На цей момент прибутковість будинку оцінювалася у 24000 рублів, його вартість у 117 600 рублів, а дворове місце у 91800 рублів. На той час Микола Євгенович Марчевський, очевидно, помер, його вдова здавала будинок в оренду, сама ж проживала на Чернишевській вулиці, 66. Отримати позику в банку Марчевські, мабуть, не встигли — незабаром Харків зайняли більшовики й націоналізували їх будинок.

Син Марчевських Михайло Миколайович (1884-1974) став відомим математиком. Він закінчив Імператорський харківський університет, у 1910-1913 роках навчався у Геттінгенському університеті. Після повернення до Харкова з 1917 року працював у місцевому університеті, був деканом математичного факультету, з 1928 до 1941 року завідував кафедрою математичного аналізу, а з 1943 до 1956 — кафедрою загальної математики.

Зараз будинок гарно відреставрований. Однак особняк постраждав від російських ракетних обстрілів.

Галерея

Джерела

Андрій Парамонов «Прогулянки по Харкову з Андрієм Парамоновим. Будинок Єлизавети Марчевської на Мироносицькій вулиці» — KharkivToday (2day.kh.ua). Фото — Тітаренко Михайло