Будинок Еманови Мар’ї Осипівни

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Конторська, 25
Рік будівництва	Кінець ХІХ століття
Архітектор	Невідомий
Стиль	цегляний
Охоронний статус	Нема або не вказано
Автентичні двері	Ні

Історія

Двоповерхова будівля зведена наприкінці ХІХ століття. Архітектор невідомий. Тут у 1870–х роках жила старша міська акушерка Еманова Мар’я Осипівна.

У 1917–1920 роках у будинку жила живописець Зінаїда Серебрякова — українська та французька художниця. Малювала пейзажі, натюрморти і портрети. Авторка монументальних стінописів. Була членом товариства «Світ мистецтва».

Народилась 12 грудня 1884 в родинному маєтку Нескучне шостою дитиною у родині. Родовід Зінаїди походить від знаменитої династії скульпторів, архітекторів і художників Бенуа–Лансере. Батько скульптор–анімаліст Євген Олександрович Лансере. Мати, Катерина Миколаївна Бенуа–Лансере (1850 — 3 березня 1933 р.) — займалася графікою й живописом. Дід Микола Бенуа — архітектор, академік і професор архітектури Імператорської академії мистецтв. Брати: Євген (графік, живописець) та Микола (архітектор, художник). По сусідству на хуторі мешкала сестра батька — Зінаїда Олександрівна Лансере, у шлюбі Серебрякова.

23 березня 1886, коли Зінаїді було 2 роки, помер від туберкульозу батько. Восени того ж року мати з шістьма дітьми переїхала до Санкт-Петербурга в будинок Бенуа (нині розташований на вулиці Глінки, 15). Перші художні навички Зінаїда отримала в родині. 1900 року закінчила Коломенську жіночу гімназію в Санкт-Петербурзі та вступила до художньої школи, яку заснувала княгиня Марія Тенішева. Навчалась у класі Іллі Рєпіна, проте залишила школу після місяця навчання в зв’язку з тимчасовим її закриттям після відходу з неї Рєпіна.

У 1902—1903 мандрувала з матір’ю та двома сестрами Італією, знайомилася з творами класичного живопису й сама писала картини. У 1903—1905 вивчала художню майстерність у портретиста Осипа Браза в Санкт-Петербурзі. У 1905—1906 навчалась в Академії Ґранд-Шомьєр у Парижі.

9 вересня 1905 одружилася з інженером Борисом Серебряковим, сином її тітки — Зінаїди Лансере.

У родинному маєтку на хуторі Нескучне нерідко влаштовували літературні й музичні вечори, які відвідували Костянтин Сомов, Сергій Прокоф’єв, Сергій Рахманінов, Анна Ахматова та ін.

Лансере-Серебрякова досконало відтворювала картини відомих європейських майстрів, зокрема Рубенса й Тіціана в Ермітажі; Ватто, Жана-Оноре Фрагонара, Дега й Ренуара в Парижі.

Ранні твори — картини «Селянська дівчина» (1906) і «Квітучий сад» (1908,) передають любов до світу й людей, розповідають про мальовничу природу й селянське життя, різнокольорове буяння Слобожанщини.

Визнання приніс автопортрет («Зінаїда Серебрякова. Біля туалетного столика», 1909), який в 1910 вперше презентували на виставці «Світ мистецтва». Згодом мисткиня написала ще 12 полотен — портрети рідних, знайомих, селян, пейзажі й етюди. Після автопортрета широку популярність набули картини «Купальниця» (1911), «К. Є. Лансере» (портрет рідної сестри — Катерини Євгенівни Зеленкової; 1911) і «Катерина Лансере» (портрет матері художниці; 1912).

У 1911 вступила до товариства «Світ мистецтва». Її картини відрізнялась від творів інших членів групи простими сюжетами, гармонією і пластичністю.

1914—1917 — період розквіту її творчого й особистого життя. Пише серію картин, що відображають народне життя, селянську працю, природу рідного маєтку в Нескучному: «Селяни» (1914—1915), «Яблуня» (написана в родовому маєтку) тощо. Окремо у творчості Зінаїди Серебрякової виділяються зображення її чотирьох дітей. Найвідоміша картина «За сніданком» (1914) відтворює домашній затишок.

Вагоме місце у її творчості займають картини «Жнива» (1915) і «Вибілювання полотна» (1917). Фігури селянок, зображені на тлі неба і поля, набувають монументальності, підкресленої низькою лінією горизонту.

Зустріла революцію в рідному маєтку Нескучне. У грудні 1917 через грабежі сімей поміщиків, сім’я Серебрякових переїхала до Змієва.

У 1918 чоловік був заарештований у Москві, потім звільнений, і 22 березня 1919 помер від висипного тифу в орендованій квартирі, розташованій на вулиці Конторська, 25-А в Харкові.

До листопада 1919 родинний маєток Лансере-Бенуа-Серебрякових у Нескучному розграбували й спалили. Незадовго до цього вона із хворою матір’ю та чотирма дітьми переселилися до Харкова. Через дефіцит олійних фарб змушена була перейти на вугілля та олівець. У цей період написані одні з найвідоміших групових портретів дітей Серебрякової — «На терасі в Харкові» і «Картковий будиночок».

Художниця відмовилася перейти на популярний за радянських часів футуристичний стиль або малювати портрети комісарів.

У січні-жовтні 1920 працювала в Харківському археологічному музеї, де виконувала зарисовки експонатів. Сімейство жило в Харкові на межі бідності.

У вересні 1920 отримала телеграму від Олександра Бенуа, який повідомляв про можливість для неї отримати роботу в одному з пітерських музеїв. У грудні 1920 сім’я переїхала до Петрограда. Перші місяці після переїзду родина мешкала на вулиці Лахтинській у квартирі харківських друзів — Б. С. й Р. А. Баскових, а згодом, у власній «дореволюційній» квартирі на 1-й лінії Василівського острова.

Навесні 1921 разом із матір’ю та дітьми переїхала до «родинного будинку Бенуа». У квартиру підселили «на ущільнення» артистів МХАТу. Впродовж наступних років у її творчості з’явилися нові теми для малювання, а саме театральне життя.

У 1924 роботи художниці з успіхом демонструвались на виставці в Нью-Йорку, де було представлено 14 полотен. Особливу зацікавленість у глядачів викликала картина «Спляча дівчинка на червоній ковдрі» (1923).

Попри постійну зайнятість, заробітку ледь вистачало, щоб прогодувати матір і чотирьох дітей. За порадою Олександра Бенуа, який працював в Парижі, Серебрякова 24 серпня 1924 поїхала до Франції, сподіваючись продати свої роботи і отримати замовлення на портрети.

Перші роки життя в Парижі заробляла небагато, і все, що могла, відправляла до СРСР матері і дітям. Влітку 1925 до неї переїхав її молодший син Олександр, разом із ним вона жила в крихітній кімнаті.

У 1927 до Парижу приїхав у відрядження її брат Євген Лансере, який зняв і допоміг обставити для неї двокімнатну квартиру. Після цього вона змогла виписати в Париж дочку Катю, яка приїхала туди в березні 1928. Із двома старшими дітьми, Євгеном і Тетяною, вона побачиться тільки через 36 років.

У 1947 отримала французьке громадянство. У 1966 представлені її роботи на виставках, що проходили в Москві, Ленінграді та Києві. Її картини мали грандіозний успіх публіки, набули надзвичайної популярності в СРСР. Альбоми друкують мільйонними тиражами.

Померла 19 вересня 1967 в Парижі після крововиливу в мозок. Похована на цвинтарі Сент-Женев’єв-де-Буа.

Галерея

Джерела

Серебрякова Зінаїда Євгенівна — Вікіпедія. Фото — Google Street View