Флігель графині Варвари Капніст

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Дмитрівська, 11
Рік будівництва	Кінець ХІХ століття
Архітектор	Невідомий
Стиль	еклектика
Охоронний статус	Нема або не вказано
Автентичні двері	Ні

Історія

Кам’яний будинок на Дмитрівській вулиці за № 11 не викликає жодних емоцій у перехожих. Попри свою відносну молодість, він виглядає втомленим і старим. Не стоїть на обліку як пам’ятка історії чи архітектури, до того ж його затьмарює величезний сусід – цирк-театр Муссурі, який знаходиться у ще критичнішому стані. А загалом на них чекає одна доля – знищення, але колись це була міська садиба знатних родів, одна з найкращих у губернському Харкові.

Перший кам’яний будинок на розі Благовіщенської та Дмитрівської вулиць збудував ще на початку XIX століття спадковий дворянин, дійсний статський радник Дмитро Іванович Хорват. Він позначений на плані Залопанської частини міста 1804 року. Поза сумнівом, автором першої споруди був губернський архітектор Петро Антонович Ярославський.

Садиба Хорватів виходила на Чоботарську вулицю, ще 1817 року біля її північного кордону було невелике озеро, очевидно, стариця річки Лопань. Пізніше на цьому місці була криниця та городи.

У 1840-х роках садибою володів титулярний радник Лев Дмитрович Хорват. У цей час вона була поділена як би на три частини: 1) парадна з садибним будинком, службами та невеликим садом; 2) господарська, де розташовувалися стайня, каретні сараї, льохи тощо; 3) город із парниками. Останнім її власником з роду Хорватів стала вдова титулярного радника Ганна Кузьмівна Хорват, яка наприкінці 1870-х років продала дворянину Прокоповичу третину садиби, що виходить на Чоботарську вулицю, а в 1886 році й основну на розі Благовіщенської та Дмитрівської вулиць графині Варварі Василівні Капніст, уроджена княжна Рєпніна (1841-1922).

Це та сама графиня Капніст, яка була дружиною таємного радника, гофмейстера двору, ватажка губернського дворянства Василя Олексійовича Капніста (1876-1910). Варвара Василівна відома як благодійник та меценат, чиї заслуги перед Харковом та Харківською губернією були оцінені ще за життя. Дворяни одностайно ухвалили встановити меморіальну табличку на її честь у залі Дворянських зборів у Харкові.

У Лебедині, де Капністи мали міську садибу, неодноразово влаштовували благодійні вечори, лотереї на користь Лебединського благодійного товариства. Довгі роки вона була опікуном Лебединського жіночого училища, відкрила там притулок для безпритульних людей похилого віку, притулок з початковою школою для дітей-сиріт. У Харкові Варвара Капніст входила до низки опікунських рад, у тому числі будинків для літніх дворян, дитячих ясел та Товариств, які дбали про дітей, людей похилого віку та трудящих жінок, медичних закладів, музикантів і художників. Виділяла гроші на прикрасу храмів у Лебедині та маєтку Михайлівка, за свої кошти збудувала Вознесенський храм-усипальницю у Михайлівці на території садиби, суміжної з церковною огорожею.

Саме вона – графиня Варвара Василівна Капніст збудувала замість старих дерев’яних службових споруд кам’яний двоповерховий флігель, який сьогодні ще можна побачити на Дмитрівській вулиці за № 11. Зараз над ним нависла загроза знищення, хоча почалося знищення садиби Хорватів-Капністів значно раніше.

У 1908 році графиня Капніст продає садибу управителю «російського цирку Нікітіних» греку Герасиму Муссурі. За ідеєю, покупка передбачалася на будівництво кам’яного будинку російського цирку Нікітіних, але Муссурі обдурив своїх роботодавців і оформив територію на себе. Того ж року він зносить будинок Капністів, залишаючи лише двоповерховий флігель, що виходить фасадом на вулицю Дмитрівську, де селиться зі своєю родиною.

За проєктом архітектора Бориса Корнієнка замість будинку Хорватів-Капністів Муссурі будує найбільший у Харкові цирк-театр. Обдуривши Нікітіних, він поставив під загрозу існування і свого цирку, оскільки найкращі циркові трупи неохоче виступали на його арені, боячись вступити в конфлікт із Нікітіними, адже в них було кілька цирків в імперії, що давало можливості постійних гастролей. Доля не благоволила до Герасима Муссурі, доходи ледве покривали поточні витрати, а були й борги перед банком і приватними особами. Муссурі помер 15 листопада 1912 року, театром почала володіти його дружина, потім купила Олена Сербуль і в будівлі Муссурі було засновано Великий театр братів Кучерових.

Змінювалися дирекції, трупи, у театрі Муссурі навіть жили біженці. По-справжньому величезну залу театру оцінили більшовики, які проводять у ньому різноманітні з’їзди та виступи лідерів партії. За радянських часів тут розміщувався спочатку Український державний театр імені Тараса Шевченка, а потім Театр музичної комедії, поки 1987 року будинок не було закрито на ремонт, який так і не закінчено. Нещодавно будівля була позбавлена охоронного статусу, а, можливо, вже зовсім скоро буде знесена.

Галерея

Джерела

Андрій Парамонов «Прогулки по Харькову с Андреем Парамоновым. Флигель графини Варвары Капнист на Дмитриевской улице» — KharkivToday (2day.kh.ua). Фото — Arbitr, Fakel