Особняк англійців Блекі

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Максиміліанівська, 22
Рік будівництва	1912 рік
Архітектор	Невідомий, можливо, Ржепішевський Олександр Іванович
Стиль	північний модерн
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7198-Ха
Автентичні двері	Ні

Історія

Генрі Георгійович Блекі народився 1870 року в Англії в сім’ї керівника фірми «Клейток і Шутлеворт» в місті Лінкольн (місто на сході Англії, адміністративний центр графства Лінкольншир у регіоні Іст-Мідлендс). Ця компанія заснована в 1842 році, коли Натаніель Клейтон (1811–1890) розпочав спільний бізнес зі своїм зятем Джозефом Шаттлвортом (1819–1883). З 1845 року виготовлялися портативні парові двигуни, а в 1849 році компанія додала до свого асортименту молотарки. Ця сільськогосподарська продукція стала основою бізнесу, завдяки чому компанія Clayton and Shuttleworth стала одним із провідних виробників такої продукції в Англії. Протягом короткого часу у 20 столітті Clayton and Shuttleworth виготовляли трактори та літаки. Компанія зазнала краху в 1929 році, і її поглинуло підприємство Marshall, Sons and Co.

У двадцять років Генрі Георгійович Блекі переїжджає до Харкова. Молодим він влаштувався на завод Максиміліана Християновича Гельфериха — одного з найбільших харківських підприємців з виробництва сільськогосподарської техніки та громадського діяча, який родом з міста Рейтлінген, Королівство Вюртемберг.

Гельферих зміг розгледіти у ньому гарного та працьовитого робітника. Генрі Георгійович працював на його заводі 10 років, став директором-розпорядником всього підприємства. Окрім цього англієць був головним довіреним англійського магазину Укше та Вілле у Харкові.

Люди, знайомі з Генрі Блекі, згадували, що він був людиною дивовижної доброти й благородної душі, делікатний та скромний, чуйний і співчутливий. Багатьом дітям він надавав субсидії на навчання, багато займався благодійністю.

В Харкові він одружився з дочкою професора Шульца Амалією Федорівною(?), з якою у нього було троє дітей. Довгий час вони з дружиною проживали у будинку її батька на Чернишевській, 13 (не зберігся).

1912 року Генрі Георгійович Блекі розпочав будівництво власного особняка на вулиці Максиміліанівській. Проєкт виконав нині не встановлений архітектор, інколи авторство приписують Олександру Івановичу Ржепішевському. Будував особняк технік Гауш В.Г. Двоповерховий будинок виконаний у модерному стилі, нагадує західноєвропейські особняки.

24 вересня 1913 року ще у молодому віці, 43 роки, після тяжкої хвороби Генрі Георгійович Блекі помер так і не доживши декілька днів до завершення будівництва. 26 вересня його поховали на Лютеранському кладовищі, могила втрачена у роки радянської окупації.

Будинок перейшов Єлизаветі Георгіївні Блекі. Тут також проживав брат Генрі Чарльз Георгійович Блекі — почесний віцеконсул Великої Британії.

У 1920-х роках, після захоплення Харкова радянською владою, особняк був націоналізований, а доля сім’ї Блекі невідома. У 1923—1924 роках до нього вселився радянський діяч, голова Вищої Ради Народного Господарства Української СРР, заступник голови Ради народних комісарів УСРР, член ВЦВК, ВУЦВК, ЦВК СРСР Костянтин Гордійович Максимов, а після його від’їзду до Москви тут до 1934 року проживав Влас Якович Чубар — радянський державний і партійний діяч, довголітній голова Ради Народних Комісарів УСРР, виконавець Голодомору в Україні (1932—1933).

Він народився в селі Федорівка (Катеринославська губернія, нині Запорізька область) в селянській родині. Навчався в Федорівській церковнопарафіяльній школі, був учнем Федорівської вищої двокласної земської школи. Брав участь у революції 1905—1907. У грудні 1905 року організовував бойові дружини в селі Федорівці. 1907 року став членом Російської соціал-демократичної робітничої партії більшовиків. 29 жовтня 1917 року призначений комісаром Військово-революційного комітету в Головному артилерійському управлінні Петрограда.

5 грудня 1917 року обраний членом, а пізніше членом Президії, Виконавчого бюро Вищої Ради Народного Господарства Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки. У лютому 1919 року відряджений Президією ВРНГ РСФРР в Україну для встановлення зв’язку між ВРНГ РСФСР і ВРНГ УССР.

З 15 липня 1923 до 25 квітня 1934 року — голова Ради народних комісарів Української СРР. На цій посаді виступав проти речників українського відродження О. Шумського і М. Хвильового. Як слухняний виконавець планів більшовицької партії, проводив в Україні авантюристичну політику «комуністичного штурму» у промисловості, Індустріальна гонка і форсування темпів індустріалізації, яку за дорученням Москви реалізовував Чубар, призвели до істотного зубожіння основної маси населення України.

У жовтні 1932 призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель у Дніпропетровській області. Під час Голодомору 1932—1933 років в УСРР брав активну участь у здійсненні хлібозаготівельної політики, застосуванні репресивних форм та методів вилучення хліба у колгоспників і одноосібників. 18 листопада 1932 підписав постанову ЦК КП(б)У і РНК УСРР «Про заходи до посилення хлібозаготівель», розроблену В.Молотовим згідно з інструкціями Й.Сталіна, що передбачала натуральні штрафи для боржників по хлібозаготівлі, — картоплею та м’ясом.

26 лютого 1939 року засуджений до страти й того ж дня розстріляний. Похований на Донському кладовищі Москви. Після смерті Сталіна 24 серпня 1955 року реабілітований, а 27 вересня 1955 року посмертно відновлений у членах КПРС.

13 січня 2010 року Апеляційний Суд міста Києва визнав Чубаря винним в організації Голодомору та постановив наступне: «Підстав для реабілітації Чубаря Власа Яковича немає».

У 1940-х роках в колишньому особняку розмістився дитячий садок, а пізніше дитячий ревматологічний санаторій, який закрився у 1980-х.

З 1998 року в Харкові діяло консульство країни-терористки росії. Спочатку воно окуповувало приміщення у будівлі Держпрому, однак міська влада Харкова у 2001 році продала терористам з МЗС росії цю історичну будівлю у центрі міста. Тоді ж будівля була реконструйована під консульство зі збереженням фасадів і 2002 року сюди в’їхали терористи. Консульство відкривав почесний консул росії в Україні, прем’єр-міністр Росії (1992–1998) Віктор Степанович Черномирдін (вже здох), губернатор білгородської області (також відома як БНР), член Вищої ради партії «Єдіная Расія» Євген Степанович Савченко (цей ще не здох та активно підтримує війну в Україні).

В історичній пам’ятці консульство знаходилося до лютого 2022 року. Нині будівля все ще належить країні-терористці. На фасаді споруди станом на серпень 2024 року встановлено герб росії, а перед будівлею — мапу. З початком повномасштабного вторгнення герб росії був обстріляний з автоматів, але досі не демонтований.

Галерея

Джерела

Фото — Корольков Дмитрий Юрьевич, Tala tamila