Прибутковий будинок Петра Толкачова

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Майка Йогансена, 23
Рік будівництва	1910 рік, рек. 1970-80-ті роки
Архітектор	Колодяжний Н.З., рек. Невідомий
Стиль	модерн
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №213
Автентичні двері	Ні

Історія

Сусідня з Майка Йогансена вулиця Студентська отримала свою назву у 1936 році, спочатку ж вона була Толкачівською, на ім’я землевласників Семена та Петра Яковича Толкачових. Толкачови з’явилися у Харкові після реформи 1861 року, можливо, походили з міщан міста Орла, але достовірних відомостей немає. Старший, Семен Толкачов, до кінця XIX століття записався харківським купцем 1-ї гільдії, а пізніше спадковим почесним громадянином. Петро Толкачов здобув освіту архітектора і був керівником на спільних підприємствах.

За нинішньою Лермонтовською вулицею до лютеранського цвинтаря (зараз №2) у другій половині ХІХ століття були землі професора Георгія Антоновича Полюти та цегельного заводу Шмідмана. Після 1875 року завод належав капітану Аркадію Івановичу Йоніну, надвірному раднику Федору Івановичу Самойловичу та вдові колезького секретаря Хлопової. У 1887 році цегельня «Іонін і К°», а також навколишні землі від Німецької вулиці до Журавлівської та від Лермонтовської до цвинтаря купує Семен Якович Толкачов і на початок XX століття вони називаються вже Толкачівкою.

До 1889 року власник двох машинних цегельних заводів із гофманівськими печами Семен Якович Толкачов стає найбільшим у Харкові виробником цегли, до 8 мільйонів штук на рік. У наступні роки в Харкові з’являться інші великі виробники, заводи Толкачова будуть з ними на рівних. Виготовлення цегли було сезонним, підприємства Толкачова працювали до 130 днів на рік із числом робітників до 320 осіб, часто з використанням праці арештантів. Доходи цегельних заводів Толкачова досягали на рік до 85 000 рублів. При заводі влаштовано лікарський кабінет, збудовано і невелику лікарню на 10 ліжок, оскільки робота була травмонебезпечною.

У 1901 році Семен Толкачов на своїх ділянках вирішує прокласти нові вулиці між Німецькою та Журавлівською, проєктом займається його брат Петро, якому також належала частина земель. Міська управа не відразу змогла розв’язати організаційні питання, оскільки необхідно було ввести частину його володінь у межі міста. Рішення це було прийнято лише 1913 року. Крім цього, невеликою ділянкою між землями Толкачова та Німецькою вулицею володіли дружина купця Аграфена Водоп’янова та дружина кандидата прав Софія Михайлівна Коритина, що перешкоджало з’єднанню нової Товкачівської вулиці з Німецькою. Всі троє домовласників домовилися між собою і безоплатно передали місту необхідну кількість землі, зобов’язалися влаштувати й кам’яні бруківки, Толкачову при цьому довелося розібрати кілька дерев’яних заводських будівель.

А ось інші землевласники, ділянки яких примикали до планованої вулиці Толкачівської, не відразу погодилися брати участь у її благоустрої. Спадкоємці землевласника Йосипа М’ясоїдова Дмитро Глаголєв і Ганна Статс прийняли для себе рішення тільки після того, як дорога, що проходить через їхні землі, також повинна була стати вулицею і з’єднати їхні ділянки з Дігтярною (Дегтярівською) вулицею. До речі, жителі Дегтярівської також бажали з’єднання з Німецькою дорогою, що зв’язує місто та Журавлівку.

Усі земельні питання з вулицями, що проходять землями Толкачових, були залагоджені лише до 1913 року. Брати Толкачови безоплатно передали місту землю під вулиці та внесли 50% суми на їхнє замощення. З цього моменту зароджуються Толкачівська, Жуківська, Апухтинська та Нагірна вулиці, а також Студентський провулок, продовжується Лермонтовська вулиця, з’єднуючись із Дегтярівською, усуваються глухий кут на Апухтинській. Звичайно, після цього землевласники дроблять і продають свої ділянки під забудову.

У 1910 році Семен Толкачов побудував для своєї сім’ї особняк на Григорія Сковороди, №100 (раніше — Німецька та Пушкінська), але чи то місце не дуже сподобалося – все-таки поряд цвинтар, чи дбаючи про дітей, що страждають, він пожертвував його в 1913 році під дитячу кістковотуберкульозну лікарню. У ті роки Семен Якович багато допомагав дитячим притулкам та лікарням, був почесним піклувальником Комерційного училища імператора Олександра III. Цей будинок зберігся, однак перебуває у досить поганому стані, його планували знести.

Ще одну пожертву Семен Якович Толкачов зробив у 1913 році разом з купцем 1-ї гільдії Ароном Петровичем Бурасом, внісши по 1000 рублів на влаштування ставків біля міського парку. Йдеться, мабуть, про землю, поступлену Бурасом від свого парку «Парадіз».

Тим часом, Семен Толкачов проживав у будинку, який спроєктував та побудував його брат Петро на Пушкінській вулиці, сьогодні він під №96. Особняк виконаний у неокласичному стилі, на двоколонному портику розташовано напис «SALVE», що перекладається з латинської мови як «Вітаю» або «Добридень».

У 1910 році вкінці вулиці Лермонтовської Петро Якович Толкачов зводить для себе триповерховий прибутковий будинок за проєктом інженера Н.З. Колодяжного у стилі модерн.

Квартири здавалися в оренду, а в радянські роки будинок використовувався як житловий. В ніч на 21 квітня 1912 року в будинку Толкачова з невстановлених причин сталася пожежа, погашена 2-ю міською пожежною частиною. Будинок був застрахований у страховому товаристві «Росія» на 105 000 рублів. Збитку не заявлено.

Семен Якович Толкачов емігрував з Харкова у 1918 році до Німеччини та помер у віці 74 років. 12 липня 1923 року похований у Берліні на цвинтарі Тегель. Доля його брата Петра невідома. Все його майно у 1919 році націоналізувала радянська влада. Будинки Семена Яковича збереглися майже без змін, але нині вони перебувають у край поганому стані.

Будинку же на вулиці Майка Йогансена, що належав Петру Толкачову пощастило менше. У 1970-х роках будинок серед інших (№25, 32, 34, 36) передбачався до знесення під будівництво нових корпусів Харківського проєктного інституту, на баланс якого було його передано у 1976 р. та переобладнано під їдальню. У 1980 р. рішенням харківського облвиконкому будинок включено до списку пам’яток архітектури, що й врятувало його від знесення. Усі наступні клопотання Харківського державного проєктного інституту щодо виключення будівлі зі списку пам’яток архітектури залишилися без наслідків, чому значною мірою сприяла відсутність фінансування на нове будівництво у 1980-х-1990-х роках.

Однак на цьому інститут не зупинився. Орієнтовно, у 1970-1980-х роках впоперек вулиці Майка Йогансена була зведена 8-поверхова будівля Проєктного інституту, яка буквально «врізалась» в історичну будівлю, перекривши значну частину головного фасаду та зруйнувавши безліч деталей. Наразі пам’ятку можна оглянути лише частково, бо радянське «одоробло» досі спотворює вулицю і будинок.

17 квітня 2022 року росія завдала ракетного удару по історичній будівлі, пробивши дах та перекриття верхнього поверху. Пізніше будівля була відновлена.

Галерея

Джерела

За матеріалами Андрія Парамонова. Фото — Андрей Кравчук