Особняк дворянина Івана Плещеєва

Характеристика	Опис
Адреса	майдан Героїв Небесної Сотні, 4
Рік будівництва	Середина ХІХ століття, рек. 1864 рік, рек. кінець ХІХ століття, рек. 1901 рік
Архітектор	Тон Андрій Андрійович, реконстр.: Каразін Борис Іванович (кін. ХІХ століття), реконстр.: Диканський Мойсей Григорович (1901)
Стиль	еклектика
Охоронний статус	Нема або не вказано
Автентичні двері	Ні

Історія

Одними з перших за річкою Харків із середини XVIII століття почали селитися козаки Харківського слобідського полку, що виходять у відставку. Тоді ж місцевість почали називати слобідкою Захарківською. 1783-го місцеві жителі вирішили побудувати тут кам’яну церкву в ім’я Архангела Михайла, освячення якої відбулося через чотири роки.

На Михайлівському, або Захарківському майдані – території від храму до Старо-московської вулиці – до 1816 року розміщувалися дігтярні ряди. Тут виробляли та продавали дьоготь місцеві дьогтярі: Калашнікові, Доценки, Барабашові, Панченки, Ставицькі. Оскільки виробництво вимагало відкритого вогню, а поряд були житлові будівлі, то дьогтярні ряди вирішили згодом перевести на околицю Харкова.

Дворяни, чиновники та купецтво стали заселяти територію Михайлівської площі вже після того, як вона увійшла до межі міста – після 1822 року. Через 10 років тут же, за вказівкою імператора Миколи I, облаштували перший у Харкові бульвар, або як його ще називали – «плацпарадне місце».

Двоповерховий кам’яний будинок у стилі пізнього класицизму був збудований дворянином Іваном Плещеєвим за проєктом архітектора Андрія Андрійовича Тона. Однак від первісного виду садиби мало що залишилося навіть до кінця ХІХ століття. Плещеєві двічі перебудовували будинок, розширюючи його фасад і з’єднуючи його з флігелем, що виходить на площу.

У глибині двору було розбито невеликий сад із фонтаном. Хазяйка будинку Катерина Плещеєва любила квіти й займалася ними чи не сама особисто. Чоловік у листах до братів нескінченно звеличував її любов до квітів і докоряв лише за те, що всі вільні місця в будинку зайняті квітковими вазами та горщиками.

Плещеєви займали другий поверх будинку, в якому в різні роки мешкали численні родичі. Зимувати до Харкова з’їжджалися Плещеєви з Ізюмського, Зміївського та Вовчанського повітів. Разом вони святкували Різдво, бували на балах та маскарадах у губернського ватажка дворянства та губернатора. Також численна родина об’єднувалася у червні, коли Плещеєви приїжджали до міста, щоб продати овечу вовну на Троїцькому ярмарку. Такий заробіток був одним з основних доходів їхніх маєтків.

1858-го за столом у Плещеєвих лише дітей зібралося 11 людей. Бачачи необхідність розширити житлову площу, в 1864 Іван Плещеєв вирішує звести в глибині двору новий великий двоповерховий флігель, перебудувати флігель для дворових служителів, оновити стайні й каретні сараї.

Щоправда, вже наприкінці 1870-х років удова Катерина Плещеєва продає це домоволодіння дружині поручика Ірині Василівні Трушевой. А 1892-го особняк зі спорудами купує Іван Іванович Каразін для свого сина Бориса. Саме Борис Іванович Каразін через п’ять років і сформував остаточну архітектурну подобу фасаду будинку, що виходить на Михайлівську площу. Всі проєкти перебудови та будівництва головної будівлі та трьох флігелів були зроблені ним особисто.

Борис Каразін – відомий громадський діяч та член IV Державної думи від Харківської губернії. До цього він обіймав численні виборні посади у Богодухівському та Харківському повітах. Востаннє він перебував у своєму будинку після революції 1917 року. Коли стався більшовики почали війну проти України, Каразін емігрував до Сербії. За радянських часів будинок № 4 націоналізували, після чого у будинку квартирували різноманітні установи.

На початку 1901 року Каразін продає дворове місце Калинкінському пивоварному товариству, чий повірений А. М. Коробков перебував на той час у Харкові. У липні того ж 1901 року Коробков доручає провести будівельні роботи на території домоволодіння техніку Мойсеєві Диканському. До наявної кам’яної будівлі було прибудовано праве крило, в якому на першому поверсі розташовувалися контора товариства та кабінет керівника. На другому поверсі була житлова квартира управителя на 6 кімнат з ванною кімнатою та вбиральні. Проєктував прибудову Мойсей Диканський, повторивши на фасаді прибудови риси старого будинку.

У глибині двору було вирішено збудувати кам’яний двоповерховий з підвалом будинок. У підвалі (розташовувався під лівим крилом будівлі) розміщувався склад готової продукції. На першому поверсі в лівому крилі були приміщення для службовців товариства, а в правому крилі комори. На другому поверсі розташовувалися чотири квартири, з непринадним плануванням і в коридорі дві загальні вбиральні. проєкт фасаду та плани будівлі також проєктував Мойсей Диканський.

Галерея

Джерела

За матеріалами Андрія Парамонова. Андрій Парамонов «Прогулки по городу с Андреем Парамоновым. Сказ о доме Плещеевых на Михайловской площади» — KharkivToday (2day.kh.ua). Фото — Андрій Парамонов, Вячеслав Горбоносов