Суздальський гостинний двір

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Червоні Ряди, 14
Рік будівництва	1910 рік
Архітектор	Корнієнко Борис Миколайович
Стиль	модерн
Охоронний статус	Нема або не вказано
Автентичні двері	Ні

Історія

Між Благовіщенським собором і Центральним ринком у Залопанській частині міста досі збереглися Суздальські ряди, які, як і минулі століття, використовуються як торговельні приміщення. Яскрава назва переносить нас у старий купецький Харків.

Поява в нашому місті Суздальського ряду пов’язана з перенесенням щоденного базару із Захарківської слободи на Благовіщенську площу 1833 року. Міська дума збудувала ряд дерев’яних і вельми незручних балаганів, і переважно торговці розмістилися під зібраними нашвидкуруч навісами. Відразу стало зрозуміло, що територія Благовіщенської площі замала для охочих вести тут торгівлю. Щоб розширити торговельні місця, місцева влада вирішила купити у спадкоємців надвірної радниці Настасії Дуніної так звану Дунінську леваду. У 1835 року на більш сухій ділянці було побудовано обжерний ряд, а біля набережної річки Лопані розмістився товкучий ринок. Міська дума планувала будівництво на цих землях нового Гостиного двору, проте коштів у міста не було.

Місцеве купецтво саме запропонувало побудувати лавки на Благовіщенській площі для того, щоб платити менше податків за торгівлю. Загалом збудували 70 номерів дерев’яних лавок, а також харчову галерею та трактир – по суті місто позбавлялося вагомих доходів, дозволивши здійснити цей проєкт торговцям. Половина номерів крамниць належала дружині комерції радника Катерині Іпатіївні Кузіній, яка здавала їх в оренду.

Після смерті чоловіка у 1844 році Катерина Кузіна вирішила власним коштом побудувати гостинний Суздальський двір на Дунінській леваді. Суздальським він називався через продукцію, яку привозили з Володимирської та Костромської губерній, це так звані паперові товари – мануфактура.

Кам’яний Суздальський гостинний двір, який називали ще Кузинським, спроєктував архітектор Андрій Андрійович Тон, його споруда була закінчена в 1845 році. Нові торгові ряди були двоповерховими, перший був з торговими приміщеннями, другий використовувався як контори та житлові квартири для приїжджих купців. Чотири транспортні виїзди служили для проїзду фур. Усередині двору можна було розмістити й фури, і коней, і запаси сіна.

У тому ж 1845 прикажчик Кузіної харківський купець 2-ї гільдії Андрій Павлович Климов подав прохання генерал-губернатору князю Миколі Андрійовичу Долгорукову про перенесення крамниць з центральної частини міста за річку Лопань. Попри протести купецтва та духовенства, цивільний губернатор Сергій Миколайович Муханов довів справу до виходу імператорського указу, який регламентував переведення торгових крамниць із центру міста.

Більшість купців, які мають лавки в центральній частині міста, поставилися до цього указу як до неминучості, тим більше, що більшість крамниць спотворювали будівлі та вулиці. Найбільш затято відстоювали свої інтереси купці Карпови, яким оренда крамниць приносила щорічно дохід понад 3000 рублів сріблом. Знищення крамниць суттєво підкосило їхні фінансові можливості.

Ще одними противниками перенесення крамниць стало духовенство, лише Успенський собор мав 100(!) крамниць, які приносили річний дохід понад 3000 рублів сріблом. При цьому він був обліплений дерев’яними лавками настільки, що його важко було розглянути. Указ про знищення крамниць Успенського собору містив таку приписку, що їх слід розібрати лише після того, як місто компенсує собору вартість крамниць. Сталося це лише 1867 року.

Але більшість крамниць, що належать храму та єпархіальному відомству в центрі міста, було розібрано вже у 1848 році. Наслідком цього стали події Успенського ярмарку 1846 року, коли з 22 крамниць, що належать економії архієрейського будинку на Університетському бульварі, було здано 18, а в кращі роки вони приносили дохід 2400 рублів сріблом.

Суздальський гостинний двір приносив гарні доходи Кузіним і мозолив очі міській думі, зрештою вона змусила Катерину Іпатіївну продати двір місту. Щоправда, на той час частина крамниць належала іншим купцям. Наприкінці 1860-х років будівля була ще цілком міцною, а у дворі достатньо місця для фур і коней. Але поступово він занепадав – давався взнаки той факт, що будувався поспіхом. У 1872 році архітектор Олександр Іванович Под’яков складав проєкт і кошторис нового Суздальського ряду, але коштів у міста знову не було.

Тим часом, купці, які володіли частиною лавок Суздальського ряду, стали перебудовувати їх за власним розумінням, що порушило цілісний вигляд. Пожежа в березні 1905 року завдала старому будинку Суздальських рядів непоправної шкоди, і за проєктом Бориса Миколайовича Корнієнка збудували новий кам’яний триповерховий Суздальський двір, а також дві кам’яні будівлі під річкою. Ряди включали 86 лавок по периметру та 14 усередині двору.

Під час Другої світової війни частина основної будівлі була зруйнована. Її відбудували у 1960-х, вже під час боротьби з архітектурними надмірностями. Частина споруди, навіть та, що не постраждала, втратила свої оригінальні деталі та була облицьована плиткою. З двох будівель Суздальського ряду біля річки, вцілів лише один.

Галерея

Джерела

Андрій Парамонов «Прогулки по Харькову с Андреем Парамоновым. Суздальский гостиный двор» — KharkivToday (2day.kh.ua). Фото — Arbitr, Fakel