Особняк Семена Яковича Толкачова

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Григорія Сковороди, 94
Рік будівництва	1910 рік
Архітектор	Толкачов Петро Якович
Стиль	неокласицизм
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7343-Ха, пам’ятка історії місцевого значення №80
Автентичні двері	Ні

Історія

Сучасна вулиця Студентська отримала свою назву у 1936 році, спочатку ж вона була Толкачівською, на ім’я землевласників Семена та Петра Яковича Толкачових. Толкачови з’явилися у Харкові після реформи 1861 року, можливо, походили з міщан міста Орла, але достовірних відомостей немає. Старший, Семен Толкачов, до кінця XIX століття записався харківським купцем 1-ї гільдії, а пізніше потомственим почесним громадянином. Петро Толкачов здобув освіту архітектора і був керівником на спільних підприємствах.

За нинішньою Лермонтовською вулицею до лютеранського цвинтаря (зараз №2) у другій половині ХІХ століття були землі професора Георгія Антоновича Полюти та цегельного заводу Шмідмана. Після 1875 року завод належить капітану Аркадію Івановичу Йоніну, надвірному раднику Федору Івановичу Самойловичу та вдові колезького секретаря Хлопової. У 1887 році цегельня «Іонін і К°», а також навколишні землі від Німецької вулиці до Журавлівської та від Лермонтовської до цвинтаря купує Семен Якович Толкачов і на початок XX століття вони називаються вже Толкачівкою.

До 1889 року власник двох машинних цегельних заводів із гофманівськими печами Семен Якович Толкачов стає найбільшим у Харкові виробником цегли, до 8 мільйонів штук на рік. У наступні роки в Харкові з’являться інші великі виробники, заводи Толкачова будуть з ними на рівних. Виготовлення цегли було сезонним, підприємства Толкачова працювали до 130 днів на рік із числом робітників до 320 осіб, часто з використанням праці арештантів. Доходи цегельних заводів Толкачова досягали на рік до 85 000 рублів. При заводі влаштовано лікарський кабінет, збудувано і невелику лікарню на 10 ліжок, оскільки робота була травмонебезпечною.

У 1893 році заводи, оснащені пересувними паровими двигунами – локомобілями, отримали постійні парові котли, було збудовано і сучасні димові труби. Решта будівель цегельного заводу, який розташовувався дорогою з Харкова до Великої Данилівки, були дерев’яними. По суті, сам завод був дугоподібною будівлею довжиною 80 сажнів (близько 170 метрів), інші споруди були сараями для сушіння цегли.

Крім цегельних заводів у Семена Толкачова був і миловарний, що розташовувався на його землях на Німецькій вулиці в дерев’яному будинку. Доходу він приносив мало, але працював цілий рік.

У 1901 році Семен Толкачов на своїх ділянках вирішує прокласти нові вулиці між Німецькою та Журавлівською, проєктом займається його брат Петро, якому також належала частина земель. Міська управа не відразу змогла розв’язати організаційні питання, оскільки необхідно було ввести частину його володінь у межі міста. Рішення це було прийнято лише 1913 року. Крім цього, невеликою ділянкою між землями Толкачова та Німецькою вулицею володіли дружина купця Аграфена Водоп’янова та дружина кандидата прав Софія Михайлівна Коритина, що перешкоджало з’єднанню нової Товкачівської вулиці з Німецькою. Всі троє домовласників домовилися між собою і безоплатно передали місту необхідну кількість землі, зобов’язалися влаштувати й кам’яні бруківки, Толкачову при цьому довелося розібрати кілька дерев’яних заводських будівель.

А ось інші землевласники, ділянки яких примикали до планованої вулиці Толкачівської, не відразу погодилися брати участь у її благоустрої. Спадкоємці землевласника Йосипа М’ясоїдова Дмитро Глаголєв і Ганна Статс прийняли для себе рішення тільки після того, як дорога, що проходить через їхні землі, також повинна була стати вулицею і з’єднати їхні ділянки з Дігтярною (Дегтярівською) вулицею. До речі, жителі Дегтярівської також бажали з’єднання з Німецькою дорогою, що зв’язує місто та Журавлівку.

Усі земельні питання з вулицями, що проходять землями Толкачових, були залагоджені лише до 1913 року. Брати Толкачови безоплатно передали місту землю під вулиці та внесли 50% суми на їхнє замощення. З цього моменту зароджуються Товкачівська, Жуківська, Апухтинська та Нагірна вулиці, а також Студентський провулок, продовжується Лермонтовська вулиця, з’єднуючись із Дегтярівською, усуваються глухий кут на Апухтинській. Звичайно, після цього землевласники дроблять і продають свої ділянки під забудову.

У 1910 році Семен Толкачов побудував для своєї сім’ї особняк на Григорія Сковороди, №100 (раніше — Німецька та Пушкінська), але чи то місце не дуже сподобалося – все-таки поряд цвинтар, чи дбаючи про дітей, що страждають, він пожертвував його в 1913 році під дитячу кістковотуберкульозну лікарню. У ті роки Семен Якович багато допомагав дитячим притулкам та лікарням, був почесним піклувальником Комерційного училища імператора Олександра III. Цей будинок зберігся, однак перебуває у досить поганому стані, його планували знести.

Ще одну пожертву Семен Якович Толкачов зробив у 1913 році разом з купцем 1-ї гільдії Ароном Петровичем Бурасом, внісши по 1000 рублів на влаштування ставків біля міського парку. Йдеться, мабуть, про землю, поступлену Бурасом від свого парку «Парадіз».

Тим часом, Семен Толкачов проживав у будинку, який спроєктував та побудував його брат Петро на Пушкінській вулиці, сьогодні він під №96. Особняк виконаний у неокласичному стилі, на двоколонному портику розташовано напис «SALVE», що перекладається з латинської мови як «Вітаю» або «Добридень».

Семен Якович Толкачов емігрував з Харкова у 1918 році до Німеччини та помер у віці 74 років. 12 липня 1923 року похований у Берліні на цвинтарі Тегель. Доля його брата Петра невідома. Все його майно у 1919 році націоналізувала радянська влада.

Цей одноповерховий особняк за радянських часів став пам’яткою історії завдяки тому, що в ньому 1919 року зупинявся кривавий радянський диктатор (з 1922—1953) Йосип Сталін.

Нині будинок все ще є пам’яткою архітектури, містобудування та історії.

Галерея

Джерела

Андрій Парамонов «Прогулки по Харькову с Андреем Парамоновым. Толкачевка и её владельцы» — KharkivToday (2day.kh.ua). Фото — Корольков Дмитрий Юрьевич, Alex Lantinov, WoxBox, SergeyUA, V.Petrovich