Прибутковий будинок Фаянсів

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Мироносицька, 76
Рік будівництва	1910 рік
Архітектор	Піскунов Михайло Федорович
Стиль	модерн
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7220-Ха
Автентичні двері	Ні

Історія

На розі вулиць Мироносицької та Госпітальної зараз знаходиться цікавий модерний прибутковий будинок. Він був зведений у 1910 році за проєктом архітектора Михайла Федоровича Піскунова для харківського купця Мойсея Шмулевича Фаянса та його дружини Мар’яни Евелівни, які перед цим придбали тут порожню земельну ділянку.

На будівництва будинок мав усі тодішні зручності: електрику, водопостачання, каналізацію, центральне парове опалення та міський телефонний зв’язок. Однак 15 липня 1912 року родина Фаянсів продала нерухомість інженеру-технологу Ісааку Йоселевичу Сільману.

Станом на 1919 рік у будівлі налічувалося 10 квартир, а також крамниця, що належала одному з мешканців, Соломону Левінсону, та приміщення для двірника. Після націоналізації 1920 року тут облаштували вже 38 квартир, у яких проживало щонайменше 70 дорослих мешканців – переважно інженери, службовці, медики та студенти.

У 1921 році одне з помешкань зайняв відомий мистецтвознавець, директор Харківського музею українського мистецтва та викладач художнього інституту Стефан Андрійович Таранушенко разом із дружиною Зінаїдою Олексіївною. Його квартира на другому поверсі вважалася однією з найкращих – двокімнатна, площею понад 20 квадратних метрів, а з балкона, який зараз вже не існує, відкривався краєвид на Мироносицьку та Хвильового.

У цій оселі часто гостювали його батьки, тут зростали його діти. Згодом почали виникати побутові труднощі: будинок потребував ремонту, а спільні кухні мали проблеми з роботою печей. Разом із батьком, Андрієм Петровичем, Таранушенко встановив у кухні залізну піч для приготування їжі, обладнали у коридорній ніші комору, а оскільки місця у загальному сараї всім бракувало, збудували дерев’яну прибудову для зберігання дров та різних речей.

У 1927 році Стефану Андрійовичу довелося пояснювати в органах контролю, що він готовий прибрати піч, але лише за умови відновлення роботи центральних печей. Від нього також вимагали демонтаж комори та ліквідацію прибудови до сараю, погрожуючи примусовим знесенням. Попри такі складнощі, професор залишався щасливим у своєму домі, поки у 1933 році його не заарештували співробітники НКВС. Після цього він більше сюди не повернувся…Його та ще 20 інших музейників звинуватили у сфабрикованій справі — участі у «російсько-українському фашистському блоці». 24 лютого 1934 року був засуджений на п’ять років, позбавлений звання й наукового ступеня. Покарання відбував у районі Чити, де рік рахували за два, тому вже у вересні 1936 року його звільнили. Не діставши дозволу на повернення в Україну, з 1937 року працював викладачем філії Пермського індустріального робітничого факультету в Мотовілісі (нині у складі Пермі). Впрожовж 1938—1950 років — наукий співробітник Курської картинної галереї, впродовж 1950—1953 років — Астраханської картинної галереї. З 1953 по 1963 рік — співробітник Академії архітектури Української РСР у Києві. Реабілітований 5 вересня 1958 року. 1963 року вийшов на пенсію.

Жив у Києві, в будинку на Діловій вулиці № 6, квартира 27. Помер у Києві 13 жовтня 1976 року. Похований на Байковому кладовищі.

Стефан Андрійович Таранушенко вивчав пам’ятки мистецтва та архітектури Лівобережної України. Зробив вагомий внесок у дослідження та вдосконалення техніки обмірів українського монументального дерев’яного зодчества, теоретичних питань історії українського мистецтва, становлення пам’яткоохоронної справи в Україні. Уперше в українському мистецтвознавстві поставив проблему комплексного підходу до вивчення явищ української культури, привернув увагу до наукового дослідження народної писанки.

Він є автором багатьох праць, в тому числі й про Харків: «Старі хати Харкова» (1922), «Покровський собор у Харкові» (1925), «Православні храми Харківської губернії». Автор статей про творчість Василя Кричевського, Олени Кульчицької, Стефанії Гебус-Баранецької, про українські писанки, народні меблі й килими, народну архітектуру, книжкову графіку. Брав участь у виданні «Історії українського мистецтва» (розділ «Килими», том 3, 1968). У картотеці науковця було понад 5 тисяч фотографій, значна частина з яких була зроблена у Харкові та області, та які зараз дають змогу побачити зруйновані радянською владою пам’ятки міста.

16 лютого 2016 року колишню вулицю Дзержинського в Деснянському районі Києва перейменовано на вулицю Стефана Таранушенка. Також ім’ям Таранушенка названа невеличка вуличка у колишньому селі Павленки, яке з 2012 року входить до складу Харкова. 1 липня 2020 року у Харкові, на буднику за адресою вулиця Мироносицька № 76, в якому з 1920 по 1933 рік мешкав науковець, було встановлено меморіальну дошку. Скульптор Олександр Демченко. Ініціювали встановлення «Об’єднання організацій роботодавців Харківщини», Андрій Парамонов та Олександр Савчук.

Галерея

Джерела

За матеріалами [https://www.otkudarodom.ua/ru/mironosickaya-no-76-dom-kupca-moiseya-fayansa](Андрія Парамонова) та https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D1%84%D0%B0%D0%BD_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Фото — V.Petrovich, Тітаренко Михайло