
Особняк Миколи Федоровича фон-Дітмара
Характеристика | Опис |
---|---|
Адреса | узвіз Куликівський, 7 |
Рік будівництва | Кінець ХІХ—початок ХХ століття, реконструкція 2000-ні |
Архітектор | Невідомий |
Стиль | неомавританський |
Охоронний статус | Нема або не вказано |
Автентичні двері | Ні |
Історія
Цей невеликий одноповерховий будинок колись належав Миколі Федоровичу фон-Дітмару, видатному промисловцеві й громадському діячеві, гласному Харківської міської думи, гірничому інженеру. Він був зведений, ймовірно, наприкінці ХІХ століття. Архітектор невідомий.
У 2000-х роках була проведена реконструкція будинку. На жаль, під час неї будинок втратив деякі оригінальні деталі, включно з фронтоном, зменшена висота вікон, а також був надбудований.
Микола Федорович Фон Дітмар народився 10 травня 1865 року. Походив зі спадкових дворян. Закінчив Перший Московський кадетський корпус, Санкт-Петербурзький державний гірничий університет (1889). Як вільний слухач — фізико-математичний і юридичний факультети Санкт-Петербурзього державного університету. Учень Д. І. Менделєєва.
У званні гірського інженера працював на Путиловскому заводі (Санкт-Петербург, 1889-91), будівництві Рязансько-Казанської залізниці (1891-93). У 1893 р. заснував механічну майстерню (Харків), брав участь у будівництві Рязансько-Казанської та Балашовсько-Харківської залізниці. До 1914 р. підприємство М. Ф. фон Дітмара включало два машинобудівних заводи (Харків), які спеціалізувалися на виробництві обладнання для гірничодобувної та металургійної промисловості. Входив до правління Олексіївського акціонерного товариства та Новосільцевського кам’яновугільного товариства, займав пост голови ради Петроградського торговельного банку.
Обіймав адміністративні та виборні посади в апараті Ради з’їзду гірничопромисловців півдня Росії (керівник Статистичного бюро, секретар ради, член Харківського порайонного комітету з вивезення гірничозаводських вантажів, керівник справами). З 1906 року — голова Ради. З 1915 голова комітету Харківської кам’яновугільної та залізо торговельної біржі.
З 1902 р. постійно обирався гласним Харківської міської думи, будучи діяльним членом її комісій. 25 жовтня 1912 обраний членом Державної Ради Російської імперії від промисловців.
У 1912—1916 рр. обіймав посади Товариша голови Ради з’їзду представників промисловості й торгівлі, члена Ради по залізничних справ Міністерства шляхів сполучення, голови Харківського відділення Російсько-італійської торгової палати, Харківського відділення Імператорського Російського технічного товариства і його бухгалтерського відділу, члена піклувальних рад ряду навчальних закладів. Входив до складу Особливої наради з оборони держави (1915), Економічної ради при Тимчасовому уряді (1917), керівних органів Центрального воєнно-промислового комітету.
У 1917 р. очолював боротьбу гірничопромисловців Донбасу проти направленого лівими партіями радикального робітничого руху. Зокрема, представляв інтереси гірничо-металургійних підприємств на Харківській конференції представників робітників і підприємців 27 квітня — 2 травня 1917. За підсумками якої представниками гірничо-металургійних компаній була представлена Тимчасовому уряду відома Декларація, що описує становище промисловості Донецького басейну та оцінку економічної ситуації в разі продовження робітничих виступів. Провал Харківської конференції став етапом т.з. Донецького конфлікту — протистояння об’єднаних в громадські організації-союзи підприємців та радикального робітничого руху навесні — восени 1917 р.
У 1918 році був головою на З’їзді промисловців, банкірів і землевласників (Київ), був обраний товаришем голови Спілки промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства (Протофіс) князя Голіцина. Після падіння Української Держави виступив одним з лідерів Білого руху, організатором Добровольчої армії, брав участь в Ясський нараді в листопаді 1918 року.
Помер 18 липня 1919 року від тифу, можливо епідемічного висипного, який тоді був поширений в регіоні, по дорозі з Ростова-на-Дону до Харкова. Похований у Харкові. Кладовище було знищене за рішенням міської влади в 1970-ті рр., точне місце поховання досі не встановлено.
Сьогодні про Миколу Фон Дітмара все ще нагадують старі помаранчево-іржаві люки у центрі міста, де викарбувано «Харьковскій Машиностроительный Заводъ Н. Ф. фон-Дитмаръ».
Галерея
Джерела
Фото — автор фото невідомий, Тітаренко Михайло, Victor Vizu