Млин Молдавського

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Юр’ївська, 17
Рік будівництва	1880—90-ті рр.
Архітектор	Невідомий
Стиль	промисловий, цегляний
Охоронний статус	Нема або не вказано
Автентичні двері	Ні

Історія

Кінець ХІХ століття у місті пов’язані з бурхливим зростанням промислових закладів у харчовій промисловості, парові борошномельні млини були дуже популярні. Населення міста зростало з року в рік: маса студентів та учнів в училищах та гімназіях, чиновників, комівояжерів, приїжджих у різних справах та торговців. Усім їм треба було щодня харчуватись! Кількість випеченого хліба в місті перевищувала всі можливі кількості минулих років, через що борошномельні млини були популярні та завантажені роботою. Особливо вигравали землевласники, які вирощували зерно, а потім робили борошно та крупи й самі ж продавали їх у місті. Продуктивність парових млинів у кілька десятків тонн борошна на добу давала незаперечні переваги у доходах.

Купець 1-ї гільдії Давид Мойсейович Молдавський вів основні торгові операції в Москві та Петербурзі, але у сфері його діяльності був і Харків, який служив перевалковою базою у постачанні продовольства до столиці. Він не міг не звернути увагу на той факт, що виробництво борошна у Харкові було щоденною вигодою. Маючи ресурси для купівлі дворового місця та спорудження нового парового млина, він доручив своєму синові Леву підшукати місце.

Наприкінці XIX століття виявити настільки велике дворове місце у місті було неможливо важким завданням. Справу вирішив випадок! Ще 1884 року на Харківській набережній було закрито завод металевих та залізних виробів харківського купця Івана Рижова. 1886 року його територію почало використовувати Харківське велосипедне товариство. Але до кінця ХІХ ст. і воно вже не потребувало побудованого на території заводу циклодрому, ось тут і підвернувся покупець в особі Льва Давидовича Молдавського.

Паровий млин будувався з розмахом, тільки обладнання для нього закупили на 300 000 рублів сріблом. Управителем Давид Мойсейович призначив свого сина Лева, хоча молодший син Мойсей також проживав у Харкові та вів справи великих торгових будинків.

Сьогодні млин Молдавських зберігся практично без будь-яких змін. Єдине, що не дійшло до наших днів, – житловий будинок, де мешкали Лев Давидович та його дружина Берта-Бейла Данієлівна Молдавські. Подружжя було пристрасним поціновувачем гарної кухні, вечорами в них любили бувати не лише представники єврейської громади, а й близькі їхньому колу купці, чиновники та дворяни. На початку XX століття у їхньому будинку служили найкращі кухарі Харкова, а кондитери мріяли потрапити на службу до Молдавських, щоб пізнати секрети мистецтва у господині будинку.

З нагоди річниці народження дочки Берта Молдавська у 1901 році приготувала дивовижний десерт на основі безе, який залишився в описі мемуариста Володимира Вишневського: «Аромат сімейного вогнища, старовинного саду, на смак дивовижний нектар! З першими пробами в обідній залі настала неймовірна тиша, гості насолоджувалися цим смаком і обернули свій погляд на господиню. Сяюча володарка витонченого смаку знала, що всі підкорені її талантом кондитера, знайшла цього вечора ще кілька нових своїх шанувальників»!

Знатно височіючи над Харківською набережною, млин Молдавських, поза всяким сумнівом, один із символів величі минулого Харкова.

Галерея

Джерела

Андрій Парамонов «Мельница Давида Молдавского по Харьковской набережной» — KharkivToday (2day.kh.ua). Фото — Андрій Парамонов, Antonyahu, Google Street View