Будинок Братської Дружини

Характеристика	Опис
Адреса	Механічний провулок, 2
Рік будівництва	1911-1912 рік
Архітектор	Санін Сергій Григорович
Стиль	модерн, цегляний
Охоронний статус	Нема або не вказано
Автентичні двері	Ні

Історія

Олександр Порфірійович Тямін народився 1870 року. Він був харківським ремісничим головою, головою та засновником торгової школи, ремісничого товариства, володів плакатною та етикетною фабрикою, палітурним підприємством.

1904 року він був ініціатором збору коштів на облаштування притулку для дітей військових чинів, що загинули в російсько-японській війні, і злиденних дітей-сиріт Харківської губернії. Цей проєкт отримав назву «Будинки Братської Дружини» на честь відвідування міста імператором Миколаєм II 4 травня 1904 року, коли у Харкові було створено дружину з цивільних осіб на добровільних засадах для допомоги поліції у підтримці порядку.

Свої послуги зі складання проєкту майбутньої будівлі на безоплатній основі запропонували архітектори Михайло Іродіонович Дашкевич та Сергій Григорович Санін. Надалі Дашкевич так і не був залучений, поступившись у формуванні завдання на проєктування своєму патрону – академіку архітектури Олексію Миколайовичу Бекетову.

У комісію зі складання проєкту будівлі та кошторису були обрані архітектори О.М.Бекетов та С.Г.Санін, купець І.К.Кабанов та священник Ф. Кияніцин. Домовласниця Аграфена Василівна Водоп’янова висловила намір пожертвувати для майбутнього притулку ділянку землі на Конюшинній вулиці (сучасна Академіка Павлова). До комітету зі збору коштів, очолюваного губернатором Азанчевським В.М., увійшли багато представників духовенства, торгової та промислової сфер Харкова.

У 1905 році архітектор Сергій Григорович Санін склав перший проєкт «Дома Братської Дружини», який, найімовірніше, мав характер ескізного. У січні 1909 року було затверджено статут товариства «Будинку Братської Дружини». На зборах 9 травня 1909 року було обрано Опікунську раду під головуванням харківського губернатора Митрофана Кириловича Катеринича. Заступником на посаду голови обрано віцегубернатора І.І.Стерлігова, товариша голови (а по суті виконавчого голови) – А.П.Тяміна. Членами Опікунської ради стали: С.С.Іванов, В.В.Рюмін, С.Г.Санін, К.Б.Стрижеєв, В.В.Іванчин (касир Волзько-Камського банку), І.І.Колосов, П.С. П.Поляков, В.Н.Бєляєв, Т.Г.Базилевич, А.Н.Єнько та П.Н.Скубачевський. Для координації діяльності та організації роботи Комітету було орендовано приміщення у будинку на пров. Петровському №17 (пров. Короленка).

На зборах 29 листопада 1909 року було вирішено розпочати будівництво будинку навесні 1910 року. До кінця 1909 р. вдалося зібрати капітал в 10 тис. рублів і придбали (юридично оформити) земельну ділянку в 1 десятину, яка була пожертвувана А.В. Водоп’яновою.

Попри нестачу коштів, Правління Товариства все ж таки прийняло рішення розпочати реалізацію будівлі. Член Товариства, архітектор Санін С.Г., на прохання Правління, склав три варіанти будівництва: комплекс одноповерхових будівель; двоповерхова будівля прямокутної форми у плані з поздовжнім коридором; двоповерхова з цокольним поверхом будівля Г-подібної форми у плані.

В результаті обговорень зупинилися на третьому варіанті Г-подібної форми. Варіант дозволяв у разі, якщо не вдасться зібрати необхідну суму, зводити та експлуатувати об’єкт частинами. На другому поверсі мали розміститися дівчинки, на першому – хлопчики, на цокольному поверсі передбачалося розмістити майстерні. Під обраний варіант Санін розробив проєкт, затверджений Будівельним відділенням Губернського правління 15 лютого 1910 року. Не зупинялася енергійна робота зі збору коштів, що полягала в організації благодійних лотерей, вечорів та виступів.

З настанням весни 1910 р. було розпочато земляні роботи. При розтині ґрунтів виявилося, що верхні шари ґрунту були наносними. Внаслідок консультацій з інженерами Корнєєнком Б.М., Харманським З.Ю. та ін було прийнято рішення поглибити закладення фундаменту до 3 аршин (близько 2,1 м) від поверхні землі та збільшити ширину фундаменту до 1,5 аршин (понад 1 м). Зіткнувшись з неминучим збільшенням витрат на облаштування фундаменту, правління товариства вирішило для виправдання непередбачуваних витрат додати підвальний поверх, внаслідок чого корпус ставав 3-поверховим з підвальним поверхом.

9 травня 1910 р. відбулося урочисте закладання будівлі. Роботами з будівництва будівлі безоплатно керував архітектор С.Г.Санін, витрачаючи свої кошти на відвідування об’єкта, бо будівельний майданчик розташовувався на околиці міста. До кінця 1910 р. мурувальні роботи були здебільшого завершені.

28 березня 1911 р. у Ялті померла А.В.Водопьянова, не дочекавшись завершення справи. У серпні 1911 р. столярні роботи (двері, вікна. підлоги) і водяне опалення були здані фірмою братів Кертінг. У липні 1912 року будівля була вже майже повністю готова, але брак коштів, необхідних для введення його в експлуатацію, не дозволяв, запланований у вересні 1912 року, переїзд притулку з орендованого приміщення.

У листопаді 1912 р. зі складу опікунської ради «Будинки братської дружини» вибув архітектор Санін С.Г., у зв’язку з від’їздом з Харкова. Архітектурне рішення будівлі в чомусь схоже на інші будівлі архітектора – наприклад, будівлю гімназії Вітте на вул. Українській на Москалівці. Тут чітко не артикульований головний фасад, тому що стилістично всі фасади представлені досить однорідно, хіба що за винятком північно-західного, на якому вікнами з напівциркульним завершенням виділено актову залу. Композиційним акцентом дворових фасадів виступив ризаліт парадних сходів, що мав завершення у вигляді витонченої вежі, увінчаної куполом. Головним фасадом є фасад, звернений до Механічного провулка (північно-східний), збудований за симетричною схемою. З боків він фланкований плоскими ризалітами. Лівий відповідає приміщенню спалень для хлопчиків (2-й поверх) та дівчаток (3-й поверх). Правий відображає габарити блоку навчальних та рекреаційних приміщень.

Корективи, внесені під час будівництва (зміна поверховості), негативно вплинули на композиційне рішення будівлі. Пропорційні членування, розроблені для двоповерхової будівлі з високим цоколем, довелося пристосовувати під збільшені обсяги, через що окремі композиційні акценти (фронтони, фризи, арочні вікна актового залу тощо) розчинилися у збільшених площинах фасадів.

Після 1920 року школа була закрита. Будівлю віддали під інші навчальні заклади.