Вознесенська жіноча гімназія

Характеристика	Опис
Адреса	провулок Мар’яненка, 4
Рік будівництва	1904 рік
Архітектор	Цауне Юлій Семенович
Стиль	модерн
Охоронний статус	Виключено згідно рішення ХОДА від 2008 року
Автентичні двері	Ні

Історія

В 1830 лютеранська громада побудувала свою першу кірху в ім’я Вознесіння Господнього на тодішній вулиці Мало-Сумській (нині Гоголя). Початкове дворове місце включало лише територію навколо самої кірхи, упираючись з півдня в Театральну площу, із заходу на вулицю Мало-Сумську, з півночі — у дворове місце архітектора Євгена Васильєва, а зі сходу — в міську землю, що примикала до провіантського складу. Після смерті архітектора Васильєва у 1833 році його родина продала дворове місце з кам’яним будинком іншому архітектору – Андрію Тону. Він перебудував мезонін будівлі на повноцінний другий поверх, а в другій половині 1840-х років продав ділянку лютеранській громаді, яка почала використовувати двоповерховий кам’яний будинок як квартиру пастора.

З купівлею дворового місця Андрія Тона у лютеранської церкви з’явилася можливість перенести школу для дітей безпосередньо до самої кірхи. З цією метою стали використовувати пасторський будинок, розпочали також перебудову кам’яного флігеля (було побудовано ще архітектором Васильєвим у 1820-ті роки). Флігель добудували другий поверх, тут відкрилася школа. Підвальний поверх цієї будівлі займали льох, комора, кімнати для палива, кухня, їдальня, квартира церковного двірника та прислуги, одна спальня та вітальня гімназії. На першому поверсі розташовувалися: роздягальня, учительська, кабінет початкового класу, бібліотека та фізичний кабінет. На другому поверсі було два великі класи, актова зала, дамська вбиральня, пізніше тут же відкрили буфет.

Навесні 1850 року пастор Ландезен звернувся до генерал-губернатора Сергія Олександровича Кокошкіна з проханням передати землю, розташовану між будинками лютеранської громади та провіантським магазином. Лютерани просили цю землю для влаштування саду, де могли б гуляти діти, які навчалися у лютеранській школі. Попри те, що Кокошкін ще в травні 1850 дав розпорядження харківському цивільному губернатору Траскіну, а той своєю чергою губернському землеміру Карповичу розглянути це питання, справа затягувалася, і в липні того ж року розгніваний Кокошкін зажадав прискорити розгляд цього питання. Карпович доповів, що за найвищим затвердженим планом Харкова 1822 року ця земля мала бути під вулицею.

Лише у жовтні 1850 року ця ділянка була знята на окремий план архітектором Под’яковим, а 20 лютого 1851 року харківський поліцеймейстер доповів про те, що лютеранське суспільство прийняло землю у тимчасове користування. Церковна рада лютеранської громади дала підписку, що на першу вимогу ділянку буде повернуто місту. Весною 1851 року лютерани зайнялися висадкою саду. Випросивши дозвіл губернського начальства, вони закрили територію саду з боку нинішнього провулка Мар’яненка дощатим парканом, а з боку Театральної площі ґратчастим, включивши в територію саду поліційну будку, де розміщувався постійний пост, що охороняв магазин.

До 1872 року лютеранська громада розширила дворове місце коштом частини саду з боку провулка Мар’яненка, а на колишньому дворовому місці Васильєва замість дерев’яних служб було збудовано кам’яну двоповерхову службову будівлю. В її підвалі розташовувалися квартири прислуги (швейцарів, куховарки, двірника), льодовики та погреби; на першому поверсі канцелярія та приймальне училище, а також сарай; на другому поверсі один із класів училища та кабінет доктора.

Тим часом, в 1870 році лютеранська школа була перетворена в училище 2-го розряду, в якому з 1876 було два класи для хлопчиків і чотири класи для дівчаток, а з 1878 у хлопчиків залишився взагалі тільки один клас, після чого його перетворили на підготовче училище. Жіноче ж училище розвивалося, і 18 грудня 1884 року воно було перетворено на Вознесенську жіночу семикласну гімназію.

З початком 1889 член церковної ради лютеранської громади доктор медицини Фердинанд Васильович Ган був обраний для організації будівництва прибудови до будівлі гімназії. Прибудова розташовувалася всередині колишнього двору Васильєва, розділяючи його майже навпіл. Вона розширювала гімназію вузьким лівим крилом та ширшою частиною з окремим входом. Проєкт двоповерхової прибудови на підвальному поверсі склав архітектор Іван Петрович Гінш.

У підвалі нової будівлі розміщувалися комори, льох, квартири прислуги та куховарки, кухня, а також приміщення для палива. Поруч з будинком були вигрібні ями. На першому поверсі розташовувалась квартира начальниці гімназії Кароліни Іванівни Мецнер, а над вигрібними ямами вбиральні. На другому поверсі були два класи гімназії.

У 1904 році за проєктом архітектора Юлія Семеновича Цауне з боку провулка Мар’яненка було розширено двоповерхову кам’яну службову будівлю, яка захоплювала частину міської землі, де вже понад 20 років був двір гімназії. До будинку надбудували третій поверх, у підвалі влаштували нові квартири для покоївок, приміщення з обладнанням для центрального опалення всього комплексу будівель гімназії, на першому поверсі розмістили два великі класи та кімнату для відпочинку учнів, на другому – ще три класи з кімнатою для відпочинку, а на третьому – новий актовий зал та рисувальний клас. Цього ж року прибудова поєднала старі будинки гімназії та пасторський будинок, остаточно розділивши чорний двір гімназії на дві частини.

До наших днів дійшов весь комплекс будівель Вознесенської гімназії, а ось кирху знищили більшовики, вони ж вирубали й лютеранський садок. Нещодавно будівля була викреслена з переліку пам’яток архітектури, а будинок пастора початку ХІХ століття незаконно перебудували, майже повністю змінивши його зовнішній вигляд.

Галерея

Джерела

Стаття «Прогулки с Андреем Парамоновым. Вознесенская женская гимназия и лютеранский сад» з сайту KharkivToday (2day.kh.ua). Фото — Fakel, WoxBox, Posterrr, Андрей Парамонов