Особняк Івана Кондратовича Зарубіна

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Конторська, 3
Рік будівництва	1877, рек. 1887 рік
Архітектор	Гінш Йоганн (Іван) Петрович, реконстр.: Михаловський Болеслав Георгійович
Стиль	неокласицизм
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7129-Ха
Автентичні двері	Ні

Історія

Ще з XVIII століття у районі Залопань розпочинається забудована на новій вулиці, яка до 1790 року мала ім’я Безсала. Вона закінчувалася біля фортечних укріплень, що проходили по території Зброярської вулиці. На її початку ще з 1650-х років стояла козацька церква Різдва Богородиці, на честь якої вулиця стала іменуватися Різдвяна.

У 30-х роках XIX століття на вулиці з’явилося кілька невеликих промислових підприємств, серед них шкіряний та горілчаний заводи. При горілчаному заводі розташовувалася контора винних відкупів, у зв’язку з чим вулиця отримала назву Конторська, а Різдвяною вулицею став називатися колишній Різдвяний провулок.

Дворове місце №2 у самому початку вулиці належало статському раднику, а пізніше дійсному статському раднику, Івану Кондратовичу Зарубіну. Він народився в родині землеробів у квітні 1835 року в с. Биконово. В Курській чоловічій гімназії здобув середню освіту, у 1853 році без здачі іспитів зарахований до Харківського університету на медичний факультет. 1858 року закінчив курс із залишенням при госпітальній хірургічній клініці професора П. А. Нарановича ординатором. 1861 року захищає дисертацію «Про органічне відновлення нижньої губи», доктор медичних наук.

Того ж року при університеті з подачі професорів Вільгельма Федоровича Грубе, Владислава Андрійовича Франковського та Семена Григоровича Риндовського при Харківському медичному товаристві засновано медичну бібліотеку; з 20 грудня 1861 першим скарбником товариства і бібліотекарем призначений І. К. Зарубін. 5 липня 1862 він пішов з посади, бо відправився у мандрівку за кордон.

У 1862 році затверджений при кафедрі хірургії ад’юнктом та відряджений на два роки для стажування за кордон, де працював під керівництвом М. І. Пирогова. Протягом того року Харківське наукове товариство на медичну бібліотеку виділило 40 % всього бюджету. З 1863 року працює на кафедрі теоретичної хірургії (зараз кафедра загальної хірургії № 2 ХНМУ) як екстраординарний, починаючи з 1865 року — ординарний професор.

28 грудня 1874 року він був нагороджений орденом святої Анни другого ступеня. Очолював кафедру теоретичної хірургії з 1863 по 1884 рік. Кафедра розширювалась: були приєднані офтальмологія з клінікою, вчення про сифілітичні хвороби та про хвороби сечостатевих органів. Іван Кіндратійович перший в Україні почав читати курс урології. Читав лекції з офтальмології, десмургії, венеричних хвороб, сечостатевих хвороб, курсу хвороб живота. Створив кабінет хірургічної патології. По ньому кафедру очолив професор Максим Семенович Суботін.

І. К. Зарубін виконував обов’язки декана, на цій посаді намагався засновувати госпітальні клініки при університеті. Отримав згоду Харківського громадського управління на заснування терапевтичної та хірургічної практики в Олександрівській лікарні (зараз Клініка репродуктивної медицини ім. академіка В. І. Грищенка «Імплант»). Ініціював облаштування лікарні для бідних хворих, яка отримала широкий розвиток. 1882 року обійняв посаду завідувача кафедри госпітальної хірургічної практики.

Навесні 1889 року відсвяткував 30 років служби та у зв’язку з цим одержав звання заслуженого професора і був призначений директором госпітальної хірургічної клініки довічно.

1877 році за проєктом архітектора данського походження, колезького асесора, архітектора при Харківському університеті Івана Петровича Гінша на Конторській, 2 Зарубін зводить одноповерховий особняк, який у 1887 році реконструює за проєктом польського інженера-архітектора Болеслава Георгійовича Михаловського. Фасад особняка прикрашений невеликими двоколонними портиками, що утворюють віконні отвори, на даху над ними великі люкарни.

У 1894 році Іван Кіндратович Зарубін вийшов у відставку, став головним лікарем харківської громади сестер милосердя Товариства Червоного Хреста. 10 березня 1904 року о дев’ятій годині вечора він помер. 12 березня 1904 року його тіло винесли в Університетську церкву, а потім поховали на Іоано-Усікновенському кладовищі (могила зруйнована).

За своє життя він заснував у Харкові дві клініки й лікарню, написав понад 20 наукових праць, присвячених різним питанням хірургії: переломам основи черепа, відновленню нижньої губи, аневризмам безіменної артерії, торакоцентезу, гіпертрофії передміхурової залози, гіпоспадії, вогнестрільному пораненню колінного суглоба, проривній виразці підошви та ін.. Автор посібників з хірургії «Загальна хірургічна патологія» та «Спеціальна хірургічна патологія», декількох статей, наприклад, «Про лікування наривів дринажем», де він презентував декілька спостережень за цією операцією у хірургічній клініці Грубе.

Його син Зарубін Валентин Іванович — український дерматолог й венеролог, доктор наук, професор.Навчався в Харківському університеті та Військово-медичній академії. При академії працював ординатором сифілідологічної клініки професора В. М. Тарновського. З 1888 по 1903 рік (з невеликою перервою) працював в Харківському університеті — приват-доцент при кафедрі шкірних та венеричних хвороб. 1897 року Харківський університет відзначив його званням доктора медицини. В будинку батька організував свою клініку. З 1904 року працював екстраординарним професором кафедри шкірних та венеричних хвороб Новоросійського університету в Одесі. На еміграції завідував відділенням міської лікарні в Скоп’є. 1899 року вийшли друком його «Дерматологічні листи з Парижа та Відня», ціла низка статей надрукована в спеціальних російських та закордонних журналах. Помер 1938 року в Земуні (теперішня частина Белграда) Югославія.

У 1920-х роках особняк був націоналізований радянською владою. На щастя, він дожив до сьогодення у первісному вигляді.

Галерея

Джерела

Фото