Жіноча лікарня «Жіноча допомога» імені Максиміліана Гельфериха

Характеристика	Опис
Адреса	проспект Героїв Харкова, 145
Рік будівництва	2 вересня 1901 року — 1902 рік
Архітектор	Дашкевич Митрофан Іродіонович
Стиль	модерн
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7253-Ха
Автентичні двері	Ні

Історія

Максиміліан Карл Юліус Гельферіх народився у Вюртемберзькому королівстві 1828 року в сім’ї аудитора Християна Гельферіха (1797-1871). Дитинство пройшло у Штутгарті, потім у 22-річному віці Максиміліан опинився спочатку в Одесі, а згодом у Харкові, де з початку XIX століття проживала велика німецька громада.

1853 року Гельферіх обійняв посаду завідувача складу харківської філії одеської промислової фірми «Белліно-Фендеріх», яка займалася продажем сільськогосподарської техніки. У 1868 році Максиміліан одружився з Жозефіною Саде, онукою голови харківської торгової фірми «М. Саде». Шлюб виявився успішним не лише з фінансової точки зору, дозволивши німецькому підприємцю суттєво збільшити свій капітал, але й з особистої, хоча через хворобу дружини дітей у подружжя Гельферіх-Саде не було.

Того ж року Гельферіх відкрив власну торгову фірму, яка займалася збутом сільськогосподарської техніки. Також, крім управління власною компанією, він був харківським представником англійської фірми «Клейтон і Шуттльворт», німецької «Сакк і Екперт», американської «Джонсон і Гарвейст», що сприятливо позначилося як на фінансовому становищі бізнесмена, так і на його репутації в ділових колах. У 1875 році разом із родичкою дружини, купчихою Марією Гіндермейєр-Саде створив фірму «Гельферіх-Саде», якою керував до кінця життя. Наприкінці 1870-х років з ініціативи Гельферіха його фірма почала не тільки перепродавати іноземну техніку, а й випускати власну продукцію, було збудовано ковальську майстерню, чавуноливарний цех, мідноливарну піч та інші приміщення, які зробили підприємство «Гельферіх-Саде» найбільшим у Харкові (перед Першої світової війни на ньому працювало понад 1500 людей, а оборотний капітал перевищував 4 млн рублів). Завод випускав різну сільськогосподарську продукцію: культиватори, плуги, сівалки тощо. у сумі близько 3 млн рублів на рік. Наприкінці 1880-х років представництва «Гельферіх-Саде» було відкрито у кількох містах.

У 1887-1891 роках Гельферіх був членом урядової комісії, яка ухвалила новий закон про митні тарифи на імпортні товари. Регулярно Максиміліан брав участь в організації та проведенні сільськогосподарських виставок. Перша така виставка в Росії була проведена за його активної участі саме у Харкові 1887 року.

У той же час Максиміліан Гельферіх брав активну участь у суспільному житті Харкова, був великим благодійником. Він був одним із творців «Товариства взаємної допомоги тим, хто займається ремісничою працею», організував особливий фонд для сімей, які втратили годувальника, допомагав дітям-сиротам, входив до порад багатьох благодійних організацій. Також займався підтримкою культури, входив до директорського складу Харківського музичного товариства. На його заводі була створена пожежна команда, яка мала боротися з вогнем не тільки безпосередньо на підприємстві, але й брала участь у пожежогасіннях по всьому місту.

Займався Максиміліан і благодійністю на історичній Батьківщині, в королівстві Вюртемберг, підданим якого він залишався до кінця життя. Він брав участь у фінансуванні будівництва щонайменше трьох лікарень у Штутгарті. Також у 1895 році він організував благодійний «Фонд Максиміліана та Жозефіни Гельферіх» зі статутним капіталом у 500 000 марок. За досягнення він був відзначений званням королівського торгового радника Вюртемберга. У 1904 році на його честь назвали одну з вулиць Штутгарта — Гельферіхштрассе (нім. Helfferichstraße). Вулиця з такою назвою існує у Штутгарті й досі.

Однією з останніх справ Гельферіха стало будівництво лікарні «Жіноча допомога» на проспекті Героїв Харкова, яку він влаштував на згадку про померлу дружину. На будівництво промисловець особисто виділив 100 000 рублів. Він просив, щоб лікарня була названа на честь його дружини, однак після завершення будівництва 1901 року вона отримала ім’я спочатку «Жіноча допомога», а після смерті засновника названа його ім’ям. Будівлю збудовано за проєктом архітектора Михайла Іродіоновича Дашкевича.

Крім будівництва жіночої лікарні Гельферіх пов’язаний зі створенням першої інфекційної лікарні Харкова — Миколаївської імені Гельферіх-Саде, в якій було особливе відділення для заразних хворих. У цій лікарні діяла нині втрачена Свято-Миколаївська церква (архітектор Володимир Нємкін). Пізніше у будівлі цієї лікарні було відділення дитячої травматології 17-ї лікарні, а нині – хоспіс (пр. Героїв Харкова, 195). Також активними благодійниками були брати Максиміліана Альберт та Герман, які теж жили та працювали у Харкові.

Помер Максиміліан Гельферіх у серпні 1901 року. У своєму заповіті він залишив значні грошові суми 16 різним благодійним та освітнім закладам Харкова на загальну суму не менше ніж 132 000 рублів. Похований на лютеранському цвинтарі Харкова (зараз частина 2-го міського цвинтаря), могила втрачена у роки радянської окупації.

Підприємство «Гельферіх-Саде» до 1922 року зберігало свою назву, потім було перейменовано на завод «Серп та молот». 2005 року завод визнано банкрутом, 2015 року його корпуси було підірвано. Станом на 2024 рік на місці заводу знаходиться пустир та звалище. У 2000-х роках на будівлі «Жіночої допомоги» встановлено меморіальну табличку, а саме відділення знов назване на честь Максиміліана Гельферіха.

На честь Максиміліана Гельферіха у 2015 році названо вулицю Максиміліановську, на якій промисловець проживав. Таку назву вулиця носила після свого заснування ще на початку ХХ століття, але радянська влада перейменувала її у 1920-х на честь Михайла Ольмінського — діяча російського революційного більшовицького руху, очільника Товариства старих більшовиків. У 2019 році на Максиміліанівській вулиці відкрито пам’ятник Максиміліану Гельферіху. Садиба Гельферіха була зруйнована у 1930-х, а будівля лікарні є пам’яткою архітектури та містобудування місцевого значення.

Галерея

Джерела

Гельферих Максиміліан Християнович — Вікіпедія. Фото — Denis Vitchenko, Serhii Bobok, Андрей Кравчук, V.Petrovich, Avaness