Миколаївський храм

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Цементна, 8
Рік будівництва	1821 рік, рек. 1892 рік
Архітектор	Васильєв Євген Олексійович
Стиль	класицизм
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7471-Ха
Автентичні двері	Ні

Історія

Частина нинішнього Новобаварського району Харкова з давніх-давен називається Григорівкою. У минулому село, пізніше – передмістя та нарешті з 1923 року – у складі міста.

Село Григорівка, воно ж Микольське, було засноване ще наприкінці XVII століття. З 1776 року ним володів Слобідсько-український губернатор генерал-поручик Дмитро Автомонович Норов (1730–27.01.1788), який походив зі стародавнього дворянського роду. Норов збудував у Григорівці дерев’яний двоповерховий будинок зі службами та садом. Земельна дача села складалася з 1257 десятин, а проживало в ньому 132 чоловіки та 130 жінок.

Ось як описують Григорівку у документі 1782 року: «Становище має на лівому березі річки Уд і велику дорогу, що лежить з міста Полтави до міста Харкова. На річці складається поміщицький борошняний млин про чотири постави, дія має у весняний та осінній час. З нею дохід на рік до п’ятдесяти карбованців. У тому селі церква в ім’я Миколи Чудотворця, і будинок панської простягається по обидва боки річки Уд та великих доріг, що лежать із міст Полтави та Богодухова до Харкова, річки Залютиної, та верхів’я Солонцова яру, а частиною лівим берегом річки Лідної. Річка Уди в тій дачі в літню спеку в найдрібніших місцях глибиною буває в аршин, шириною на п’ятнадцять сажнів. У ній риба: щуки, лящі, окуні, лінії, карасі, плотва, в’юни та раки, що вживається на поміщицький побут. А річки в той час місцями пересихають. Вода в річці та річках для людей та худоби здорова. Земля якість має чорноземне з піском, з посіяного на ній хліба краще народиться жито, пшениця, ячмінь, просо, а інше насіння гірше. Так само народяться неабиякі кавуни, дині та гарбузи. Сінні косовиці засобові. Ліс росте стройової, березової та дубової товщиною у відсік у чверть аршина, а заввишки від трьох до п’яти сажнів, і між ним дров’яною такого ж роду, також липової, кленової, ясенової, горіхової, вільшаної, якою для поташу здатний, і серед них плідні дерева яблуневі, грушеві й тернові, з яких плоди, що збираються, вживаються на поміщицький побут, а частиною на продаж. У лісах звірі: вовки, зайці, лисиці, білки, а птахи: орли, яструби, журавлі та інших дрібних пологів. Піддані черкаси та військові обивателі торгів та промислів ніяких не мають, а виправляють панську роботу, та задовольняються хліборобством. Землі на поміщика заорюють тридцять десятин, і сіно скошують на себе все без залишку, до чого й дбайливі. Жінки понад польову роботу вправляються в рукоділлі, прядуть льон, шерсть, ткуть полотна і сір’яні сукна для вживання».

Після смерті Дмитра Автомоновича Норова маєтком у Григорівці володів його син, полковник Олександр Норов. У 1820 році замість старої дерев’яної Миколаївської церкви він побудував над могилою батька за проєктом професора архітектури Євгена Олексійовича Васильєва кам’яну Миколаївську церкву. Храм зберігся донині, єдине, що його первозданний вигляд було змінено 1892 року, коли стараннями церковного старости Георгія Сергійовича Алексєєва і протоієрея Михайла Соколовського він був розширений.

Після Норових маєтком у Григорівці володіли дворяни Дуніни, і з Варварою Іванівною Дуніною, що стала дружиною генерал-лейтенанта Густава Федоровича Піллар фон Пільхау, він перейшов до цього роду. Його син, генерал-лейтенант барон Микола Густавович Пілар фон Пільхау продав частину маєтку в 1873 Акціонерному товариству «Нова Баварія» (заснованому 24 листопада 1872).

Володіли товариством комерції радник О. М. Варшавський, Московський Торговий Дім А. Є. Горвіц, харківський торговий Дім «Рувім Рубінштейн та сини». Товариство збудувало пивоварний завод, і з січня 1875 року тут почали варити пиво. Продаж відкрився з 5 квітня 1875 року. Підприємство розширювалося, кількість робітників зростала, виникло селище Нова Баварія, яке суттєво зросло в радянські роки, ставши з 1924 року центром одного з районів Харкова.

Більшість маєтку Григорівка почала змінюватися, коли ним володіли вдова баронесу Єлизавета Петрівна та її діти: Микола та Марія Пілар фон Пільхау. Вже на початку 1880-х років межі міста наблизилися до їхніх земель, а частина маєтку по прикордонній вулиці Рубанівській вже була викуплена та забудована приватними власниками.

Виходячи з цього, основний власник маєтку Микола Миколайович Піллар фон Пільхау вирішив розпланувати деякі ділянки під нові міські квартали та продавати дворові місця під забудову. Планування нового селища під назвою «Посад Баронівка» 1887 року не торкнулося церковної землі Миколаївської церкви, соснового бору, території маєтку у Григорівці, а також двох цегельних заводів.

Ще одну ділянку землі села Григорівка барон Микола Миколайович Пілар фон Пільхау – так званий Чорний ліс – запропонував продавати під дачні ділянки. Усього до продажу відводилося 43 ділянки, при цьому тут же була дача самого барона з будівлями, що безпосередньо примикає до залізничної станції Баварія. А поруч із ним була дача режисера Харківського драматичного театру Миколи Миколайовича Синельникова. Барон Н. Н. Піллар фон Пільхау планував у 1888 році навіть провести лінію конки до дачних ділянок, проте не домовився про ціну з Бельгійським товариством кінних залізниць у Харкові. Приблизний кошторис проєкту становив 250 000 рублів.

Усіми питаннями з продажу дільниць займалася вдова генерал-лейтенанта баронесa Єлизавета Петрівна Пілар фон Пільхау, якій діти оформили відповідні доручення. Наприкінці грудня 1890 року вона продала частину Григорівки та Котлярівки торговому дому «Р. Рубінштейн та сини», які збудували свою садибу з кам’яним будинком.

Ще одна частина Григорівки була поступлена Мийно-вовняною фабриці московського товариства Алексєєвих. Тут було влаштовано одну з найбільших фабрик півдня російської імперії. 1896 року сюди провели електричне освітлення, заснували приватну пожежну команду, оснащену навіть краще, ніж міські у Харкові.

Вже 1920 року радянська влада звернула увагу, що у цій місцевості існує низка промислових підприємств із розвиненою інфраструктурою, великою кількістю робітників і службовців. Тому цілком логічно було включити їх до складу міста окремим районом із центром у селищі Нова Баварія.

Сьогодні про минуле у Григорівці нагадує Миколаївський храм, алеї та ставки колишніх дачних ділянок.

Галерея

Джерела

Андрій Парамонов — «Прогулки по Харькову. Григоровка» — KharkivToday (2day.kh.ua). Фото — Ivan Ponomarenko, Sergey Lysenko, Василий Онацкий — з Google Maps, Dohcus