Єпархіальний музей старожитностей

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Мистецтв, 4
Рік будівництва	1912 рік
Архітектор	Покровський Володимир Миколайович
Стиль	модерн (інтер’єри — український модерн)
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7227-Ха
Автентичні двері	Ні

Історія

XII Археологічний з’їзд, що проходив у 1902 році в Харкові, відкрив неймовірну кількість церковних старожитностей, багато з яких було зафіксовано експедиціями по Харківській губернії професора Єгора Редіна. Вже тоді дозріла думка про необхідність створення музею. Але лише у 1911 році Харківська духовна консисторія звернулася до міської думи з проханням виділити ділянку для будівництва будівлі для музею, а заодно бібліотеки та квартир для чиновників єпархіального управління.

У 1912 році за проєктом єпархіального архітектора Володимира Миколайовича Покровського було споруджено будинок у стилі модерн для Археологічного музею церковних старожитностей та єпархіальної бібліотеки. Сьогодні його вцілілу красу та велич фасаду можна лише частково спостерігати восени та зимового часу. У тому ж 1912 році архієпископ Арсеній заснував у Харкові єпархіальне церковно-археологічне товариство, і при ньому музей церковної давнини, відкритий у 1913 році.

Головою товариства було призначено протоієрея Петра Фоміна, автора чудової праці «Церковні давнини Харківського краю». Розпорядженням наступного архієпископа Антонія до музею слід було передавати богослужбові книги та предмети, якими не користуються священнослужителі у храмах єпархії. Музей проіснував до кінця 1919 року, а з остаточним встановленням радянської влади було закрито, експонати передали до інших музеїв, сьогодні лише незначне їх число вціліло.

1927 року будівлю передали республіканському будинку літераторів ім. Василя Блакитного, який тут проіснував до 1934 року, тобто поки Харків мав столичний статус. Меморіальна дошка, що загубилася на стіні будівлі, лише перераховує імена знаменитостей, що були тут, але, звичайно, ні в якому разі не опише тієї атмосфери, яка відклалася в пам’яті сучасників тих років.

Суворі та стримані інтер’єри, створені Володимиром Покровським, переробив 1928 року український художник-графік Адольф Йосипович Страхов у стилістиці українських народних мотивів. Дерев’яні деталі інтер’єрів, двері, меблі були прикрашені різьбленням у тому самому стилі.

Ось як описує сучасник ці інтер’єри у 1929 році: «З його стін дивляться на нас закрутки українського бароко, двері його — дешевий модерн, із совами та дебелими кільцями замість ручок. Весь будинок у цілому нагадує будинок Полтавського Земства. Фризі стін використовують дуже вільно і безсоромно книжкові прикраси Нарбута. Коли у Нарбута всі ці закрутки були зроблені манерою штрихів, то тут, за технічною неможливістю це виконати на стінах, довелося орнаменту фарбувати цілком».

Перший директор, поет Максим Лебідь, зібрав унікальну бібліотеку, виписував усі газети та журнали, що виходили в країні, і завдяки його організаторським талантам практично щодня перетворювався тут на унікальну подію. Сьогодні будівля сіра і безлика — не має ніякої життєвої сили й втратила свою магію.