Садиба Семена Толкачова

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Григорія Сковороди, 100
Рік будівництва	1911—1913 рік
Архітектор	Величко Віктор Валеріанович
Стиль	неокласицизм
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7344-Ха
Автентичні двері	Так

Історія

Сучасна вулиця Студентська отримала свою назву у 1936 році, спочатку ж вона була Толкачівською, на ім’я землевласників Семена та Петра Яковича Толкачових. Толкачови з’явилися у Харкові після реформи 1861 року, можливо, походили з міщан міста Орла, але достовірних відомостей немає. Старший, Семен Толкачов, до кінця XIX століття записався харківським купцем 1-ї гільдії, а пізніше спадковим почесним громадянином. Петро Толкачов здобув освіту архітектора і був керівником на спільних підприємствах.

З нинішньої вулиці Майка Йогансена і до лютеранського цвинтаря (зараз №2) у другій половині ХІХ століття були землі професора Георгія Антоновича Полюти та цегельного заводу Шмідмана. Після 1875 року завод належить капітану Аркадію Івановичу Йоніну, надвірному раднику Федору Івановичу Самойловичу та вдові колезького секретаря Хлопової. У 1887 році цегельня «Йонін і К°», а також навколишні землі від Німецької вулиці (Григорія Сковороди) до Журавлівської та від Лермонтовської (Майка Йогансена) до цвинтаря купує Семен Якович Толкачов і на початок XX століття вони називаються вже Толкачівкою.

До 1889 року власник двох машинних цегельних заводів із гофманівськими печами Семен Якович Толкачов стає найбільшим у Харкові виробником цегли, до 8 мільйонів штук на рік. У наступні роки в Харкові з’являться інші великі виробники, заводи Толкачова будуть з ними на рівних. Виготовлення цегли було сезонним, підприємства Толкачова працювали до 130 днів на рік із числом робітників до 320 осіб, часто з використанням праці арештантів. Доходи цегельних заводів Толкачова досягали на рік до 85 000 рублів. При заводі влаштовано лікарський кабінет, збудовано і невелику лікарню на 10 ліжок, оскільки робота була травмонебезпечною.

У 1893 році заводи, оснащені пересувними паровими двигунами – локомобілями, отримали постійні парові котли, було збудовано і сучасні димові труби. Решта будівель цегельного заводу, який розташовувався дорогою з Харкова до Великої Данилівки, були дерев’яними. По суті, сам завод був дугоподібною будівлею довжиною 80 сажнів (близько 170 метрів), інші споруди були сараями для сушіння цегли.

Крім цегельних заводів у Семена Толкачова був і миловарний, що розташовувався на його землях на Німецькій вулиці в дерев’яному будинку. Доходу він приносив мало, але працював цілий рік.

У 1901 році Семен Толкачов на своїх ділянках вирішує прокласти нові вулиці між Німецькою та Журавлівською, проєктом займається його брат Петро, якому також належала частина земель. Міська управа не відразу змогла розв’язати всі організаційні питання, оскільки необхідно було ввести частину його володінь у межі міста. Рішення це було прийнято лише 1913 року. Крім цього, невеликою ділянкою між землями Толкачова та Німецькою вулицею володіли дружина купця Аграфена Водоп’янова та дружина кандидата прав Софія Михайлівна Коритина, що перешкоджало з’єднанню нової Товкачівської вулиці з Німецькою. Всі троє домовласників домовилися між собою і безоплатно передали місту необхідну кількість землі, зобов’язалися влаштувати й кам’яні бруківки, Толкачову при цьому довелося розібрати кілька дерев’яних заводських будівель.

А ось інші землевласники, ділянки яких примикали до планованої вулиці Толкачівської, не відразу погодилися брати участь у її благоустрої. Спадкоємці землевласника Йосипа М’ясоїдова Дмитро Глаголєв і Ганна Статс прийняли для себе рішення тільки після того, як дорога, що проходить через їхні землі, також повинна була стати вулицею і з’єднати їхні ділянки з Дігтярною (Дегтярівською) вулицею. До речі, жителі Дегтярівської також бажали з’єднання з Німецькою дорогою, що зв’язує місто та Журавлівку.

Усі земельні питання з вулицями, що проходять землями Толкачових, були залагоджені лише до 1913 року. Брати Толкачови безоплатно передали місту землю під вулиці та внесли 50% суми на їхнє замощення. З цього моменту зароджуються Товкачівська, Жуківська, Апухтинська та Нагірна вулиці, а також Студентський провулок, продовжується Лермонтовська вулиця, з’єднуючись із Дегтярівською, усуваються глухий кут на Апухтинській. Звичайно, після цього землевласники дроблять і продають свої ділянки під забудову.

У 1910 році Семен Толкачов побудував для своєї сім’ї особняк на Григорія Сковороди, №100 (раніше — Німецька та Пушкінська), але чи то місце не дуже сподобалося – все-таки поряд цвинтар, чи дбаючи про дітей, що страждають, він пожертвував його в 1913 році під дитячу кістковотуберкульозну лікарню. У ті роки Семен Якович багато допомагав дитячим притулкам та лікарням, був почесним піклувальником Комерційного училища імператора Олександра III.

Цей особняк зведений за проєктом архітектора Віктора Валер’яновича Величка у неокласичному стилі. Фасад прикрашений різними барельєфами, ліпниною, як ліпними, так і звичайними вазонами. Між чотирьох півколон збереглися оригінальні дерев’яні двері. Навколо особняка збереглася частина оригінального паркану.

У 2019 році Харківська міськрада надала ТОВ «Віватбуд» дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Григорія Сковороди, 100 для реконструкції нежитлових будівель під багатофункціональний комплекс. Тобто на місці пам’ятки архітектури та містобудування місцевого значення планують збудувати новий офіс.

Після продажу цього особняка Семен Толкачов проживав у будинку, який спроєктував та побудував його брат Петро на вулиці Григорія Сковороди, сьогодні він під №96. Особняк виконаний у неокласичному стилі, на двоколонному портику розташовано напис «SALVE», що перекладається з латинської мови як «Вітаю» або «Добридень».

З приходом радянської влади Семен Якович Толкачов емігрував з Харкова у 1918 році до Німеччини та помер у віці 74 років. 12 липня 1923 року похований у Берліні на цвинтарі Тегель. Доля його брата Петра невідома. Все його майно у 1919 році націоналізувала радянська влада, деякий час в особняку проживав радянський кривавий диктатор Йосип Сталін.

Галерея

Джерела

Андрій Парамонов «Прогулки по Харькову с Андреем Парамоновым. Толкачевка и её владельцы» — KharkivToday (2day.kh.ua). Фото — Тітаренко Михайло, WoxBox, Dobroliubova.ira, Tala tamila, Dmitry Glazunov