Харківська мапа
Цегельний завод «Силікат»

Цегельний завод «Силікат»

Архітектура
ХарактеристикаОпис
Адресавулиця Силікатна, 14
Рік будівництва1911 рік
АрхітекторНевідомий
Стильмодерн
Охоронний статусНема або не вказано
Автентичні дверіНі

Історія

Силікатна або біла цегла — цегла, яка складається із кварцового піску і вапна, обробляється насиченою водяною парою в автоклавах при тиску 0,9-1,3 МПа і температурі 175-200 ° C протягом 8-14 годин. У порівнянні з керамічною цеглою, силікатна має ті ж розміри, марки за міцністю та морозостійкістю, проте по водостійкості та жаростійкості поступається керамічній. Силікатну цеглу не рекомендується використовувати для будівництва конструкцій, що піддаються постійному зволоженню (фундаменти та цоколі будівель, колодязі тощо), а також нагріванню понад 500 ° C (печі, димоходи). Вперше зроблений у 1880 році німецьким вченим Вільгельмом Міхаелісом.

Одним з перших міст в імперії, куди прийшла технологія виготовлення силікатної цегли був Київ. 1898 року групою місцевих капіталістів створено товариство з виготовлення цегли. Матеріал, з якого пропонувалося виготовляти цеглу, був відправлений закордон, звідки повернутий як декілька десятків штук силікатної цегли, яка за зовнішнім виглядом нагадувала типову київську жовто-білу цеглу, однак на відміну від нього всі шість його поверхонь були оптично правильними, в той час, як сторони цеглини, яка виготовлена з синьої глини завжди так чи інакше не рівна та шорстка. Це пояснюється способом, приготування силікатної цегли, принцип якого полягає в тому, що пісок з домішками надходить в особливі форми, які піддаються пресуванню при сильному тиску, після якого він перетворюється на одноманітну міцну масу, що нагадує добре обпалену білу цеглу.

Окрім цього процес виготовлення звичайної цегли був доволі тривалим: вироблена цегла піддається просушуванню під навісами протягом кількох тижнів, потім піддається випалюванню, вивантаженню з печей, на що через громіздкість матеріалу, витрачається багато часу. Процес виготовлення силікатної цегли простіший і цегла, що вийшла з-під пресів, зараз же може бути вжитою.

1900 року виробництво силікатної цегли запускається у місті Вінниця та Катеринославі (зараз Дніпро). Доставляти її у Харків навіть з Дніпра неможливо, хоча у нашому місті можна рідко зустріти червону Катеринославську цеглу, особливо 1920-х. У місті треба було б запустити власний завод, а не возити цеглу здалеку.

Околиці Харкова славилися піщаними районами на всю Україну. Піщані шматки землеробних ділянок оцінювалися в губернії у 1870-90-х мало не у копійках. У 1880-х та 1890-х роках піщані рівнини в старо-поміщицьких садибах продавалися від 7 до 10 рублів за десятину. Ніхто навіть задарма не хотів брати пісок! У Харкові навіть цілі райони називалися: Аравія (нині частина Заїківки) та Сахари (нині частина Основи).

Щобільше: землевласники, які мали нещастя володіти покладами масивного піску, приходили в жах від небезпеки, що загрожує добробуту їхньої ділянки: річ у тому, що масивний пісок, подібно до води, має здатність пересування. Поблизу Харкова, в приміському селищі Основа, розташованому на 11 метровому шарі великого, зернистого піску, жителі бідкалися на «нашестя піску»: сади, городи та двори на Основі з року в рік затягуються піщаними нашаруваннями, що прибувають з усіх боків, а особливо у вітряну погоду.

Тим часом з цього «шкідливого» піску дуже легко отримати велику, надзвичайно практичну користь. На початку ХХ століття у Харкові наголошувалося на ненормально високих цінах квартир. Планувалося, що тільки широка домобудівна діяльність може сприяти зниженню квартирних цін, або принаймні затримати їх подальше зростання. Але розвитку домобудівництва в Харкові перешкоджали не тільки відсутність каналізації, а й дорожнеча і нестача, наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття, будівельних матеріалів і насамперед цегли. Станом на 1905 рік у місті працювало лише 6 більш-менш великих заводів: відомий завод Семена Толкачова (див. Садиба Семена Толкачова), Кабанова, Маслова, Дудкіна, Жиллона та Семенихіна (див. Садиба Семенихіних). Та ще близько 35 у Харківському повіті.

В березні 1911 року в Харкові засноване акціонерне товариство «Силікат» з виробництва різних силікатних виробів і, головним чином, силікатної (вапняно-піщаної) цегли. Для заводу придбано велику піщану ділянку біля залізничної станції «Основа», Північно-Донецької залізниці. Ця місцевість також позначається на старих харківських мапах як «Сахари». Усі машини для заводу куплені закордоном. Підприємство являло собою автоматичну фабрику з виробництвом близько 100 тисяч цегли на добу. Основний капітал Товариства склав 250 тисяч рублів. Завод запустився у липні 1911 року. Правління заводу знаходилася на вулиці Сумській, 26, у будинку Ліфшиця. Там приймалися замовлення, видавалися на огляд екземпляри цегли, демонструвалися фотографії зведених з цієї цегли будівель, а також протоколи наступних випробувань.

16 січня 1912 року проведено випробування силікатної цегли Товариства у механічній лабораторії Харківського технологічного інституту (нині НТУ ХПІ). Результати були наступні:

  1. Випробування на тиск в сухому стані — в середньому 49,20 пуда на кв.дюйм.
  2. Поглинання води — в середньому по вазі: 12,31%.
  3. Випробування на тиск в насиченому стані — в середньому. 51,14 пуда на кв.дюмй.
  4. Випробування на зчеплення — через 3 доби в середньому 0,457 пуда на кв.дюйм.
  5. Випробування на заморожування. Просочені водою протягом 48 годин цеглини були піддані 25 разів дії морозу при температурі від 15° до 17° C., по 5 годин щоразу, і подальшому потім відтаванню у воді при температурі +15° С. Після 25-кратного заморожування і відтавання цеглини в середньому витримав тиск: 44,12 пуда на кв. дюйм.

Серед інших виробників червоної цегли Харкова робота нового заводу порушила не аби яку недоброзичливість та тривогу в адресну нового виробника. Не шкодуючи фарб, вони всіляко намагалися дискредитувати переваги та якість силікатної цегли.

Протягом 1912 року в Харкові та на його околицях споруджено близько ста громадських та приватних будівель з силікатної цегли, а за півтора року з дати заснування заводу таких будівель було вже понад 300. 1913 року правління акціонерного Товариства «Силікат» переїжджає у нову будівлю на вулиці Сумській, 82а. Багатоповерхівка зведена з їх цегли, проєкт у модерно-конструктивістсько-українському стилі виконав Олександр Маркович Гінзбург.

Завод успішно працював. З цегли товариства «Силікат» зведено наступні будівлі (список не повний та включає будівлі лише у Харкові. Окрім міста Харкова цегла, застосовувалося у селах та містах губернії, зокрема у Змієві та Мерефі. «збер./не збер.» — будівля збереглася/не збереглася):

  1. Будинок «Краплі Молока» (збер., див. «Крапля Молока», 1912—1914. Цегла та вапно надані благодійній організації від Товариства безплатно)
  2. Багатоповерхівка на вулиці Сумській, 82а (збер., див. статтю про буд., 1913 рік)
  3. Чоботарська синагога (збер., див. статтю про буд., 1912 рік)
  4. Особняк Миколи Вугмана (збер., див. статтю про буд., 1910-ті)
  5. Прибутковий будинок на вул. Потебні, 3 (збер., див. статтю про буд., 1913 рік)
  6. Помпова станція харківської каналізації (не збер. 1911-1912 рр.)
  7. Житлові будинки, лікарня, склади тощо при Управлінні Північнодонецькою залізницею (збер., див. статтю про буд., 1911-1912 рр.
  8. Старообрядницька церква на вулиці Ярославській (збер., див. статтю про буд., 1914 рік)
  9. Склади 2-го Харківського Товариства Взаємного кредиту на вулиці Олександрівській (не збер., 1910-ті)
  10. Ремонт Москалівських казарм (не збер.)
  11. Нові споруди Харківської міської електростанції (не збер.)
  12. Бюро Харківського міського електричного трамвая (не збер.)
  13. Інвалідний будинок при 5-й пожежній частині (невідомо)
  14. Ващенковські казарми (не збер.)
  15. Харківське Виправниче Арестанське відділення (не збер.)
  16. Будинок Управління Південних казенних залізниць (який?)
  17. Газовий завод (не збер.)
  18. Швидка Допомога на вулиці Конторській (яка будівля?)
  19. Невсько-Ниткова мануфактура (збер., див. статтю про буд., 1912 рік)
  20. Трибуни іподрому (збер., див. статтю про буд., 1914 рік)
  21. Харківський міський водогін
  22. Благодійне Єврейське товариство імені Бураса (збер., див. статтю про буд., 1910-ті роки)
  23. Канатний завод у Новій Баварі (невід.)
  24. Деякі будівлі міської Олександрівської лікарні (невід.)
  25. Товариство Взаємострахування від вогню у Миколаївському провулку (не збер.)
  26. Російське Транспортне Товариство на вул. Слов’янській (не збер.)
  27. Дворянський та Селянський земельний банк (збер., див. статтю про буд. 1910-ті)
  28. Пожежна частина імені Т. Шевченка на Шевченківській вулиці (не збер., див. статтю у розділі «Зруйноване», 1913)
  29. Нові будівлі Єпархіального жіночого училища (збер., див. статтю про буд. 1913)
  30. Чернишевський водогін (частк. збер.. Водогінна вежа зруйнована, одна будівля збереглася, інша перебудована. див. роз. Зруйновано, 1913)
  31. Пожежна частина на Петинській вулиці (Георгія Тарасенка) (не збер., 1913)
  32. Особняк у Досвідному провулку (не збер., 1912, зруйнований у 2023 році) та багато інших.

У 1920-х роках завод націоналізовано та закрито. У будівлях колишнього заводу організовано школу. Будівлі заводу збереглися у первісному вигляді.

Галерея

Цегельний завод «Силікат» Цегельний завод «Силікат» Цегельний завод «Силікат» Цегельний завод «Силікат» Цегельний завод «Силікат» Цегельний завод «Силікат» Цегельний завод «Силікат» Цегельний завод «Силікат» Цегельний завод «Силікат» Цегельний завод «Силікат» Цегельний завод «Силікат» Цегельний завод «Силікат» Цегельний завод «Силікат» Цегельний завод «Силікат» Цегельний завод «Силікат»

Джерела

Фото будівель — butilkavodi, Viktor Dvornikoff, Iryna Mel (Aryna), Google Street View, Konstantin Radchenko, PaulKing, Мike Poll, Avaness, Тітаренко Михайло