Свято-Пантелеймонівський храм

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Клочківська, 94
Рік будівництва	1885 рік
Архітектор	Ловцов Михайло Іванович
Стиль	неомавританський
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7112-Ха
Автентичні двері	Ні

Історія

У першій половині XIX століття північна околиця Харкова Піски була передмістям м. Харкова, хутірцем хат у 30, рубаних, мазаних глиною та критих соломою. Населення Пісків складалося із селян-українців, які займалися хліборобством. Чимало їх, маючи 1015 пар волів, займалися, до проведення залізниці, чумацтвом, доставляючи твори півдня північ і назад. Піщане підгір’я зі сходу примикало до Університетської гори та саду, із заходу до землі великих власників Бедрягіних, з півночі Сердюкових: на півдні були непрохідні болота, пізніше перетворені на міський скотоприймальний двір, до якого примикали левади та городи пісків.

Згодом район Пісків швидко розростається. Йде переселення селян на інше місце, а земля забудовується. На цій землі, для якоїсь університетської будівлі, залишено незабудованою лише ту ділянку, в 784 кв. сажнів, де зараз Пантелеймонівський храм. За легендою, на цій ділянці під горою від громового удару відкрилося джерело прекрасної води, яка вважається й досі цілющою. Незабаром, за розпорядженням губернатора Кокошкіна, під цією горою було вирито кілька колодязів, які постачали жителям Пісків здорову воду.

Зі збільшенням населення зростала потреба у виділенні Пісків у самостійний прихід. Ще 1866 р. Г.Г Федоров багато клопотав, щоб Університет віддав цю незабудовану землю під церкву. З багатьох причин ця спроба не мала успіху. Насамперед у населення не виявилося коштів на будівництво. Старі мешканці збідніли: залізниця підірвала чумацтво, а розпорядження губ. Кокошкіна не ставити на Пісках стогів хліба і сіна, що погано відгукнулося на хліборобстві.

На початку 1880-х років у цьому районі з’являються кілька видатних за своїм громадським та матеріальним становищем осіб: К.М. Захар’єв, Н.А Жевержеєв, В.Ф. Федоров, В.І. Богданов, М.Ф. Алексенко та ін. У січні 1882 р. було подано прохання преосв. єп. Харківському Юстину, який дав добро. Про велике бажання мати храм свідчить і сума у 10 тисяч рублів, зібрана під час збору підписів серед мешканців.

У 1882 р. 24 травня преосв. Іустином було затверджено план церкви та обрано будівельний комітет, що складався з голови К.М. Захар’єва та членів: настоятеля Сергіївської церкви 2-ї Харківської гімназії свящ. Василя Вєтухова (майбутнього настоятеля), Н.А. Жевержеєва, В.Ф. Федорова, В.І. Богданова-Гайдукова, Н.І. Болховітінова, М.Ф. Алексенко, Н.С. Соболєва, І.А. Вишемирського та В.Т. Авдєєва. 6 червня преосв. Іустин у супроводі духовенства та численному збігу народу здійснив хресну ходу через університетський сад та освятив місце закладання храму. Бачачи великий ентузіазм серед народу, будівельний комітет вирішив розширити намічений план і влаштувати ще два вівтарі. Влаштування одного з болів в ім’я св. Іоанна Воїна взяла він вдова харківського купця Е.М. Огненко, замовивши іконостас О.М. Бурлакову та пожертвувавши на церкву 2000 руб.

Храм будувався швидко: вже 1883 року збудовані стіни й церква вкрита залізом. Дзвіниця перетворена на триярусну для цієї мети В.Ф. Федоров та І.С. Соболєв пожертвували 40 тис. цегли. Віконні рами пожертвувані Н.І. Ромашевим, підрядником теслярських робіт, безплатно засклений храм Куриним.

Дерев’яна робота, покриття її золотом, встановлення центрального іконостаса виконано майстром Бурлаковим за 1600 руб. Ікони написані художником М.Ф. Плотніковим, учителем малювання у 2-й Харківській гімназії, за невелику плату. Ікони св. великомученика Пантелеймона та святого Миколи у срібних позолочених ризах та такі ж до них лампади пожертвовані купцем В.І. Бочаровим. Внутрішня прикраса справа Петра Прокоповича Неретіна. Їм пожертвовані: одяг для престолу і жертовника зі срібної парчі, дарохоронницю і дароносицю, напрестольне Євангеліє з повним приладом і дві металеві корогви, всього на суму 1500 руб. До липня 1885 р. був повністю готовий боковий вівтар Іоанна Воїна.

Складено опис майна у сумі 3 тис. крб. За угодою з причтами Хрестовоздвиженської та Іоаннобогословської (в с. Іванівка) церков відокремлені були для нової парафії від першої 365 душ чоловічої статі, від другої 121 весь хутір Саржин Яр (Павлівка).

27 липня 1885 р. преосв. Амвросій освятив боковий вівтар св. Іоанна Воїна. З цього дня в цьому боці почалися богослужіння. Через два місяці був готовий центральний боковий вівтар, складено опис на 7 тис. рублів. 29 вересня 1885 р. головний боковий вівтар був освячений преосв. Амвросієм.

У січні 1886 р. було складено грошовий та матеріальний звіт про будівництво, який спрямований єпархіальному начальству та для друку до «Харківських Губернських Відомостей». На будівництво пішло: понад 40 тис. рублів, цегли 10229000, бутового каменю 75 кубів на суму 14498 руб, винищити 2298 чверт. у сумі 3709 крб., різного лісового матеріалу на 2630 крб., заліза покрівельного, смугового і цвяхів на 3090 крб., алебастру на 470 крб., віконних рам і залізних до них ґрат на суму 1023 крб. ., 4 дзвони загальною вагою 65 пуд. у сумі 1206 крб і різних інших церковного приладдя у сумі близько 5 тис. рублів. Все це видобуто будівельним комітетом здебільшого від благодійних громадян Харкова. Найбільші жертводавці: К.М. Захар’єв 4205 руб., Н.А. Жевержев 6500 руб., В.Ф. Федоров 1080 руб, В.І. БогдановГайдуков 1000 руб., В.Т. Авдєєв 700 руб., Огненко, що влаштувала північний боковий вівтар Іоанна Воїна на 3 тис. руб., І на будівництво 2 тис. руб., В. І. Ламехов 1000 руб., А.О. та П.П. Неретени 1000, від якоїсь невідомої 1000 руб. Від Земельного та Кредитного банків по 200 руб. та ін. Всі члени будівельного комітету відзначені з благословення Святішого Синоду грамотами, а К.М. Захар’єв нагороджений орденом св. Станіслава 2-го ступеня. Усі творці та благодійники храму занесені до синодика для вічного поминання.

Архітектор храму єпархіальний архітектор Ф.І. Данилів. У його творчості повторне проєктування стало шляхом повної реалізації архітектурної ідеї. Це добре ілюструє група проєктів церков, розроблених з урахуванням проєкту Пантелеймонівської церкви. Автору вдалося у восьми храмах реалізувати різні композиційні варіанти церкви без зміни основного обсягу (тут змінюється лише декоративне оформлення фасадів). Дзвіниця ж варіюється від двох ярусів до чотирьох.

Церква збудована у русько-візантійському стилі, строгому, скупим на прикраси. У 1897-1898 храм реконструював архітектор М.І. Ловцов, автор Благовіщенського Собору та Димитрівської церкви. Він прикрасив фасад церкви декоративними деталями, що надало церкві ошатного та святкового вигляду. Реконструкція церкви також передбачала розширення. З архіву архітектурних стилів Ловцов запозичив деталі руської архітектури XVI – XVII ст. Над головним входом з’явився шатровий купол, а з обох боків декоративні вежі з цибулинним завершенням.

По вівторках щотижня звершувався молебень з акафістом св. вмч. Пантелеймону.

З 25 липня 1885 р. у храмі служив диякон І.М. Іваницький.

Валовий дохід у церкві досягав до 5 тис. на рік, відрахування платилися по 1 тис. на рік на погашення боргів з будівництва церкви, стільки ж на утримання хору і видавалося по 10 руб. щомісячно квартирної допомоги диякону Іваницькому.

У 1889 р. відкритий другий штат зі священника та псаломщика. З цього часу кількість парафіян зросла до 750 душ. та 800 душ жіночої статі. Другим священником був протоієрей Н.П. Федоров. Псаломщик О.І. Федоровський прослужив рік і помер. 18 травня 1890 р. його приймачем став диякон П.А. Логвінов і теж прослужив порівняно недовго через 4 роки помер. Його замінив диякон В.М. Пономарьов. У грудні 1893 р. диякон Іваницький переведений до Благовіщенської церкви на підвищення, а на його місце призначено дияконом М.М. Сокольський, який за рік вибув до Катеринославської губернії. Його наступником став диякон С.Є. Куніцин.

Посаду церковного старости обіймав кільк. ас. К.М. Захар’єв, колишній голова будівельного комітету, 1892 р. за старанну службу при церкві нагороджений орденом св. Анни 2-го ступеня. На його прохання дозволено влаштувати склеп під престолом північного бокові вівтарі з метою поховання там його самого та його дружини.

В.Ф. Федоров влаштував на стінах храму для ікон золочені кіоти. У 1895 р. відкрито церковнопарафіяльну школу. Огорожа зі східної та південної сторони була дерев’яна, із західної залізна, з північної збудована церковнопарафіяльна школа та інші споруди. Третій південний престол освячено в ім’я Охтирської ікони Божої Матері.

Був будинок у церковній огорожі, збудований старанням колишнього настоятеля Прот. Василя Вєтухова. Будівлі: Церковно-парафіяльна школа, кам’яна сторожка, 2-х поверховий кам’яний будинок, де мешкають: 1 священник, диякон, псаломщик, знаходиться всередині огорожі. Будинок, де живе другий священник, знаходиться на Піщаній вулиці, одноповерховий, дерев’яний, обкладений цеглою, з надвірними спорудами, пожертвуваний Таїсією Кирилівною Шиловою, за духовним заповітом, затвердженим Харківським Окружним Судом 1888 р. 22 грудня; другий будинок знаходиться по Білобрівському провулку, дерев’яний, обкладений цеглою, одноповерховий, з надвірними спорудами, пожертвуваний Стефаном Стефановичем Омеляновим за духовним заповітом, затвердженим Харківським Окружним Судом 1910 р., 4 квітня.

У храмі була велика бібліотека на 150 томів книжок. Церква вела і просвітницьку діяльність. Храм мав піклування про такі школи: 1.) Церковно-парафіяльна 2) Тургенєвське міське училище 3) Училище глухонімих, у відомстві Імператриці Марії Федорівни 4) Гаршинське училище на хуторі Павлівка під веденням товариства Грамотності та 5) Земське училище при всестановому дитячому притулку на Павлівці, у відомстві Імператриці Марії Федорівні.

На їхнє утримання від міста видавалося також 600 руб.

З 1905 р. старостою храму став харківський міщанин Федір Іванович Філіппов.

При церкві є парафіяльне піклування, відкрите в 1895 р. Кошти для видачі допомоги бідним та утримання Богодільні та двох невеликих будинків та допомогу від міста. Крім цього є опікульна рада з надання допомоги сімействам воїнів, покликаних на війну 1914 р. і заснований притулок-ясла для дітей запасних.

З приходом радянської влади становище церкви ускладнилося. У лютому 1930 р. храм було закрито та віддано під клуб глухонімих, школу-інтернат яка знаходилася поруч, на Тургенєвській вулиці (зараз Антона Дербілова). Пізніше у церкві розмістилася школа відчувалася нестача будівель для навчальних закладів. У процесі експлуатації було демонтовано баню з куполом, декоративні башточки, шатрове завершення над головним входом, з куполу дзвіниці був просто вирваний хрест.

Під час Другої світової війни у храмі знову було відновлено богослужіння. Служби відбувалися у правому боці, освяченому на честь явлення Охтирської ікони Божої Матері до 1961 року. Цього ж року храм був закритий і використовувався як складське приміщення.

1982 р. приміщення церкви віддано спортивному товариству «Динамо» під музей. У приміщенні храму мав бути зроблений капітальний ремонт, але за 7 років нічого не було зроблено.

1989 року храм святого великомученика Пантелеймона був переданий Харківській Єпархії Української Православної Церкви. Першу Літургію в напівзруйнованому храмі звершив Митрополит Харківський та Богодухівський Никодим 21 жовтня цього ж року.

У 1992 році, після довгих пошуків, на території храму було знайдено втрачене, здавалося, вже назавжди джерело. Згодом територія, що оточує джерело, була облагороджена, розбиті квітники, над колодязем споруджено купол, а 1994 року викладено мозаїчний образ Святого великомученика та цілителя Пантелеймона.

Напівзруйнованій будівлі храму повернули колишні форми: відреставровано фасад, відновлено зруйновану баню, куполи й вежі.