Будинок працьовитости

Характеристика	Опис
Адреса	майдан Захисників України, 17
Рік будівництва	між 1894 та 1895 роками
Архітектор	ймовірно, Шторх Георгій Михайлович
Стиль	еклектика, цегляний
Охоронний статус	Виключена з реєстру (раніше — пам’ятка історії місцевого значення № 1606)
Автентичні двері	Ні

Історія

Перша ідея створення у Харкові будинку працьовитости з’явилася у відомого тоді благодійника Е. С. Гордієнка, котрий пропонував також пожертвувати велику суму. Однак, з якоїсь причини, ідея не набула продовження. У вересні 1894 року такаж ідея з’являється в наглядальника харківського нічліжного притулку, з якою він звертається до міської управи. Метою будинку була допомога найбільш уразливим верствам населення: безпритульним, людям, які щойно вийшли з лікарень або з місць ув’язнення, а також мешканцям Харкова і губернії, що «впали в крайню бідність», або не мають документів.

Такі будинки почали з’являтися у Російській імперії у 1880-х роках, а до кінця ХІХ століття їх було вже близько 10. У світі ж така система вперше виникає у XVI—XVIII століттях у Західній Європі, де існували будинки, де люди працювали в обмін на житло і харчування, а також навчалися ремесел чи робіт. Це була загальноєвропейська соціальна тренд-відповідь на індустріалізацію, міграцію з сільських районів і зростання безробіття

Однак на створення такого закладу і його розміщення необхідні були значні гроші. Найчастіше збором грошей на будинки працьовитости займалася все ж не міська влада, а благодійні організації. В Харкові цим вирішила зайнятися місцева благодійниця Ольга Іванівна Шпіцберг та її чоловік генерал-майор Є. В. Шпіцберг. У листопаді 1894 року під час перебування у Харкові на заснування харківського будинку пожертвував 300 карбованців Іван Сєрґієв — російський священник і засновник будинку працьовитости у Кронштадті. Також пожертви робили харківці, і не тільки грошові, а й матеріальні. Наприклад, у січні 1895 року купець П.А. Гаврилов пожертвував на облаштування будинку дерев’яні матеріали на 500 карбованців.

5 травня 1895 року в залі думських зборів пройшло зібрання майбутнього Товариства, що займалося створенням будинку в Харкові. В ньому взяло участь близько 60 осіб. У Товариство записалося близько 150 осіб, а очолив його Є. В. Шпіцберг, який прочитав доповідь про будинки працьовитости в інших містах, про їхній устрій та статут. На зборах було зібрано 1676 карбованців, а також організовано комітет, що займався створенням статуту. В нього увійшли серед інших І. Т. Голеніщев-Кутузов, Василь Якович Данилевський, Олександр Йозефович, І. К. Велитченко та Н. П. Пессек. За місяць статут був укладений, а 16 червня відправлений на затвердження.

У лютому 1896 року Харківська міська дума до дня народження російської княжни Ольги Миколаївни пожертвувала землю з будинком, який початково зводили для нічліжного притулку, на Кінній площі для організації міського будинку працьовитости. У жовтні того ж року отримано затверджений статут та розпочато підготовку до відкриття будинку. До цього моменту було зібрано близько 2000 карбованців. 10 листопада відбулися збори членів піклувального комітету Товариства будинку працьовитости, на яких зібрано додатково ще 2000 карбованців, обговорено статут та інші організаційні питання.

І врешті 22 грудня 1896 року харківський будинок працьовитости був відкритий. Того дня проведено урочисті заходи. О першій годині дня освятили новозбудовану двоповерхову будівлю, внесли образ ікони Озерянської Божої Матері — покровительниці Харкова. Пізніше проведено святковий обід для гостей і 120 бідняків. Приймання людей до складу було назначене на 2 січня 1897 року.

Сам будинок було зведено наприкінці XIX століття в еклектичному стилі, ймовірно у 1894—1895 роках. Автором проєкту, ймовірно, був Георгій Михайлович Шторх. Хоча у деяких сучасних публікаціях будівлю приписують Михайлу Івановичу Ловцову чи Л. Т. Леневичу. Будинок працьовитости являє собою велику кам’яну двоповерхову будівлю з підвалом, у якому містилися їдальні для чоловіків і жінок, умивальні, комори та майстерня для очищення прядили. На першому поверсі розташовувався просторий зал для богослужінь та засідань членів піклувального Товариства. У ньому встановили велику ікону роботи харківського художника Крючкова, яка зображала княгиню Ольгу, царицю Олександру та святителя Миколая Чудотворця. Там же висіли портрет отця Іоанна Серґієва (Кронштадтського). На цьому ж поверсі знаходилися квартира для наглядачки, жіночі майстерні та спальні. Верхній поверх було відведено під чоловічі приміщення: тут містилися квартира інспектора закладу, три майстерні та дві спальні. Всі кімнати були просторі та світлі, обладнані паровим опаленням. У майстернях встановили столярні верстаки та ткацькі верстати. Кожному мешканцеві надавалась індивідуальна дерев’яна койка зразка, що використовувався у війську.

Будинок мав 18 кімнат, довжина його фасаду становила 45 аршинів (32 метри), а ширина — 27 (18 метрів). Загальний об’єм дозволяв розмістити до 300 осіб, що на 80 % перевищувало місткість нічліжного притулку на Благовіщенському базарі (провулок Піскунівський, 7). Спочатку ж передбачалося приймати близько 120 осіб обох статей.

Будівля була зведена коштом міста і передана піклувальному товариству. Вартість будівництва склала 38 тисяч рублів, ділянка — 12 тисяч. Будівельною комісією керував М. А. Двигубський, до її складу входили А. І. Біленький, В. В. Дунаєв, А. І. Філіппов та В. В. Фадєєчев. Архітектором був Георгій Михайлович Шторх. Наглядачем закладу призначили колишнього завідувача нічліжного дому Сокольського, а наглядачкою — пані Розанову.

Первісно споруда мала башту та парадний ґанок, які згодом були втрачені. Збереглася сусідня невелика будівля, імовірно сторожка, що нині використовується як прохідна Інституту підвищення кваліфікації спеціалістів фармації, який тепер займає будівлю. Фасади будинку, виконані у цегляному стилі, відзначалися декоративною виразністю та нагадували дерев’яне різьблення, що надавало йому особливої архітектурної привабливости.

2 січня 1897 року під будинком зібралися 52 людини, яких прийняв Є. В. Шпіцберг. Ввечері їх нагодували, а вже зранку вони стали до роботи. Серед них було 50 чоловіків та дві жінки, з них четверо — дворяни, майже 50 — ремісники, двоє — католики, два — фармацевти, з них один — випускник московського університету. Вік робітників — від 16 до 69 років. Цікавою є історія деякого Н—ко. Він народився 1832 року в Ізюмському повіті (Харківська губернія). Вступив на військову службу, дослужившись до звання офіцера. Однак згодом вирішив покинути службу й відправитися у мандрівку до Парижа, де оселився на наступні 30 років, вивчив французьку, займався живописом, продавав свої картини, й жив, за його словами, доволі розкішно. Однак, у старості засумувавши за Харківщиною, вирішив повернутися. Деякий час він жив під піклуванням різних харківських товариств, а у віці 65 років оселився у нововідкритому будинку працьовитости, де планував зайнятися живописом.

Відповідно до статуту, допомога мала тимчасовий характер і полягала у наданні праці, притулку та подальшому сприянні влаштуванню на постійні заняття. У майстернях закладу виготовляли одяг, взуття, меблі, а також предмети побуту з картону та паперу. У швейній майстерні вже виготовляли білизну й верхній одяг, у столярній — меблі для потреб самого закладу, а в майбутньому планувалося відкрити пральню та бюро наймання прислуги, яке відповідало наявним потребам міста. Продукція продавалася, а отримані кошти використовувалися для утримання закладу та підтримки його вихованців. Окрім цього на утримання закладу жертвували кошти й матеріали харківці та різні установи.

З приходом радянської влади заклад закрився. Нині тут розташований Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації Національно фармацевтичного університету.

16 вересня 2025 року близько 11:00 будівля зазнала пошкоджень унаслідок російського удару БПЛА типу «Герань-2» по Харкову. Було зруйновано дах, перекриття другого поверху та виникла пожежа. За процесуального керівництва Слобідської окружної прокуратури міста Харкова розпочато досудове розслідування за фактом вчинення воєнного злочину (частина 1 стаття 438 КК України).

Галерея

Будівля на початку ХХ століття Частина статуту

Оголошення будинку

Будівля після влучання. Фото — Харківська обласна прокуратура

Будівля після влучання. Фото — Суспільне Харків/Дмитро Гребінник

Будівля після влучання. Фото — Суспільне Харків/Дмитро Гребінник

Джерела

Фото — Fakel, Дмитро Гребінник (Суспільне Харків), Харківська обласна прокуратура