Особняк Ольги Важеєвської

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Садова, 6
Рік будівництва	1900—1902 роки
Архітектор	ймовірно, Цауне Юлій Семенович
Стиль	неоренесанс
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7370-Ха
Автентичні двері	Ні

Історія

Особняк дружини колезького радника Ольги Миколаївни Важеєвської збудовано, ймовірно, за проєктом Юлія Семеновича Цауне у 1900-1902 роках.

Будинок виконано у неоренесансному стилі. Не потинькований фасад з червоної цегли прикрашено деталями зі світлого тиньку. Над вікнами наличники різних форм, вхід обрамлено портиком з пілястрами. Зверху будинок прикрашено великим й меншим фронтоном. Над вікнами другого поверху зображені дві диявольські голови, що трансформуються у листя та квіти. Химерні маскарони мають роги, щоки та брови мов випливають з лиць як фігурні листки дерев, очі та рот широко відкриті, язик висунутий та перетворюється на листок чи квітку з плодом. Над входом розташовано схожий маскарон, однак без рогів, лице також перетворюється на листя, очі прижмурені, рот відкритий, язик та зуби, на відміну від інших лиць, ні на що не перетворюються.

Чоловіком Ольги Миколаївни був старший лікар 121-го піхотного Пензенського полку, доктор медицини, один з найпопулярніших та найвідоміших лікарів Харкова того періоду Важеєвський Едуард Феліксович.

Він народився 1852 року. По закінченню гімназії поступив у військово-медичну академію. Закінчивши її, завідував деякий час воєнно-санітарною станцією у місті Слов’янськ (місто-курорт у Краматорському районі Донецької області, Україна), після чого назначений старшим лікарем 121 піхотного Пензенського полку, де працював до 1904 року.

Захистивши дисертацію на тему «Про слов’янські мінеральні води», отримав звання приват-доцента харківського університету. В університеті читав курс бальнеології (розділ медицини, що вивчає мінеральні води). З того часу він став членом Харківського медичного товариства та вибраний його довічним членом.

Найвищим наказом по військовому відомству 20 травня 1896 року лікар був нагороджений орденом Станіслава 2-го ступеня. У 1902 році генерал-ад’ютант, генерал від інфантерії, командувач військами київського військового округу Михайло Іванович Драгомиров тяжко захворів інфлюєнцією. Для лікування був викликаний доктор Едуард Феліксович Важеєвський.

На початку ХХ століття він приймав хворих «внутрішні хвороби» у цьому будинку. Записатися на приймання до нього можна було за телефоном «1084» з 5 до 8 вечора крім неділі.

На початку ХХ століття погіршилося здоров’я Ольги Миколаївни. У жовтні 1904 року Едуард Феліксович тяжко захворів, направився у Київ на лікування. 17 жовтня 1904 року військове відомство перевело лікаря 10-ї кавалерської дивізії зі статських у дійсні радники зі звільненням зі служби, з мундиром.

Після затяжної та важкої хвороби нирок та кровоносних судин Едуард Феліксович Важеєвський помер 10 серпня 1913 року о 8 годині вечора. Загалом лікар прожив постійно у Харкові понад 20 років, приймав та лікував хворих, за що мав гарну репутацію в місті та по всій країні. Над тілом покійного відслужена панахида, його винесли у Миколаївську церкву 11 серпня о 4-й годині дня, а 13 серпня після заупокійної літургії поховали на кладовищі.

Будинок у 1920-х роках націоналізувала радянська влада. Доля Ольги Миколаївни Важеєвської невідома.