Храм Казанської Божої Матері

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Курилівська, 78
Рік будівництва	1902 — 3 липня 1912 року
Архітектор	Нємкін Володимир Християнович, Покровський Володимир Миколайович
Стиль	неовізантійський
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7181-Ха
Автентичні двері	Ні

Історія

На початку XX століття серед мешканців Лисої Гори виникла ідея будівництва нової церкви, з якою у травні 1901 року вони звернулися до архієпископа Амвросія. 30 травня 1902 року їм надано дозвіл на спорудження церкви. Лиса Гора тоді входила у склад Всесвятського та Іванівського приходів, але від обох церков була відділена: від Всесвятської на Кузинському кладовищі (прибл. вул. Озерянська, 23; знесена) — Нічліжним яром (нині відомий як Савчин яр), а від Іванівської — лінією залізниці.

Початок спорудження церкви у бідній місцевості, серед одноповерхових приватних будинків, став можливим лише завдяки сприянню благодійників. Зокрема, почесного громадянина, старости харківського катедрального собору, купця Костянтина Петровича Уткіна, який виділив земельну ділянку та надав значну частину коштів, 3000 рублів. Інші кошти збирали серед харківців.

9 червня 1902 року о 12 годині дня біля Іванівського кладовища причтом Іоано-Богословської церкви приміської слободи Іванівки, в голові з виконувачем обов’язків благочинного харківських церков Данилом Поповичем, освячено місце для майбутнього будівництва церкви. На дійстві були присутніми віряни Лисої Гори, сільська влада та земський начальник П. Р. Богуславський. Після освячення створено комітет, який займався питаннями будівництва. В нього вибрано головою Костянтина Уткіна, членами — П. Р. Богуславський, художник Іван Святенко та 9 місцевих мешканців.

Поки будувалася велика церква, було вирішено звести невелику дзвіницю поряд. Двоярусна споруда, виконана у поєднанні неовізантійського та цегляного стилів, була завершена у 1903 році й освячена 26 травня. 1904 року стало зрозуміло, що величезна церква буде закінчена ще не скоро, а проводити богослужіння поряд чи у крихітній дзвіниці немає можливости, тому за проєктом Володимира Нємкіна збудовано дерев’яну церкву, яку потім планувалося використовувати як школу. Її освятили вже 8 серпня 1904 в ім’я російського подвижника Серафима Саровського.

У 1906 році містом пройшлася серія пограбувань. Одне з таких сталося в ніч на 8 грудня, коли до священника Серафімської церкви Михайла Юшакова постукали одразу з парадного та заднього входів, вимагаючи, щоб той негайно відправився за дароносицею до храму для причастя людини, що помирає. Запідозривши недобре, священник відмовився впустити гостей у дім й запропонував їм піти до церкви та прислати до нього сторожів. Відвідувачі ж відкинули пропозицію, заявивши, що якщо він не пустить їх у квартиру, вони все одно увійдуть в неї силою. В будинку окрім дружини, дітей та прислуги нікого не було, тож Михайлу довелося впустити їх у дім, благаючи не чіпати його та сім’ю. Троє людей у масках, увійшовши до квартири, одразу накинулися на священника. Приставивши до скронь по револьверу, а до шиї фінський ніж, вони вимагали віддати усі ключі й гроші. Михайло віддав все, що у нього було: ключі й 8 рублів. Перериваючи речі, грабіжники забрали невелику кількість золотих та срібних прикрас, зірвали обручки, а у дочки забрали маленький медальйон. Отримавши усі речі, грабіжники безперешкодно пішли геть. Невідомо, чи були вони потім покарані, а от священник у 1907 році переміщений в Озерянську церкву на Холодній горі. Його місце зайняв Микола Загоровський, священник Успенської церкви села Малижине, Богодухівського повіту (нині від тої церкви залишилися лише руїни). У жовтні 1909 року священником став Микола Ястремський, колишній священнослужитель Петро-Павлівської церкви селища Печеніги, Волчанського повіту (зруйнована).

Будівництво Казанського храму завершилося у 1912 році. Всередині встановили іконостас роботи В. І. Гетьмана й ікони з Троїце-Сергієвої лаври. Розпис стін храму був відкладений. За рік до цього, 1911 року, помер Костянтин Уткін — головний благодійник храму та голова будівельного комітету. Після його смерті спорудження очолила його прийомна дочка Є. К. Уткіна. Проєкт великого храму у поєднанні неовізантійського та цегляного стилів створив єпархіальний архітектор Володимир Християнович Нємкін, який до завершення спорудження також не дожив і помер 16 вересня 1908 року. Завершував будівництво архітектор Володимир Миколайович Покровський, який змінив Нємкіна і на посаді єпархіального архітектора. 3 червня 1912 року архієпископом Харківським і Охтирським Арсенієм (Брянцевим) храм освячений. 17 червня при храмі відкрили нове відділення товариства піклування про бідних.

Казанський храм належить до небагатьох церков Харківської єпархії, де від моменту освячення у 1912 році богослужіння відбуваються безперервно. Навіть у періоди антирелігійних репресій у ХХ столітті він залишався дійсним. У 1930-х роках значна частина священнослужителів та парафіян зазнала переслідувань. Певний час Казанський храм був єдиною відкритою православною святинею Харкова й тимчасово виконував роль катедрального собору. У 1940-х тут регулярно правив архієпископ Харківський Олександр (Петровський), канонізований у 1993 році серед новомучеників Російської православної церкви.

Архітектура

Храм виконаний у поєднанні неовізантійського та цегляного стилів, зведений у формі хреста та увінчаний п’ятьма банями, центральна з яких значно більша за інші. За архітектурою він нагадує втрачений Миколаївський собор (майдан Конституції), який, щоправда, був трохи більшим. Обидві культові споруди зводилися за проєктом Володимира Нємкіна, який використав у них схожі деталі й форми.

Під час будівництва використали приблизно чотири мільйони червоних глиняних цеглин місцевого виробництва. Архітектура поєднує риси цегляного стилю та неовізантійських мотивів: стіни декоровані зубчастими карнизами, арками, колонами й хрестами, а барабани куполів мають двоярусні аркади з іконами у верхньому ярусі. Поруч розташована окрема двоярусна дзвіниця, стилістично подібна до основної будівлі, хоча сучасне тинькування частково порушило первісну гармонію з храмом.

Внутрішній простір вирізняється масштабною композицією, настінними розписами та позолоченим іконостасом. Підлогу викладено орнаментованою метлаською плиткою виробництва заводу барона Едварда Фердинанда Берґенгейма, що нагадує багатий килим. Така ж плитка зустрічається й в інших харківських храмах. Нею, наприклад, повністю вистілений Благовіщенський катедральний собор. Іконостас, створений майстрами з Афону, складається з чотирьох ярусів. У храмі зберігаються давні ікони, серед яких Казанський образ Богородиці та ікона «Скоропослушниця», обидві написані афонськими іконописцями.

Галерея

Джерела

Фото — Dmitry Glazunov, Serhii Bobok, Аня ололо