Будівля судових установ

Характеристика	Опис
Адреса	майдан Героїв Небесної Сотні, 36
Рік будівництва	1889—1902 рр.
Архітектор	Бекетов Олексій Миколайович
Стиль	неоренесанс, неокласицизм
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7041-Ха, пам’ятка історії місцевого значення №1607
Автентичні двері	Ні

Історія

Судова реформа 1864 року в Російській імперії стала одним із ключових кроків у розвитку правової системи. Ця реформа, проведена в рамках загальних реформ Олександра II, радикально змінила судову систему імперії, орієнтуючись на європейські правові стандарти. До реформи судова система була складною, заплутаною та корумпованою. Судові процеси часто затягувалися на довгі роки, а доступ до правосуддя був обмеженим, особливо для простого населення. Відсутність розмежування адміністративної та судової влади дозволяла місцевим чиновникам зловживати своїм становищем.

Було запроваджено суд присяжних, суди отримали незалежність від адміністративної влади, а судді стали незмінюваними, судові процеси стали відкритими та змагальними, що передбачало участь захисту та обвинувачення на рівних умовах, для вирішення дрібних цивільних та кримінальних справ було створено мережу мирових судів, які діяли ближче до населення. Ця реформа не лише покращила доступність та ефективність судової системи, але й заклала основи для подальшого розвитку правової системи в Російській імперії та на її територіях, зокрема в Україні.

У 1898 році, зі збільшенням складу харківської судової палати та окружного суду, з’явилась необхідність зведення особливої для цих установ будівлі. Міністерство Юстиції доручило старшому голові судової палати клопотати перед міським управлінням про відведення ділянки землі для потреб установи.

Харківська міська дума на засіданні 29 квітня 1898 року зупинилася на передачі Міністерству Юстиції Вознесенського скверу, але ділянку цю не могли прийняти, вказана місцевість сильно вогка та іноді заливається водою під час повеней, які у Харкові тоді траплялися доволі часто. Окрім цього дехто вважав недоцільним забудову такого місця, руйнуючи зелену зону в центрі міста. Під час повторного обговорення міська дума в засіданні 18 вересня 1898 року запропонувала безоплатно передати Міністерству необхідну площу землі, що складала 2500 квадратних сажнів (5334 кв. метри), на протилежній стороні Михайлівської площі. Була отримана згода він Міністерства, бо ця земля знаходиться на 3 метри вище рівня Вознесенського скверу та не вселяє жодних побоювань щодо вогкості й заливання водою за низьким горизонтом ґрунтових вод, які, за пробним виміром, виконаним гірським інженером Миколою Федоровичем Фон-Дітмаром перед початком будівництва, опинилися на глибині 2,08 сажнів (4,5 м) від поверхні землі.

3 лютого 1899 року з найвищого дозволу на прийняття ділянки Міністерством Юстиції, було розпочато будівельні роботи та риття котловану, яке проводили наймані робітники та 200 арештантів з харківської пересильної тюрми, що прибули з арештантської роти. Будівництво проходило під наглядом особливої, створеної при Міністерстві, будівельної комісії, під керівництвом старшого голови місцевої судової палати, при участі як членів, крім чинів судового відомства, харківського губернатора Германа Августовича Тобізена, харківського міського голови Івана Тимофійовича Голенищев-Кутузова, класного художника архітектури Юлія Семеновича Цауне, губернського архітектора та представника від харківської контрольної палати, а також штатного при Міністерстві Юстиції академіка архітектури Олексія Миколайовича Бекетова як автора проєкту будівлі та виконувача робіт.

До кінця вересня 1899 року півповерх будівлі був майже завершений, над його частиною споруджено дерев’яний поміст, на якому зроблено дерев’яний павільйон, красиво декорований прапорами та зеленню. Над аналоєм підносився образ Спасителя. Поруч вивішено плакат з планом будівлі. 26 вересня 1899 року за участю міністра юстиції статс-секретаря Миколи Валеріановича Муравйова, архієпископа Харківського Амвросія, харківського губернатора гофмейстера Германа Августовича Тобізена, старшого голови, голови окружного суду І.В. Делярова, голови з’їзду мирових суддів М.І. Іллінського, міського голови Харкова Івана Тимофійовича Голенищев-Кутузова, командира 10 армійського корпусу генерала В.Ф. Вінберга, керівника державним майном В.М. Козлова, голови губернської земської управи М. Є. Гордієнка, харківського повітового ватажка дворянства В.Ф. фон-дер-Лауніца ректора університету (нині ХНУ ім. Каразіна) Г.І. Лагермарка, голів департаментів, членів та товаришів прокурора харківської судової палати та окружного суду, членві канцелярій цих установ, присяжних повірених та багатьох представників інших місцевих установ, а також будівельника будівлі судових установ академіка архітектора Олексія Миколайовича Бекетова (загалом понад 200 поважних осіб) було урочисто закладено будівлю судових установ. У фундамент будівлі покладено пам’ятну дошку з таким текстом. Після закінчення богослужіння та освячення будівництва присутнім було запропоновано шампанське. Для робітників же були накриті столи біля павільйону. Міністр, у супроводі присутніх, вийшов до робітників і проголосив тост, який був покритий довго незмовним і гучним «ура». Високопреосвященний Амвросій привітав статського секретаря І. В. Муравйова із закладкою будівлі судових установ, а Міністр висловив подяку міському голові за сприяння безоплатній передачі землі під нову будівлю.

До листопада постановлено у холодний час до весни припинити кам’яну кладку стін, якою займався підрядник Сумський (прізвище). На той момент було вже зведено стіни нижньої зали засідання палати, на що пішло 2 195 000 цеглин.

В жовтні 1900 року мурування було завершене, а також вкрито залізний дах, почалися внутрішні роботи. 1901 року почалося тинькування будівлі, яке завершилося восени, а на фасаді зроблено напис дореформеною російською: «ХАРЬКОВСКІЯ СУДОВЫЯ УСТАНОВЛЕНІЯ 1867 — 1902».

Тинькувальники споруджуваної будівлі судових установ розважалися іноді досить небезпечним способом: киданням з риштування (тимчасова конструкція, що забезпечує доступ робітників до висотних частин об’єктів) цегли на тротуар, яким проходять люди. Так, наприклад, 3 травня 1901 року одна з цеглин, кинутих з величезної висоти, завдяки щасливому випадку, не потрапила в голову дитини, що сиділя на руках няньки, що, в кращому випадку, могло б закінчитися каліцтвом. Мешканці будинків, що знаходяться проти будівлі, заборонили своїм дітям вибігати за ворота, оскільки камені летять без розбору у всякого, що з’являвся на вулиці.

6 квітня 1902 року в будівлю переїжджають перший та третій цивільні департаменти. 27 травня сюди переведено судову палату, у складі її департаментів, прокурорського нагляду та канцелярії старшого голови.

27 вересня 1902 року повністю закінчена будівля, за розпорядженням Міністерства Юстиції, була обстежена директором іншого департаменту Міністерства за участю архітектора VI класу при департаменті, академіка архітектури, статського радника Василя Агатоновича Пруссакова і запрошених експертів, академіка інженера-архітектора Франца Івановича Шустера та архітектора харківського навчального округу Віктора Валеріановича Величка.

Після огляду комісія зробила висновок, що будівля зведена правильно та надійно, з матеріалів належної якості та згідно з затвердженим в технічно будівельному комітеті Міністерства Внутрішніх Справ проєкту з незначними змінами та доповненнями, які, згідно з висновком експертів, визнані доцільними та потрібними для кращої адаптації будівлі до місцевих умов та з метою доставити більше зручностей для відвідувачів та службовців.

Того ж року в газеті «Санкт-Петербурзькі відомості» та в інших газетах Росії з’явилася стаття про начебто незадовільну якість споруди судових установ і про те, що згадана будівля зведена на найнижчому місці Харкова та внаслідок води та сирості, що з’явилися в нижньому поверсі, ставиться під сумнів не тільки можливість використання цієї будівлі, але й навіть безпеку.

Ці «фейки» поспішило розвінчати Міністерство Юстиції. Там заявили, що під час огляду будівлі не було виявлено ні яких ознак нерівномірного просідання будівлі, як і тріщин ні у кам’яних стінах, ні у склепіннях. Хоча у деяких приміщеннях підвалу, на зовнішніх стінах, були помічені сирі плями, але такі незначні ознаки, на думку експертів, мали характер тимчасовий і є цілком природними для нової споруди, яка до того ж тієї осені ще не опалювалася. На момент публікації статей плями вже встигли значною мірою висохнути, а при дії опалення з вентиляцією мали остаточно зникнути.

В липні 1902 року просочилися підземні води в котельному відділенні, що займає площу не більше 10 квадратних сажнів (21 кв. м) під середнім вестибюлем. Це стало наслідком надмірного підняття рівня ґрунтових вод того року, що склало більш ніж на 0,30 сажні (0.64 метри) проти рівня, визначеного пробним бурінням гірничого інженера фон Дітмара восени 1898 року. На момент публікації новин про погану якість будівлі, ці недоліки вже були повністю виправлені підняттям рівня підлоги в цих приміщеннях за допомогою залізобетонного шару, а також бортів висотою до одного метра.

30 листопада 1903 року о 14 годині відбулося урочисте освячення нової будівлі архієпископом Арсенієм. Споруда обійшлася міністерству разом з зарплатнею Бекетова приблизно у 544 779 — 550 000 рублів. Закладено 8 000 000 цеглин, на будівництві було зайнято майже щодня від 300 до 400 працівників, а з середини 1900 року залишено 100. В поверхах вестибюлю було застосовано нову для Харкова технологію — залізо-бетонні плоскі стелі системи професора будапештського політехнічного інституту Матрая.

Загалом будівля була виконана монументально та солідно. Найбільша на той час споруда міста виконана у поєднанні ренесансу та класицизму. Споруда має три поверхи над землею та один-два підвальних. Будівля має дві парадні сходові клітини, сходи виготовлені з сіро-жовтого граніту, інші другорядні сходи та ґанки виконані з червонуватого бахмутського піщаника. Загалом підрядником Соммавіллем виготовлено 450 ступенів сходів за 11 380 рублів. За ескізами архітектора виготовлено чавунні ґрати та поручні для сходів. Тумби поставлені з цементного бетону, а перед парадним входом з граніту.

На відміну від багатьох інших будівель Харкова, де використовувалася плитка місцевого заводу барона Бергенгейма, в будівлі судових установ устілено плитку контори С.М. Лінднера з Санкт-Петербургу.

В двох залах стіни були обшиті дубовими панелями, арки переходів на всіх поверхах виконані з соснового дерева. Меблі та двері були виконані за ескізами та шаблонами Олексія Бекетова. Парадні двері головного входу були виконані з ясеня з обв’язкою дуба. З особливою витончіністю були оформлені й інші приміщення, коридори та зали. Їх прикрашала ліпнина, альфреско, колони й пілястри тощо.

У будівлю ведуть входи: головний з переднього фасаду, два з бічних і два з заднього, вхід виключно для присяжних засідателів з лівого внутрішнього двору і, крім того, з обох дворів є по два входи в підвальний поверх. Головний вхід веде в просторий з арками вестибюль першого поверху; біля бічних його стін були відведені місця для вішалок, з правого боку знаходиться спуск американськими сходами до швейцарської. Прямо з вестибюля, до заднього фасаду будівлі, вхід до запасної зали судових засідань і з обох боків цього залу: кімната для судових приставів, нарадча, дві кімнати для свідків і для підсудних.

В обидва боки від вестибюля йдуть, з вікнами, зверненими у двори, широкі коридори, в які відчиняються двері різних приміщень першого поверху. У лівій частині поверху знаходяться: відділення для прийому пошти, що надходить до судових установ, каса та бухгалтерська, приймальна для прохань і реєстратура, кабінет чергового члена окружного суду, прийомна голови суду, його кабінет та канцелярія; з бібліотекою. Далі була канцелярія архіваріуса суду і з неї сходи до головного архіву, що знаходиться на підвальному поверсі; потім — приміщення старшого нотаріуса з особливими сходами до свого архіву, комора для речових доказів і драбина, що веде через всі поверхи на горище.

Від вестибюля того ж першого поверху по коридору праворуч знаходяться: свідкові кімнати світового з’їзду, зал засідань цього з’їзду, сповіщальна кімната для суддів, кабінет товаришів прокурора, кімната присяжних повірених, канцелярія архіваріуса зі сходами у свій архів, канцелярія з’їзду світових суддів та кабінету голови з’їзду. Далі, минаючи швейцарську бічні під’їзди, приміщення судових слідчих з 5-ма камерами, приймальною для публіки, коморою для речових доказів і кімнатою для обвинувачених.

На другий і третій поверхи ведуть дві бічні парадні гранітні сходи з поручнями з художніх цинкових, бронзованих, колонок під гранітним же карнизом; драбини перериваються просторими майданчиками з витонченими металевими гратами, обробленими під бронзу. У вестибулі другого поверху поміщено мармуровий бюст імператора Олександра ІІ, споруджений коштом чиновників академіком Чижовим (на його місці зараз скульптура Феміди — богині правосуддя). Над нішою, в якій поміщено погруддя, знаходяться щити з написами і датами: «Харківський - 1867», «Сумський - 1867», «Курський - 1867», «Орловський - 1867», «Воронежський - 1867», проти цих щитів поміщаються інші з написами: «Таганрозький-1869-83», «Новочеркаський-1873», «Усть-Медведицький - 1873», «Катеринославський-1869-7», «Лубенський - 1876», «Полтавський - 1869»: написи позначають окружні суди округу харківської судової палати, а дати — роки їх відкриття і приєднання до округу.

Зал засідань кримінального департаменту палати звернений вікнами до заднього фасаду, а з боків його поміщаються: спальня присяжних засідателів, кімнати для свідків і для підсудних. Проти кримінальної зали палати, до сторони Скобелівського скверу, розташовані приміщення старшого голови палати: в центрі його кабінет, а з боків, — ліворуч його приймальна, бібліотека і справа кабінет його секретаря, канцелярія. Все це приміщення займає центральну частину будівлі, а по обидві його сторони, — подібно до того, як внизу по обидва боки вестибюля, — йдуть ліворуч і праворуч коридори, з дверима, що виходять в них, ідючи до приміщень: ліворуч приміщення одного цивільного департаменту, зі своїм залом і кімнатами голови, членів і канцелярією та приміщення кримінального департаменту з кабінетом голови, членів департаменту, великою канцелярією, секретаріатом. Протягом цього ж приміщення по коридору заднього фасаду, минаючи вихід на чорні сходи, кабінет судових приставів біля самого залу засідання.

По коридору, з правого боку приміщення старшого голови-приміщення 2-го цивільного департаменту з такою ж кількістю кімнат, як і для 1-го департаменту. Потім приймальна прокурора судової палати, його кабінет, архів, канцелярія, кабінети товаришів прокурора палати, приміщення для служителів, приміщення для судового слідчого по особливо важливих справах, вихід на інші чорні сходи і кімнату для підсудних, що примикає до залу засідання.

Парадна драбина двома маршами сходиться на третьому поверсі на майданчику, з якого є два входи до зали кримінальних засідань окружного суду, що виходить так само, як і нижній, до заднього фасаду будівлі. З обох боків цього залу розташовані кімнати присяжних засідателів, сповіщальна та кімнати для свідків та підсудних. Проти кримінальної зали суду, через вестибюль, знаходиться зал цивільних засідань як для одного з відділень суду, так і для 3-го цивільного департаменту палати. Розташування окремих приміщень на третьому поверсі подібно до розташування в нижніх поверхах будівлі, в такому саме порядку.

Що стосується підвального поверху, то, розташовуючись по коридорах верхнього ярусу, в лівій його частині знаходяться: буфет, архів окружного суда, камери для опалення, нотаріальний архів, приміщення для служителів та комори, а в правій: приміщення для механіка, швейцарська, архів з’їзду світових суддів, квартира наглядача будівлі, служительські приміщення, служительські пристосовані для сімейних, комори та камери для опалення. У нижньому ярусі підвального поверху поміщається два величезні котли для опалення, склади вугілля та дров та різні господарські комори.

Усі приміщення будівлі судових установ просторі та світла. Найбільші з них — це зали засідань цивільного та кримінального департаментів судової палати та кримінального відділення окружного суду; при висоті 9 аршинів (6,5 метріві), вони мають площі в 11X6 сажнів (23.5Х12.8 метрів). Широкістю і масою світла відрізняються і приміщення всіх канцелярій.

Підлоги в приміщенні будівлі переважно паркетні, частиною фарбовані, частиною ж по коридорах і вестибюлях, викладені плитками закордонного виробництва, що відрізнялися значною міцністю і витонченістю і укладалися завдяки ретельному їх обробленню, надзвичайно рівно. Частина підлог з плиткою збереглася.

Освітлення всюди електричне, опалення паро-повітряне системи професора Заліського, для чого є 12 великих камер. До протипожежних заходів у будівлі відносяться ізоляційні склепіння в підвальному поверсі, 17 пожежних кранів, що сполучалися з міським водогоном, і дах цинкованого «череповського» заліза.

В роки радянської окупації в будівлі працювали штаби військових округів. Серед інших тут працював російський радянський військовий та політичний діяч, революціонер, один з організаторів та учасників масових репресій Климент Єфремович Ворошилов, учасник бойових дій, начальник більшовицького гарнізону, що захоплював Харків та воював проти УНР у 1917—1921 роках, один з найшанованіших в СРСР «героїв» російсько-української війни Олександр Якович Пархоменко, радянський воєначальник, один з перших Маршалів Радянського Союзу, учасник російсько-української війни 1917—1922 років на боці окупантів Олександр Ілліч Єгоров, російський кримінальний злочинець та політв’язень Російської імперії, революціонер, український червоний козак (збройне формування уряду Української Народної Республіки Рад — складової частини РРФСР) та отаман, радянський військовий, громадський та політичний діяч, командир червоноармійських загонів та з’єднань у період громадянської війни 1917—1922 років (комкор), більшовик, безпосередній учасник радянсько-української війни й «червоного терору» на території України Григорій Іванович Котовський, радянський військовий діяч, Маршал Радянського Союзу Василь Костянтинович Блюхер, радянський військовий діяч, командарм 1-го рангу, учасник встановлення радянської окупаційної влади в Україні, придушував повстанський рух Йона Еммануїлович Якір, грузинський революціонер, радянський державний і партійний діяч, тимчасовим надзвичайний комісар району Україна з наділенням повноважень у справі постачання харчів у Петроград і центральні райони Росії під час революції Григорій Костянтинович Орджонікідзе, радянський політичний та державний діяч, засновник і голова ВНК, один з організаторів «червоного терору», керівник боротьбою з повстанським рухом в Україні Фелікс Едмундович Дзержинський.

За деякими даними тут також працював (до того як здобув більшість наступних «титулів») радянський військовий та політичний діяч, генеральний секретар Комуністичної партії Радянського Союзу, голова уряду, що встановив в СРСР однопартійну тоталітарну систему та став фактично одноосібним диктатором, організатор Голодоморів та багатьох репресій, винний, за різними даними, у смертях від 6 до 20 мільйонів людей (жертви репресій, Голодомору, загиблі у трудових таборах) Йосип Віссаріонович Сталін.

Під час Другої світової війни праве крило головного фасаду будівлі було майже повністю зруйноване вибухом бомби або підривом. Будівля була повністю відновлена в історичному вигляді. У 2022 році російська федерація завдала ракетного удару по будівлі, потрапивши у навколишні житлові споруди. Було повністю зруйновано будинок ХІХ століття, пошкоджено декілька історичних споруд кінця ХІХ та початку XX століття. Будівля судових установлень була сильно пошкоджена: посічено фасади, вибито вікна, пошкоджено деталі. Станом на 2024 рік ні консервація, ні тим паче реставрація будівлі не проводилася.

Галерея

Наслідки бомбардувань у роки Другої світової війни Закладення будівлі судових установ у присутності міністра юстиції Миколи Муравйова у 1899 році. Фото А.М. Іваницького

Джерела

Фото — Корольков Дмитрий Юрьевич, Тітарекно Михайло