Завод барона Берґенгейма

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Велика Панасівська, 67
Рік будівництва	1890 рік, рек. і руйн. середина та кінец. ХХ століття, рек. та руй. нині
Архітектор	Бергенґейм Едвард Фердинанд
Стиль	цегляний, промисловий
Охоронний статус	Нема або не вказано
Автентичні двері	Ні

Історія

Сьогодні в багатьох старовинних будівлях по всій Україні, росії, Польщі, рідше й в інших країнах, можна побачити яскраву керамічну плитку, не зблідлу від часу. На її звороті красується напис «Бергенгеймъ Харьковъ». Це клеймо рекламує наше місто вже майже 150 років, однак, хто ж такий Берґенгейм?

Майбутній харківський промисловець Едвард Фердинанд Едуардович Берґенгейм (Едуард Едуардович) народився в Великому князівстві Фінляндському, в місті Або (нині місто Турку, Фінляндія) 29 січня 1844 року. Нині місто Турку на південному заході Фінляндії) в сім’ї архієпископа Або Едварда Берґенгейма та Олександрини Берґенгейм (Брюн) на вулиці Піспанкату, 10 (будинок не вцілів). Родина Берґенгемів сягає корінням у шведський Вермланд (лен, розташований у західній Швеції) та Даларну (історична провінція (ландскап) центральної Швеції) та в Ілмолі у Фінляндії. Після миру у Фредріксхамні в 1809 році дідусь Едварда Ерік Йохан Бергенґем просунувся до президента Апеляційного суду Васи. У 1812 році він був нобілітований імператором Олександром I на ім’я Берґенгейм.

Батько Едварда Едвард Берґенгейм народився 18 вересня 1798 року у місті Вааса (місто на заході Фінляндії), у родині Берґенгеймів: Еріка Йохана та Гедвіги Софії. 27 березня 1823 року він став молодшим викладачем історії, на початкових курсах в кадетському корпусі в місті Гаміна. З 23 липня 1824 по 25 листопада 1825 року — викладач. У 1835—1836, 1839—1840, 1843—1850 роках — ректор Катедральної школи в Або (Турку). У 1850 році обраний архієпископом Або (Турку), головою Євангелічно-лютеранської церкви Фінляндії. З 14 січня 1852 року член комітету, який готує доповідь для сприяння народній освіті. У 1853 і 1854 роках керівник Економічної Спілки Фінляндії.

Брав участь у сеймі Фінляндії та був членом законодавчих зборів Великого князівства Фінляндського в 1863–64, 1867, 1872, а також у 1877–1878 роках. Він не горів реформами, але й не був проти них, працював над впровадженням вільнолюбивого церковного права. Сучасники описували його як «старого фіна без фінського запалу». Деякий час займався русифікацією. Помер 19 лютого 1884 року в місті Турку.

Мати Едварда Олександрина Брюн народилася 15 червня 1814 року в місті Фрідріхсгам (місто та муніципалітет у Фінляндії, зараз місто Гаміна). Померла ввечері 11 липня 1889 року в місті Гаміна, як чоловік і сини, похована на міському кладовищі Турку.

Едвард Фердинанд Берґенгейм у червні 1863 року закінчив з відзнакою Фінляндський кадетський корпус у Фрідріхсгамі. З 1864 року розпочав службу поручиком у лейбгвардії Гатчинського полку. У 1869 році пройшов повний курс, з додатковим відділенням, інженерної академії та був переведений до інженерів Одеського військового округу. А 1870 року увійшов до Товариства Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, став начальником дистанції на Курсько-Харківсько-Азовській залізниці. З 1876 року служив на Харківсько-Миколаївській залізниці, де брав участь у будівництві її Сумської лінії. З 1882 року був зарахований у запас по інженерному корпусу, брав участь у цей час у будівництві Кременчуко-Роменской залізниці. Був у 1887 — 1891 роках гласним Харківської міської думи, а 11 лютого 1891 року вийшов у відставку у чині підполковника.

Беручи участь у різних будівельних роботах, Берґенгейм помічає значні суми на звичайну плитку для укладання підлоги, яку тоді доставляли з-за кордону. А подорожуючи Харківською губернією під час роботи на залізниці, він знайомиться зі значними глиняними покладами Донбасу. Тому у 1877 році засновує та розбудовує у Залопанському районі Харкова власний завод, що виробляв керамічні плитки та кахлі. Це був перший подібний завод на півдні російської імперії.

Якість плитки не поступалася закордонній, а її ціна була у декілька разів менше. У 1887 році налагоджено виготовлення керамічних каналізаційних труб. 16 січня 1891 року утворено «Товариство з виробництва вогнетривкої цегли, гончарних виробів» барона Е. Е. Берґенгейма зі статутним капіталом 500 000 рублів. 1892 року на заводі стали виготовляти ще й вогне- та кислототривку плитку для підлоги та тротуарів.

Завод розміщався поруч з залізницею, на вулиці Кузинській, 3. Наприкінці ХІХ століття починаються роботи з розширення заводу. Військовий інженер-капітан, власник заводу Едвард Берґенгейм особисто створював проєкти будівель, які звели у 1890 році.

Одним із перших у Харкові Берґенгейм запровадив електричне освітлення, 1 листопада 1890 року електротехнічний заклад «Клюге та К°» підключив динамомашину фірми Ольшевич та Керн (м. Київ). А 3 лютого 1891 року професор Леонард Гіршман та електротехнік П. В. Клюге проводили досліди щодо застосування електрики у приватному, домашньому користуванні. Досліди викликали інтерес і серед керівників навчальних закладів Харкова, які також хотіли запровадити електричне освітлення. Було вивчено кілька видів ламп «Zane-Fox» із силою світла в 16 свічок та різноманітних абажурів. Зі всіх видів ламп професор Гіршман визнав нешкідливим для зору з білим матовим покривом. Присутні відзначили, що лампи дають рівне немиготливе світло, яке дозволяє легко читати написане олівцем на відстані понад 4 метри.

Глину для виробництва та кам’яне вугілля (350 тисяч пудів на рік) для шести печей доставляли залізницею з Донецького басейну. На початку XX століття у 53 камерах на рік обпалювали до 1 мільйона штук вогнетривких виробів, до 75 000 пудів каналізаційних труб та понад 4 мільйони керамічної плитки. Плитка заводу була відома по всій імперії: вона зустрічалася у столицях та провінції, у царських резиденціях, садибах та особняках промисловців, комерсантів, банкірів. Але особливого поширення вона мала на території України. Важко знайти будинок у Харківській губернії, збудований на рубежі століть, де б не використовувалася плитка Берґенгейма.

За межами Харкова товари заводу використовувалися, зокрема в Лівадійському палаці (смт Лівадія, Ялтинської міськради, Автономна Республіка Крим, Україна), «Будинку з химерами» та прибуткових будинках Києва, у будинках Дніпра (тоді Катеринослав), Феодосії, москви, санк-петербургу, Лисичанську тощо. У Харкові плитку Берґенгейма можна побачити у багатьох будівлях, серед них будинок Саламандра, Управління Північнодонецької залізниці, Державний банк, Держпром, Казанський, Благовіщенський, Івано-Усікновенський, Гольбаргівський (Трьохсвятительський) храми. У 2006 році в Харкові відкрився музей керамічної плитки та сантехніки, де можна побачити велику експозицію продукції заводу, в тому числі коврово-візерункових покриттів, плити для мощення тротуарів, цеглу тощо. В Харківському історичному музеї, окрім плитки на підлозі, зберігається цегла та нотитник робітника заводу, де ним намальовано та підписано різновиди продукції. По місту розкидані старі тротуарні плитки, якими колись устеляли вулиці міста.

Така тротуарна плитка з’явилася у нас, коли Берґенгейм був гласним Харківської думи. Чиновникам не сподобалася ідея мощення вулиць каменем чи асфальтом, а промисловець запропонував свій варіант. Такою квадратною плиткою з чотирма квадратними опуклостями були повністю вистелені зокрема Благовіщенська та Катеринославська (нині Полтавський Шлях). Частина плитки була перевернута клеймом догори. Всі, хто йшли з вокзалу у центр міста, бачили напис: «Заводъ барона Эдуарда Бергенгеймъ Харьковъ». Однак ці плитки інколи піддавалися критиці. Містянам не подобалася її надмірна слизькість у дощову погоду чи зимою, було багато випадків травмувань під час переміщення тротуарами. Зараз на цих вулицях вже покладено асфальт.

Але не лише виробництво та нові технології були предметом турботи Едуарда Фердинанда Берґенгейма. Він прагнув удосконалити умови праці робітників на виробництві: влаштував лікарню при заводі, школу для дітей робітників, касу взаємодопомоги, їдальню для робітників та гуртожиток для службовців. При заводі був величезних розмірів сад, відкритий для відвідування робітниками у певний час.

До кінця життя працюючи на своєму заводі, Едвард (Едуард) Фердинанд Едуардович Берґенгейм помер у Харкові від раптового інсульту о 21 годині 20 хвилин 16 березня 1893 року, проживши усього лише 49 років. Прах барона Берґенгейма перевезений до міста Турку в Фінляндії, де жила його сім’я. Його поховали на міському кладовищі Турку на алеї Кайвокуджа (координати: 60.4318, 22.3052). 1899 року до нього підпохована його дружина Емілія Елізабет Екестуббе. Вона народилася 15 серпня 1854 у Нурміярві, Фінляндія, померла 6 січня 1899. Діти та онуки барона Берґенгейма постійно проживали у місті Гельсінкі (столиця й найбільше місто Фінляндії) та Турку. По чоловічій гілці рід зник у 1975 році, а нащадки Едварда Берґенгейма зараз проживають на Аландських островах у Фінляндії, що недалеко від міста Турку (Або), де народився промисловець.

У 1887 році у Харків, до Берґенгейма, приїхав його племінник, майбутній, генерал, маршал і президент Фінляндії Карл Густав Маннергейм. Через вступ до Миколаївського кавалерійського училища, йому необхідно було вивчити російську мову. Берґенґейм знайшов йому вчителя, імперського ротмістра Сухіна, а також показав життя армійського офіцера. Про цей період Маннергейм написав у автобіографії:

«Для ще глибшого вивчення мови я вирушив влітку 1887 року до одного з родичів, капітана й інженера Е. Ф. Берґенгейма, який займав велику посаду на великому промисловому підприємстві в Харкові, величезному економічному центрі України. Моїм близьким другом і хорошим вчителем став один з козаків-кавалеристів — вельми освічена людина, яка пройшла військове навчання в Петербурзі. Саме його стараннями вже восени я говорив по-російськи досить добре. Але все ж російську мову спочатку давався мені важко.».

За даними опитувань, Карл Густав Маннергейм — найвеличніший діяч у фінській історії усіх часів. Визнаний за його провідну роль у створенні незалежної Фінляндії та виключні заслуги у відстоюванні своєї держави від зазіхань більшовицької Росії, Карл Густав Маннергейм вважається «батьком сучасної Фінляндії».

Правління Товариства заводу барона Берґенгейма на початку XX століття вирішило звести на вулиці Малопанасівській (сучасна вулиця Мала Панасівська) прибутковий будинок. Проєкт для нього виконав, ймовірно, український архітектор Віктор Валеріанович Величко. Споруда прикрашена цікавим шатром, невеликою кількістю ліпнини, а в правій частині будівлі збереглися оригінальні ворота.

Після смерті власника завод продовжив роботу. У 1909 році Товариство, яке носило його ім’я, мало капітал у 152 400 карбованців. Завод закритий радянською владою у 1920-х. На його базі утворено «Керамічний завод воської річниці Жовтня», який переїхав у нове місце. Якість продукції значно погіршилася як і її асортимент.

Будинки колишнього заводу-символу міста, звичайно, міській владі не потрібні. Вони не мають ніякого охоронного статусу та руйнуються. Весною 2024 року розпочато демонтаж старовинних будівель заводу. 15 червня близько 14:00 під час руйнації однієї з історичних будівель загинув 35-річний чоловік, ще один травмований. У червні 2024 року з нашої ініціативи розпочато підготовку документів для надання будівлям заводу охоронного статусу пам’ятки історії, архітектури та містобудування. 13 березня 2025 року на засіданні Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини Департаменту культури й туризму Харківської обласної військової адміністрації будівлі колишнього заводу з виробництва цегли, гончарних і теракотових виробів барона Великого князівства Фінляндського Едварда Фердинанда Берґенгейма одноголосно включено до переліку щойновиявлених об’єктів нерухомої культурної спадщини за категорією “пам’ятка історії” та рекомендовано Департаменту культури й туризму Харківської обласної адміністрації підготувати необхідну документацію для направлення у Міністерство культури та інформаційної політики для надання статусу пам’ятки історії місцевого значення. Наскільки відомо Департаменту, пам’ятка належить державі, частково експлуатувалая як магазини до широкомасштабного вторгнення. Точні дані щодо власника, а також того, хто проводить демонтаж, наразі не встановлені.

Галерея

Джерела

Прогулки по Харькову с Андреем Парамоновым. Завод Эдуарда Бергенгейма — KharkivToday (2day.kh.ua). Фото — Тітаренко Михайло, Іvan Ponomarenko, Андрей Кравчук, Nataliia Efr, Dima Shevchuk, Elena Rofe, Rafael OLIN