Прибутковий будинок Макса Гельферіха

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Чорноглазівська, 14
Рік будівництва	1913—1915 роки
Архітектор	Ржепішевський Олександр Іванович
Стиль	північний модерн
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7206-Ха
Автентичні двері	Так; Всередині

Історія

Першим власником дворового місця на вулиці Чорноглазовській, тоді він значився не під №14, а під №8, був син харківського купця, доктор медицини, ректор імператорського Харківського університету, дійсний статський радник Іван Петрович Щелков. Він збудував кам’яний двоповерховий будинок і службові будівлі, а решту простору між вулицями Підгірною, Чорноглазовською та Садовою займав великий сад. У 1890 році Щелков був призначений ректором у Варшавський університет і продав свою садибу рідному брату промисловця Альберту Християновичу Гельферіху, який володів сусідньою ділянкою на вулиці Садовій, 16.

Альберт Річард Едуард Гельферіх народився 1843 року в містечку Пфуллінген у землі Баден-Вюртемберг. До Харкова він прибув разом із братами, складався купцем 1-ї гільдії та займався торгівлею. У колишньому будинку Щелкова Альберт Гельферіх жив зі своєю родиною: дружиною Оттілією Костянтинівною, уродженою Шаді, та дітьми – доньками Євгенією, Ольгою, Емілією та синами Максиміліаном та Вільгельмом. Альберт Християнович помер 23 листопада 1899, після чого садибою володіла його дружина.

У 1913 році батьківська садиба переходить до Макса Альбертовича Гельферіха, який народився в Харкові в 1883 році, закінчив Харківське реальне училище, в 1905 році прийняв підданство Російської імперії і проживав окремо від матері в будинку на вулиці Пушкінській, 36. У липні 1913 подає прохання про будівництво кам’яного триповерхового будинку з підвальним поверхом та мансардою на розі вулиць Підгірної та Чорноглазовської за проєктом інженера Олександра Івановича Ржепішевського. Проєкт було затверджено з виправленнями 27 серпня 1913 року.

Ржепішевський не став розбирати колишній будинок Щелкова, який виходив фасадом на Чорноглазовську вулицю, а збільшив його поверховість і приєднав до нього нову кутову будівлю. Очевидно, що при проєктуванні прибуткового будинку Макса Гельферіха, а також оформленні фасаду будівлі Ржепішевський скористався подібними проєктами в Ризі. В них художня виразність будівель початку XX століття досягалася архітектурними прийомами: виразним силуетом і вишуканою об’ємною композицією, яскраво вираженими вертикальними формами.

Застосування значної кількості деревини при оздобленні фасаду будівлі викликало у будівельному відділенні спекотні суперечки. Ржепішевський планував зробити огородження балконів також із дерева, але йому довелося вибрати інший матеріал — у результаті вони стали кованими. Перегородки горища і комори також пропонувалися дерев’яними, але й тут авторові проєкту довелося відступити від початкових планів і зробити їх із бетону. По карнизу даху його зобов’язали встановити також металеву огорожу та зробити протипожежні зовнішні сходи. Проєкт цієї будівлі був переданий до Народного комісаріату шляхів сполучення в 1921 році, а після цього не був повернутий, що позбавляє нас задоволення побачити початковий вигляд цієї будівлі.

Прибутковий будинок Макса Гельферіха було закінчено 1915 року. Оцінений у 60 тисяч рублів, він став окрасою Харкова. Власник будівлі любив автомобілі, входив до спортивно-технічної комісії Південно-російського автомобільного клубу в Харкові, брав участь у поїздках, екскурсіях та змаганнях. Він мав два автомобілі: куплений у 1912 році темно-зелений «Berliet» та чорний «Оpel» 1914 року, свій водій і чудовий гараж з окремим в’їздом з боку Садової вулиці.

Серед мешканців, які орендували квартири у будинку Макса Гельферіха, були присяжні повірені Леонід Миколайович Переверзєв та Аркадій Борисович Йозефович, інженер-технолог Олександр Лаврентійович Андрєєв.

У 1915 році Макс Альбертович Гельферіх вирушив на фронт добровольцем-автомобілістом на власній машині, а через рік вступив до Гатчинської військово-авіаційної школи. Участь у війні на боці Російської імператорської армії не допомогла рідному братові Макса Гельферіха – Вільгельму Альбертовичу Гельферіху з прийняттям підданства Російської імперії, і він виїхав до Швейцарії.

Замовник будівлі Макс Гельферіх недовго володів батьківською садибою і прибутковим будинком, в 1916 він продає його А. М. Геронимусу. Доля Гельферіха сумна: у 1930-х роках він проживав у П’ятигорську і був заступником голови крайвиконкому, 21 жовтня 1937 року був заарештований і засуджений до розстрілу.

Будинку пощастило більше, тільки він і нагадує нам про Макса Альбертовича Гельферіха. Однак неодноразовий ремонт фасаду та покрівлі призвів до зміни первісного вигляду: втрачено черепичний дах, металеву огорожу балконів, частину декору фасадів, балкони дворового фасаду. Водночас частину вікон замінено на металопластикові, в мансарді прорізані нові вікна, розширено балкони вуличних фасадів, на кутовій частині будівлі з’явилися надбудови – пам’ятка архітектури втрачає властиві їй риси.

Галерея

Джерела

Андрій Парамонов — «Прогулки по Харькову. Григоровка» — KharkivToday (2day.kh.ua). Фото — Тітаренко Михайло, Victor Vizu, Tala tamila, Виктор С. Коваленко, Коробов Кирилл