Селекційна станція | Харківська мапа

Характеристика	Опис
Адреса	проспект Героїв Харкова, 142
Рік будівництва	1909 — 1913 рік
Архітектор	Сердюк Євген Наумович, під наглядом: Харманський Здислав Юліанович
Стиль	український модерн
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7252-Ха
Автентичні двері	Так

Історія

Харківська селекційна станція була заснована 1908 року за ініціативи професора І. А. Красуського та під егідою Харківського товариства сільського господарства. Першим директором установи став професор Петро Васильович Будрін, а 1909 року до роботи на станції долучився агроном Василь Якович Юр’єв.

У 1909 році розпочалося будівництво головного комплексу станції. До осені того ж року основне приміщення було зведено до рівня даху. Фінансування здійснювалося коштом товариства, проте через перевитрати на будівництво службових і житлових корпусів, конюшні та інших господарських споруд товариство зверталося до уряду з проханням про додаткову субсидію в розмірі 5 000 рублів на завершення даху головного корпусу перед зимовим періодом.

У травні 1910 року селекційна станція почала повноцінно функціонувати, зосередившись на випробуванні сортів ярих культур та вирощуванні кормових рослин. Загальна площа угідь становила близько 77 десятин, частину з яких займали посіви для дослідів, ботанічний сад і селекційний розсадник. Через будівельні витрати утворився дефіцит бюджету в розмірі 8 тисяч рублів, який частково було покрито завдяки підтримці Департаменту землеробства.

1 жовтня 1910 року відбулося освячення головного будинку станції, а 31 жовтня — її урочисте офіційне відкриття. Головний корпус був споруджений у стилі українського модерну за проєктом архітектора Євгена Наумовича Сердюка. Ймовірно, будівництво велося під наглядом Здислава Юліановича Харманського. Комплекс розміщувався на землях, орендованих у міста Харкова, поблизу Чугуївського тракту, неподалік від Мефодіївського кладовища.

Територія довкола селекційної станції на початку 1910-х років набула стратегічного значення для аграрної науки. Поруч було розташовано дослідне поле, закладене губернським земством, а також планувалося створення садівничої та помологічної станцій. У 1910—1912 роках комплекс будівель активно добудовувався, а станція регулярно зверталася за коштами до міських і губернських структур. Зокрема, 1910 року було виділено одноразову субсидію в розмірі 14 150 рублів і збільшено щорічне фінансування до 7 тисяч рублів.

До 1912 року селекційна станція та дослідне поле сформували самобутнє поселення з населенням до 300 осіб, що докорінно змінило характер місцевості. Цю ділянку, площею понад 130 десятин, почали розглядати як осередок висококультурного сільського господарства. Важливість досліджень, спрямованих на поліпшення агротехнічних прийомів та насіннєвого матеріалу, викликала інтерес з боку міської управи й наукових кіл.

У 1913 році селекційна станція увійшла як окремий підрозділ до складу Харківської обласної сільськогосподарської дослідної станції. Очолив її Василь Юр’єв, а відділ рільництва — Борис Рожественський. У наступні роки тут сформовано відділи ентомології, метеорології, садівництва, тваринництва, фітопатології, агрохімії (1917), а також організовано перше експедиційне дослідження (1914), у результаті якого було зібрано понад 9 тисяч зразків зернових культур.

У 1920—1923 роках на базі станції виведено перші сорти Харківської селекції. 1929 року станцію реорганізовано в Український науково-дослідний інститут зернового господарства, правонаступником якого нині є Інститут рослинництва імені В. Я. Юр’єва Національної академії аграрних наук України.

Комплекс будівель зведений у стилі українського модерну. Основні споруди — двоповерхові, з оригінальним національним декором, адаптованим до сільськогосподарського функціоналу. Архітектором проєкту виступив Євген Сердюк, відомий представник української модерної школи, який поєднав у проєкті утилітарні й естетичні якості. Комплекс включав адміністративні, житлові, лабораторні й господарські приміщення.

Найцікавішою є центральна будівля. Вона має асиметричні форми, не потинькована. Головний фасад на 5 пар вікон розділено карнизом з орнаментом на рівні першого поверху, де вікна мають закруглені краї та сандрики. Шестикутні вікна на другому поверсі є типовими для українського модерну, та не мають інших деталей, окрім підвіконня, викладеного із цегли.

Ліворуч, за чотири вікна, ризаліт, як невеличка башта. При ньому зроблено один із входів у будівлю, де збереглися оригінальні дерев’яні двері з українськими орнаментами, що зображають квіти та виноград. Над входом високе вікно сходів під’їзду, де збереглася берґенгеймівська плитка. Мезонін, покритий, як і вся будівля, черепицею, має невеличкий балкон.

Дуже цікаве оформлення має ріг будівлі. Тут зроблена башта з ґанком та балконом, балюстрада яких була оформлена орнаментами, але наразі втрачена. Завершення башти триярусне та нагадує дерев’яні українські церкви XVI-XVII століть. Вкрито купол ґонтом, що характерний і для інших споруд українського модерну поряд із черепицею. Інші фасади будівлі не менш цікаві, також мають різні прикраси, всю будівлю оперізує карниз з орнаментом, позаду зроблено мезонін над дворовим входом.

На території станції також збереглися декілька інших будівель: господарські споруди та житловий будинок №144/1 трохи далі по вулиці. Він виконаний як дорогий особняк з центральним двоповерховим корпусом з ризалітом і одноповерховими прибудовами з обох боків. На відміну від інших будівель станції, цей житловий будинок майже немає ознак українського модерну.

Галерея

Селекційна станція Фото — Таранушенко Стефан Андрійович, поч. ХХ століття

Джерела

Фото — Denis Vitchenko, Андрей Кравчук