Особняк Олександра Йозефовича

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Сумська, 61
Рік будівництва	1913 рік
Архітектор	Горохов Артемій Іванович
Стиль	неоренесанс
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7413-Ха
Автентичні двері	Ні

Історія

З 1 грудня 1880 року в Харкові почала видаватися газета «Південний край» («Южный край»). У передовій статті першого числа проголошувалося: «Суттєве завдання південноросійського друку в цей час полягає в зближенні різнорідних суспільних елементів. Відшукати найкращих людей краю, згуртувати їх і спрямувати на найголовніші пункти наукової й суспільної праці — значить, підняти край в духовному та економічному відношенні». Оскільки 1881 рік газета закінчила зі збитками розмірі 22 тисяч карбованців, її видавець та ідейний натхненник Олександр Олександрович Іозефович змушений був продати публічну бібліотеку, очолити редакцію, різко збільшити обсяг реклами й спертися на консервативний напрямок у харківському політичному житті.

«Южный край» був однією з найбільших провінційних газет у Російській імперії. Наприкінці 1890-х років його наклад становив від 2 до 5 тисяч примірників, після революції 1905—1907 років — від 12 до 40 тисяч на день. За своїм напрямом «Южный край» протистояв більш офіційній і теж великій газеті «Харківські губернські відомості».

На початку XX століття газета не піддавалася попередній цензурі, щодня виходила на 6-8 сторінках, а в неділю - на 12 сторінках. Половину і більше її обсягу в ній обіймали реклама та оголошення. Ціна становила 3 копійки. Сьогодні «Южный край» є одним з найцінніших джерел для вивчення історії культури й соціально-економічного розвитку Харкова і Слобожанщини. З газетою співпрацювали Микола Бекетов, Леонард Гіршман, Григорій Данилевський, Володимир Немирович-Данченко, Гліб Успенський, Микола Черняєв. В ній публікувалися Микола Сумцов, Дмитро Багалій, Микола Салтиков та інші.

У Харкові на вулиці Сумській, 13 зберігся будинок колишньої друкарні газети «Южный край», який був побудований за проєктом академіка Олексія Бекетова в 1903—1906 роках. Будівля на Сумській, 13, після Жовтневої революції була зайнята більшовиками, з 18 грудня 1918 року тут працював Центральний Виконавчий Комітет Рад і засідав перший робітничо-селянський уряд Радянської України. У січні-червні 1919 року в будівлі розміщувалася друкарня газети «Ізвєстія Харківської ради і губернського виконавчого комітету Ради Робітничих, Селянських і Солдатських депутатів». У червні—грудні 1919 року при Добровольчій армії друкарня була повернута газеті «Южный Край». При третьому приході в місто більшовиків 12 грудня 1919 року газета була закрита остаточно.

Першим власником ділянки землі у 254 квадратних сажні (близько 1,5 тисяч кв. метрів) на розі вулиці Сумської та Баракового провулка була дружина комерції радника Ольга Іванівна Велитченко. Купила вона його 11 листопада 1896 року у міської управи, але для яких цілей – невідомо.

Ділянка Велитченка стояла порожньою доти, доки 3 вересня 1913 року її не придбав за 25 127 рублів дійсний статський радник Олександр Іозефович. Тобто те, що 1913 року його сім’я в’їхала в цей особняк, – міт. Вибудувати таку будівлю, а тим більше провести в ній оздоблювальні роботи до кінця 1913 навряд чи було можливим. Мабуть, дата «1913» на вершині будівлі означає заснування цієї садиби власником.

Для будівництва свого особняка Іозефовичу довелося закласти у Полтавський земельний банк будівлю друкарні та редакції газети «Південний край» на Сумській вулиці №13. Він отримав позику 21 грудня 1913 у 220 тисяч рублів на 38 років і 4 місяці.

Особняк по Сумській, 61 у два з половиною поверхи та обсягом у 650 квадратних сажнів (майже 3 тисячі кв. метрів) для Іозефовича проєктував художник-архітектор Артемій Іванович Горохов. Один із сучасників описав його як побудований у стилі «модернізованого ампіру». Будинок обійшовся власнику в суму понад 162 тисячі рублів, він прикрашений доричними колонами, ліпленням, потинькований теразитом, багато прикрашений усередині. Один із відвідувачів так відгукнувся про нього: «будинок справляє враження дуже багатого особняка, дещо навіть обтяженого прикрасами, балконами та колонадами». У будівлі було центральне водяне опалення, вентиляція без механічного спонукання та підігрівом вхідного повітря, водопостачання, каналізація та електрика, встановлений телефон.

Планування будівлі було дещо незвичайним для Харкова. Підвальний поверх особняка був зайнятий житловими кімнатами для прислуги, для неї ж були окремі місця та ванна кімната, туалет передбачався і для гостей. Відвідувачі проходили через центральну браму, біля входу їх зустрічала пара левів. Увійшовши в особняк через передпокій, гості потрапляли до вітальні чи кабінету господаря. З вітальні можна було пройти у величезних розмірів зал і далі до їдальні. Тут же на першому поверсі була спальна кімната власників Олександра Олександровича та його дружини Олександри Павлівни Іозефовичів, до якої примикала туалетна кімната та ванна кімната з туалетом. Зі спальні був прохід у дві дитячі кімнати, у дітей також був свій ватерклозет. Очевидно, одна дитяча кімната була зайнята дочкою Надією, а друга хлопчиками Георгієм та Олександром. Ці діти у 64-річного Олександра Йозефовича були пізні, від другого шлюбу: на момент закінчення будівництва будинку дочці було 6 років, синам 4 і менше року відповідно.

На другому поверсі над кабінетом та вітальнею дві кімнати займала бібліотека, потрапити до неї можна було лише сходами з передпокою. З іншого боку будівлі на другий поверх був прохід у величезних розмірів кухню, кімнату та їдальню для прислуги.

Будівля служб у 260 квадратних сажнів (близько 1200 кв. метрів) була двоповерховою без центрального опалення, його будівництво обійшлося власнику 19500 рублів. Нижній поверх службової будівлі займав гараж для автомобіля, каретні сараї та стайня. 27 грудня 1913 року Олександр Іозефович купив автомобіль «Форд» - лімузин темно-зеленого кольору, ось він і посів після закінчення будівництва місце в гаражі. У крилах першого поверху розташовувалися квартира кучера та двірника. Шофер Іозефовича Павло Кандін, мабуть, проживав окремо. Другий поверх службової будівлі займали пральня та інші службові приміщення, хоча багато хто вважав би цей поверх шикарною сучасною квартирою. Нині у колишній службовій будівлі музична школа.

Ділянка Іозефовича була оточена цегляною огорожею, потинькованою теразитом, із чудовими ґратами в стилі ампір. На закінченнях огорожі по Сумській вулиці стояли дві квадратні в плані гарні кам’яні сторожки, також потиньковані теразитом з ліпними прикрасами. З боку Сумської вулиці до садиби вели троє сталевих воріт, центральні з кам’яними стовпами та прикрашені левами. Ще одна сталева брама йшла з боку Барачного провулка (зараз це вулиця Культури). Навколо будинку було розбито декоративний сад та квітники.

Тільки 26 квітня 1917 року в сім’ї ЙІозефовичів сталася радісна подія – їх зарахували до спадкового дворянства Російської імперії із занесенням до І-ї частини родоводу книги по Харківській губернії, як обставини змусили Іозефовича вже влітку того ж року шукати кошти. Він звернувся до Харківського земельного банку, який 21 серпня 1917 року оцінив будинок та служби Іозефовича у 414 400 рублів. Через місяць, 27 вересня, банк вирішив видати позику під заставу садиби 248 400 рублів.

Але, мабуть, це не вирішувало всіх фінансових проблем Іозефовича, і 5 жовтня 1917 Олександр Олександрович вирішує продати свій особняк. Покупцями розкішного особняка стали полтавський купець Мордха Лейзер Беркович Яровицький та дантист Яків Лейб Шмеркович Шульман.

Незабаром колишній особняк Іозефовича націоналізували більшовики та влаштували у ньому концентраційний табір. Потім тут розташовувалося Товариство старих більшовиків, Палац піонерів, а зараз у ньому Палац одруження.

Галерея

Особняк на початку ХХ століття Особняк на початку ХХ століття Особняк на початку ХХ століття. Флігель Особняк у 1960-х. Паркан та чотири леви ще не знищені Флігель Копії левів жахливої якості

Джерела

Андрій Парамонов «Прогулки по Харькову с Андреем Парамоновым. Особняк Александра Иозефовича по Сумской улице» — KharkivToday (2day.kh.ua). Южный край — Вікіпедія. Фото — Olegilyin, Sergiy Bobok, Avaness, Olga Pol