Іподром

Характеристика	Опис
Адреса	майдан Іподрому, 2
Рік будівництва	1913—3 липня 1914 року
Архітектор	Харманський Здислав Юліанович
Стиль	романтичний модерн
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7276-Ха
Автентичні двері	Ні

Історія

Харківський іподром, заснований у 1848 році, спочатку знаходився на території Кінного ринку на Кінній площі (нині — майдан Захисників України) і використовувався лише тричі на рік — під час кінних ярмарків. На початку 1860-х він переїхав на майданчик в Сокільниках і став центром племінного конерозведення, та скасовування кріпосного права призвела до занепаду подібних закладів — без дешевої робочої сили багато поміщицьких господарств збанкрутіло, в тому числі — кінні заводи. У 1874 році на іподромі здійснював показові польоти на аеростаті власної конструкції Михайло Лаврентьєв.

Відроджуватись іподром почав у кінці 1890-х — у тому числі завдяки проведенню кінних перегонів та відкриттю тоталізатора. На початку ХХ століття Харківський іподром мав найкращу в дореволюційній Росії трав’яну доріжку для кінних перегонів. У 1897–1898 роках на ньому випробовував аеростати з махаючими крилами винахідник Костянтин Данилевський.

У 1906—1907 роках за проєктом архітектора Олександра Марковича Гінзбурга були споруджені дерев’яні трибуни.

У 1910-х роках в іподрому почалися проблеми з міською думою. Спочатку, коли місту знадобилася земля для нової лікарні імені Гіршмана (сучасна вулиця О.Гончара, до революції — Т.Шевченка), частину території, яку орендувало Товариство заохочення рисистого кіннозаводства для іподрому, було наказано повернути, «відчудити» із кількості орендованої землі. Але згодом управа не тільки не зверталася з проханням відчудити землю, а й без жодного повідомлення почала будівництво каланчі (пожежна частина імені Т.Шевченка, зруйнована радянською владою), трамвайної петлі й жіночих курсів), всупереч навіть прямим протестам, насильно, розбираючи паркани й огорожі Товариства і знищуючи посадки, захоплювала землю, зовсім не зважаючи на потреби іподрому.

Управа самовільно закрила під’їзд із Сумського шосе (нині вул. Сумська). А коли Товариство представило в управу проєкти та плани нових трибун на іподромі Управа прохання Т-ва відхилила, через небажаність подальшої забудови орендованих ділянок. Це «небажання управи» вважалося не чим іншим, як прямим запереченням договору, безпідставною перешкодою, що чиниться управою Т-ву в користуванні його орендними землями. Перед цим Товариство просило дозволити провести водогін для потреб будівництва трибун. Управа дала воду, пісок для будівництва, а саму будівлю будувати не дозволила. Через це Харківське Товариство заохочення рисистого кіннозаводства подало в міську думу заяву-протест проти дій міської управи.

Управа надіслала повідомлення про те, що договір вона вважає порушеним. Але після цього повідомлення все ще вимагає та приймає від Т-ва орендну плату, яку весь час стягує в повному розмірі, тобто, не виключаючи частини, зайнятої управою під свої будівлі.

Будівництво трибун для рисистих перегонів (випробовування рисаків, запряжених у спеціальні двоколісні екіпажі, рос. — рысистые бега) все ж було дозволене. 18 березня 1914 року споруда трибун була вже добудована, залишалася лише обробка фасадів і внутрішніх приміщень. Було проведено огляд будівлі створеною для цього комісією, куди увійшли губернський інженер П.П. Рудаківський, губернський архітектор І.П. Гуліцев, архітектор Б.М. Корнієнко, помічник поліцеймейстера І.І. Шостенко, начальник пожежної команди В.К. Любицький, член міської управи В.Є.Мороховець та член повітової земської управи. Комісія визнала будівлю надійною, хоч і знайшла незначні відхилення від плану.

3 липня 1914 року за розпорядженням керівника губернії, комісією, в складі інженерів будівельного відділу губернського правління І.П. Тулінцева, Б.М. Корнієнка, членів міської управи В.Є. Мороховця та З.Ю.Харманського, одного члена повітової земської управи, членів бігового товариства та інших було проведено огляд добудованих трибун. Комісія зробила висновок, що будівля повністю безпечна для використання та у протипожежному відношенні. Того ж дня будівля була освячена.

Красива, впізнавана за силуетом споруда збудована за проєктом українсько-польського архітектора, педагога Маріама-Йосифа-Здислава Юліановича Харманського, який жив і працював у Харкові. Споруда виконана у стилі романтичного модерну, стримано, без зайвих деталей. Будівлю виділяють дві великі та дві маленькі башти з куполами. Між вікнами башт вставлено півколони, балкони втрачені. В центрі головного фасаду балкон зберігся. Зі сторони іподрому будівля є великою трибуною з навісом.

Споруда зведена з білої цегли харківського акціонерного товариства «Силікат», яке виготовляло таку цеглу з 1911 року на Основі.

У 1910-х роках на іподромі проводилися велогонки та показові польоти заїжджих і місцевих пілотів — Івана Заїкіна, Сергія Уточкіна, Віктора Дибовського, Степана Гризодубова та інших. Останній вперше в повітря здійнявся саме на іподромі. У 1910 році Гризодубов збудував аероплан Г-1 («Гризодубов-1»), зовні схожий на літак братів Райт, з чотирициліндровим бензиновим двигуном рідинного охолодження власної конструкції. Випробував свій двомісний апарат він навесні 1911 року — але аероплан лише їздив по полю іподрому, а піднятися в повітря не зміг. Згодом Гризодубов сконструював ще два літаки — Г-2 і Г-3, на останньому з яких успішно виконав польоти над полем іподрому у 1912–1914 роках.

14 травня 1911 року на ньому відбувся перший у місті офіційний публічний футбольний матч — з великою кількістю глядачів. 16 жовтня 1911 року на іподромі провели перші в історії міста публічні змагання поліційних собак. На них зібралися тисячі глядачів, у тому числі — перші особи Харківської губернії на чолі з губернатором Катериничем. Після закінчення змагань 14 собачих інструкторів отримали з рук губернатора срібні годинники з портретами імператора. Чистий виторг від заходу склав 907 рублів 64 копійки. Під час революції іподроми зупинили роботу, але в Харкові в 1917–1919 роках перегони періодично проходили. Повноцінно іподром запрацював у 1921. У 1920-х роках, до спорудження площі Дзержинського (тепер — площа Свободи), на ньому проходили демонстрації трудящих.

У 1930 році іподром отримав статус всесоюзного і потрапив у четвірку найкращих у країні — разом з московським, ленінградським і п’ятигірським. Іподром мав упорядковані стайні, професійний колектив вершників, сучасні трибуни й бігову доріжку з освітленням, що дозволяло проводити перегони ввечері.

Під час Другої світової війни іподром дуже постраждав, хоча бойові дії на його території не проходили: стіни трибун були в дірках, стайні — зруйновані, бігова доріжка — перерита траншеями й окопами. Та вже в 1946 році він працював повноцінно — мав коней, корми для них, високу відвідуваність і колектив вершників. У 1953 році кіннота як рід військ була скасована, а Головне управління конярства і конерозведення — ліквідоване. Через це закрилися спеціалізовані заводи, державні стайні, племінні ферми, а підприємства, що випускали вироби для кінноти — переорієнтувалися на іншу продукцію. Однак Харківський іподром продовжував працювати. У 60-70-ті роки галузь конярства стабілізувалась — у тому числі завдяки розвитку торгівлі племінними й спортивними кіньми та вдалим закордонним виступам спортсменів. Головне управління конярства і конерозведення відновили. При Харківському іподромі відкрилася кінноспортивна школа «Спартак», що стала центром розвитку кінного спорту у місті. Були реконструйовані старі стайні та побудовані нові, а також — гараж, житлові та виробничі приміщення підсобного господарства; заасфальтована частина території.

У 70-80-ті роки іподром відзначився результативною роботою з виявлення рисаків високого класу. У 90-ті, через перехід на ринкові відносини, різко погіршився економічний стан кінних господарств. Робота іподрому стала збитковою: відвідуваність заходів знизилась, разом з нею — і об’єми тоталізатора, а власники коней не платили за їх утримання. Як наслідок — працівники звільнялися, скоротилася кількість коней, яких випробовували, і погіршилася їх якість.

На початку 2000-х іподром збанкрутів. У 2005 році його орендувало ТОВ «Харківський кінний завод». У серпні 2006 року на іподромі відбувся перший за роки незалежності забіг на приз міського голови. Призовий фонд склав 5 тисяч гривень — їх розділили між трьома переможцями. З 2010 по 2012 роки на іподромі проходили автогонки по зимовому треку. До повномасштабного вторгнення на іподромі можна брати уроки верхової їзди — при ньому працює кінний клуб.

У 2024 році будівля іподрому, яка і без цього була в край поганому стані, постраждала від російських обстрілів. За даними Харківської обласної прокуратури, 29 квітня близько 18:00 збройні сили росії завдали авіаційні удари поблизу житлового кварталу в Київському районі міста Харкова, внаслідок чого постраждав чоловік. В будівлі постраждали дерев’яні елементи, покрівля, вибито вікна. Окрім іподрому пошкоджено й інші пам’ятки архітектури.

Іподром не вперше чує вибухи, але до російської федерації вони були мирними. 3 квітня 1912 року, тобто майже рівно за 112 років до прильоту, ракетними вибухами сповіщали про початок і кінець польотів на аеропланах братів Єфимових.

Галерея

Освячення нової будівлі іподрому. 10-ті числа липня 1914 року Освячення нової будівлі іподрому. 10-ті числа липня 1914 року Обід у залі нового іподрому після освячення будівлі. 10-ті числа липня 1914 року Перші конячі перегони на новому іподромі. 10-ті числа липня 1914 року

Джерела

Харківський іподром —Вікіпедія. Фото — Тітаренко Михайло, Vlad 1956