Міський садибний будинок Павлових

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Полтавський Шлях, 13
Рік будівництва	1832, зруйн. 6 липня 2022
Архітектор	Тон Андрій Андрійович
Стиль	класицизм
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7287-Ха, пам’ятка історії місцевого значення №45 (виключена з переліку як пам’ятка історії)
Автентичні двері	Ні

Історія

Засновником харківської гілки роду Палових вважають Ісая Павлова, колишнього кріпака князя Черткова. 1825 року він отримав вольну для себе та своїх синів і переїхав до Харкова з села Піски Коломенського повіту. Його сини Семен і Аким невдовзі зареєстрували власні капітали в купецькій гільдії міста. Походження їхнього багатства залишалося загадковим, що породжувало численні легенди серед сучасників.

Уже в перші роки перебування в Харкові Павлови швидко увійшли до місцевого торгового середовища. Вони скуповували лавки на Торговій площі (нині — Павлівський майдан), ділянки на набережній Лопані та дворові місця в центрі міста. Аким Павлов провів масштабні роботи з укріплення та осушення заболочених берегів річки, що дозволило звести комплекс торгових рядів та двоповерховий кам’яний будинок з готелем «Європейська» (будинок Павлова на Павлівському майдані, руїни будинку знесені після Другої світової війни). Завдяки низьким цінам і високій якості товарів Торговий дім Павлових здобув широку популярність, а частина площі отримала народну назву Павлівська. До 1832 року брати досягли статусу купців другої гільдії, а згодом — спадкових почесних громадян.

На тодішній вулиці Катеринославській (нині Полтавський Шлях) сім’я володіла великою територією. Ділянку під садибу придбали для Єгора Павлова, сина Акима, невдовзі після його одруження з Євдокією Максимівною. Для зведення головного будинку запросили відомого архітектора, професора Андрія Тона. Через складну форму ділянки архітектор надав фасаду по вулиці визначальної ролі у формуванні всього ансамблю. Наприклад, садиба Сави Альховського, що будувалася у той же період повернута головним фасадом у двір, а не на вулицю Благовіщенську.

Головний будинок — двоповерхова кам’яна споруда у стилі класицизму — основного стилю у роботах Андрія Тона. Акцентною деталлю будинку є чотириколонний портик з балконом та простим антаблементом. Перший поверх рустовано. Над великими вікнами другого поверху розташовані декоративні медальйони зі зміями. У плані він мав прямокутну форму. До складу садиби також входили сад, дерев’яний і кам’яні флігелі, каретний сарай, конюшня, кухня, погріб та лідник. Один з невеликих флігелів у глибині ділянки використовувався господарем як місце усамітнення.

Цікавим є розташування садиби у віддаленні від червоної лінії Полтавського Шляху. З давнини на місці так званого «Круглого скверу» існували озера-стариці річки Лопань. Вони служили джерелом води для жителів Залопані, а 1796 року за наказом генерал-губернатора озеро облаштоване й очищене, а 1822 року через нього існував міст. У 1850-х роках озеро зарибнили, але до кінця ХІХ століття воно почало засихати. Деякий час у ньому працював фонтан, а до початку ХХ століття на його місці розбито сквер. Саме розташування цього озера вплинуло на тутешню забудову: червоні лінії вулиць відступають у глиб кварталів з обох боків Полтавського Шляху, окреслюючи місце, де існувало озеро.

У цій садибі народилися перші діти Єгора Павлова — Іван і Василь. Після смерті власника маєток залишався у володінні його вдови до середини 1870-х років, згодом перейшов до дружини надвірного радника Анни Андріанівни Андрєєвої. На початку ХХ століття у будинку розмістився готель «Хаст», який належав П. І. Хаст, а 1913 року замість нього відкрився «Епштейн», яким володів М. І. Епштейн. В будинку облаштовані мебльовані номери, їдальня та зали для свят.

На початку XX століття харківська театральна публіка дедалі більше висловлювала невдоволення старим будинком театру Муссурі. У міському середовищі виникла ідея зведення сучасного універсального театру, який би відповідав новим культурним потребам. Для реалізації цього задуму було запропоновано ділянку на тодішній вулиці Катеринославській, де стояла садиба Павлових (будинок № 13) та прилеглі будинки. Академік архітектури Олексій Бекетов у 1914 році підготував проєкт великого триповерхового театру з готелем та рестораном у складі комплексу. Планувалося зібрати необхідні кошти на будівництво, однак початок Першої світової війни зупинив ініціативу, і Харків так і не отримав нової театральної будівлі.

Напередодні революції 1917 року садиба перейшла купцям Литягіним. З початком радянської окупації, у 1919 році, садиба була націоналізована. Тут розмістився Харківський штаб Частин особливого призначення, який призначався для боротьби з антибільшовицькими виступами населення у «новій столиці України». У ІІ половині ХХ століття будинки садиби зайняв районний військкомат. 30 квітня 1980 року рішенням ОВК № 334 будівля внесена до переліку пам’яток архітектури місцевого значення (охоронний № 277, старий). Наказом Міністрерства культури та інформаційної політики від 4 червня 2020 року №1883 будівля має статус пам’ятки архітектури та містобудування місцевого значення (охоронний № 7287-Ха). Як пам’ятка історії місцевого значення «Будинок, у якому в 1919 р. містився Харківський штаб Частин Особливого призначення» будівля визнана рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 25 січня 1972 № 61. Це рішення скасоване відповідно до статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

6 липня 2022 року приблизно о 00:20 під час масованого ракетного обстрілу Харкову одна з російських ракет влучила безпосередньо у садибу Павлових. Внаслідок удару було знищено майже всю покрівлю, частину міжповерхових перекриттів та фасадних стін, а також повністю зруйновано чотириколонний портик. Під час розбору завалів працівники намагалися зберегти уламки — фрагменти стін, балки, декоративні деталі — щоб використати їх у подальшій відбудові, тоді як Новобаварська адміністрація, за повідомленнями ЗМІ, вивозила частину дерев’яних елементів (зокрема 200-річні балки) як дрова.

У квітні 2023 року після проведеного обстеження міська влада констатувала, що пошкоджені будівельні конструкції несуть загрозу для життя та здоров’я мешканців. 7 липня 2023 року влада оголосила про намір знесення споруди. У травні 2024 року Харківська обласна прокуратура звернулася з вимогою укласти охоронний договір щодо пам’ятки й провести протиаварійні заходи на виконання вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини». Станом на 2025 рік будівля не була ні консервована, ні остаточно демонтована (демонтаж порушив би Закон України «Про охорону культурної спадщини»).