Художнє училище

Характеристика	Опис
Адреса	вулиця Мистецтв, 8
Рік будівництва	1913 рік
Архітектор	Жуков Костянтин Миколайович, за участю: Піскунов Михайло Федорович
Стиль	український модерн
Охоронний статус	Пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення №7228-Ха
Автентичні двері	Так

Історія

Марія Дмитрівна Раєвська народилася 8 (20) червня 1840 року в селі Гаврилівка, що належало до Ізюмського повіту Харківської губернії. Село заснував її дід Гаврило Іванов у кінці XVIII століття. Родина жила з роботи на землі. Батько, Дмитро Іванов, обрав військову кар’єру, як і його батько.

Оскільки в той час жінки не могли навчатися в Імператорській Академії мистецтв у Петербурзі — єдиному в імперії офіційному художньому навчальному закладі, Марія отримувала знання самостійно та з допомогою домашніх вчителів. Пізніше вона продовжила освіту за кордоном, відвідуючи курси в Італії, Франції, Німеччині та Чехії. Вивчала етнологію, археологію, мистецтвознавство, лінгвістику та брала приватні уроки малювання й живопису в Мілані, Флоренції, Празі та Сорбонні. У Дрездені вивчала німецьку мову й літературу, навчаючись у відомих професорів.

Після повернення в Російську імперію у 1868 році вона вирішила створити навчальний заклад, доступний усім — незалежно від статі чи матеріального становища. Для цього вона склала екзамен в Академії мистецтв і отримала звання «вільного художника», ставши першою жінкою з таким статусом в імперії.

У 1869 році Марія відкрила в Харкові приватні художні класи, позичивши для цього 500 рублів у матері. Це була перша подібна школа на теренах України й лише третя в усій імперії після аналогічних шкіл у Петербурзі й Москві. Програма включала живопис, малюнок, скульптуру, креслення, а також декоративно-прикладні мистецтва — декорування порцеляни, гравіювання, театр-декорацію та інші. Навчання в школі офіційно почалося 21 лютого 1869 року. Основною метою закладу було повернення до ремесел, поліпшення якості виробів завдяки художнім знанням, а також наближення мистецтва до широких верств населення.

Одним із перших викладачів школи був Сергій Олександрович Раєвський — державний радник та активний громадський діяч, який згодом став чоловіком Марії. Після шлюбу вона стала відома як Раєвська-Іванова. Разом із чоловіком вони брали участь у створенні Харківського художньо-промислового музею, а також відігравали важливу роль у житті міста.

У 1872 році Академія мистецтв присудила Марії звання почесного члена за інноваційні педагогічні методи. Її учні отримували відзнаки на виставках, що свідчило про високу якість підготовки.

У 1877 році було збудовано нову двоповерхову будівлю для школи на вулиці Чернишевській, 6 — за проєктом Болеслава Михаловського. Будівля збереглася до сьогодні і є історичною пам’яткою. Навчання в школі було переважно безоплатним, що спричиняло постійні фінансові труднощі. Лише кілька учнів із заможних родин сплачували символічну плату. У 1880-х місто почало виділяти щорічні дотації, які, однак, не повністю покривали витрати.

За 27 років існування школа випустила майже 900 учнів, серед яких були майбутні відомі митці — Сергій Васильківський, Олексій Бекетов, Генрік Семирадський, Василь Єрмилов, Костянтин Первухін та інші. На Всеросійській виставці вона навіть перевершила престижну Строгановську школу. Марія Раєвська-Іванова не лише викладала, а й активно публікувала навчальні матеріали, зокрема підручник «Азбука малювання для сім’ї та школи» (1879) та методичні посібники.

У 1890-х роках здоров’я художниці почало погіршуватись, зокрема зір. У 1896 році школа була передана під управління міста й отримала назву «Харківська школа образотворчих мистецтв». Марію Дмитрівну визнали почесною опікункою закладу.

У 1912 році навчальний заклад реорганізували в Харківське художнє училище. Для нього було оголошено архітектурний конкурс, перемогу в якому здобув проєкт архітектора Костянтина Жукова. Споруду мали збудувати на Каплунівській площі (сучасна вулиця Мистецтв) у стилі українського модерну. Однак реалізація цього задуму наштовхнулася на серйозний спротив частини міських депутатів, орієнтованих на імперські цінності.

Обговорення фасаду майбутньої будівлі на засіданнях Харківської міської думи супроводжувалися гострими дискусіями. Противники українського стилю, серед яких були гласні Ф.І. Ширяєв, Е.А. Москов та інші, критикували як художню вартість проєкту, так і його відповідність загальноосвітній функції закладу. Дехто стверджував, що в проєкті взагалі «нема українського стилю», інші заперечували саме його існування як окремого явища. Так, гласний В.Г. Коренєв заявляв: «Чистаго українскаго стиля, какъ такового, не существуетъ», а також що проєкт Жукова нібито «нічого характерного в сенсі користування масою й лініями не представляє».

На захист проєкту стали визначні діячі українського національного руху: Сергій Раєвський, професор Микола Сумцов, художник Сергій Васильківський, Микола Міхновський, Володимир Галицький та інші. Сумцов у своїй промові зазначав, що український стиль, так само як колись псевдоруський, зазнає утисків і нерозуміння, проте має всі підстави для самостійного розвитку. Міхновський, з притаманною йому прямотою, відповідав на закиди щодо «неіснування» українського стилю словами: «Тепер це так модно! Тепер же заявляють і доводять, що немає української мови, немає української нації, немає й українського мистецтва…»

Водночас дехто з опонентів намагався перевести суперечку з національного на економічне підґрунтя. Приміром, Ширяєв нарікав на вартість фасаду (18 000 рублів із загальної кошторисної суми 105 000 рублів), вважаючи це «недоцільною розкішшю». Проте виявилось, що ця сума включала не лише вартість декоративного оформлення, а й витрати на поїздки, оплату креслень, гранітний цоколь тощо.

Попри напругу в дискусіях, остаточно проєкт Жукова було затверджено значною більшістю голосів. Було вирішено будувати саме в стилі українського модерну, хоча навіть тоді це рішення ухвалили з труднощами – на першому засіданні проти українського стилю і проєкту проголосувала більшість: 17 проти 8. Однак, на щастя, одного голосу до кворуму не вистачило і голосування перенесли на наступний день. На другому засіданні, саме завдяки послідовній позиції Раєвського, Сумцова, Міхновського та інших вдалося подолати спротив ідеологічних противників і реалізувати архітектурний задум, який став яскравим символом українського культурного відродження початку ХХ століття.

Протягом будівництва нової будівлі Харківське художнє училище тимчасово перемістилося до приміщення на Катеринославській вулиці, 34. На жаль, Марія Дмитрівна Раєвська-Іванова, засновниця училища та його багаторічна очільниця, не дожила до завершення цієї важливої справи — вона померла 9 (22) грудня 1912 року об 11 годині ранку в Харкові у своєму будинку. За участі багатьох просвітників міста, учнів її школи, Раєвську-Іванову відспівали в Мироносицькій церкві, а поховали в рідному селі. Під час радянської доби її могилу було знищено, згодом — відновлено.

Будівництво нового приміщення було завершене до початку навчального року 1913–1914. 22 жовтня 1913 року відбулося урочисте освячення новозведеної будівлі художнього училища, розташованої наприкінці Каплунівської вулиці. Двоповерховий будинок, зведений на кошти міста у стилі українського модерну, справив враження на численних гостей. На святі були присутні представники міської управи, попечительського комітету, професури та громадськості. Після молебну й освячення приміщень гості оглянули класи, просторі й добре пристосовані для навчання, де вже виставлялися роботи учнів. Новий навчальний рік училище розпочало вже у власному, спеціально збудованому приміщенні.

Двоповерхова будівля з виразним силуетом вирізняється великими панорамними вікнами, характерними для стилю модерн. Вони не лише формують зовнішній вигляд, а й мають функціональне значення — забезпечують рясне природне освітлення, необхідне для художнього навчання. Цоколь і перший поверх оздоблено рустом. Перед центральним входом збереглися автентичні дерев’яні двері, виконані у стилі українського модерну. Вхід акцентовано масивним навісом на шести колонах, дах якого вкритий черепицею. Фронтон прикрашено майолікою з гербом Харкова.

Другий поверх візуально відокремлено горизонтальним поясом із черепиці, що стилістично відсилає до декоративних рішень традиційної української дерев’яної архітектури. Між вікнами розміщені невеликі витончені колони, а над ними — орнаментальні вставки з майоліки. На лівому та правому крилах фасаду — декоративні панно з орнаментами й написом «1896». Центр композиції вінчає ще одна майолікована вставка з написом «Художественное училище», а над нею — цікава декоративна вежа зі шпилем-шатром, розташована між двома колонами. Фасади з боку вулиці потиньковані, тоді як дворовий залишено без тинькування, що підкреслює утилітарний характер тієї частини будівлі. У плані споруда має форму літери «С», що дозволяє організувати внутрішній простір із природним освітленням з трьох боків.

Школа, яку створила Марія Дмитріївна, в радянський період стала технікумом, а сьогодні — це Харківська державна академія дизайну та мистецтв. Її дім на Чернишевській був конфіскований радянською владою, нині він використовується як офіс та є пам’яткою історії місцевого значення. А будівля школи на вулиці Мистецтв — одна з найважливіших пам’яток Харкова та один із символів українського модерну. У 2021 році перед будівлею на честь Марії Раєвської-Іванової було встановлено пам’ятник. Проєкт створила скульпторка Неля Витвицька ще у 1998 році. Після початку повномасштабної війни пам’ятник тимчасово демонтували задля безпеки, але згодом повернули на місце. Крім цього навколо училища розташовані скульптурні роботи випускників.

Її син, Олександр, був інженером і працював над створенням нових моделей паротягів. Деякі її картини, зокрема «Дівчина біля тину» та «Портрет М. Бекетова», зберігаються у музеях Харкова.

Будівля була пошкоджена російським ракетним ударом в ніч на 1 березня 2025 року. Тоді російська армія завдала масованого удару по місту Харкову безпілотниками Shahed. В результаті серії терактів постраждали щонайменше 12 людей, зокрема 2 дітей. На щастя, загиблих не було. За даними Харківської міської ради, від вибухів тоді було пошкоджено щонайменше 75 будівель, з них з десяток є об’єктами культурної спадщини. За процесуального керівництва Шевченківської, Київської та Новобаварської окружних прокуратур м. Харкова розпочато досудові розслідування за фактами вчинення воєнних злочинів (ч. 1 ст. 438 КК України).

Галерея

Джерела

Фото — Тітаренко Михайло, автори невідомі